Війна не позбавила українців тяги до прекрасного: як українські бізнеследі просувають яскраве взуття далеко за межі країни

Читать на русском
Автор
2219
Засновниці українського бренду "Хамелеон" Новина оновлена 03 січня 2023, 12:14
Засновниці українського бренду "Хамелеон". Фото Колаж "Телеграфу"

Олена Красношапка та Лілія Салагацька розповіли "Телеграфу", чому не перевели бізнес на військові рейки, а також про місце fashion під час війни

Ринок виробництва взуття в Україні з початком війни перевзувся: тепер у пріоритеті берці, військові черевики, тактичні кросівки. Як тримаються виробники, заточені на українське дизайнерське взуття? Про це ми поговорили з засновницями українського бренду "Хамелеон" Оленою Красношапкою та Лілією Салагацькою.

"Навіть дрон примудрилися знайти та купити у перші тижні війни"

- Як ви зустріли 24 лютого?

Олена Красношапка: — Ми готувалися до весняної колекції. В початок війни не вірили. 24 лютого попередили своїх співробітників, щоб залишались вдома, берегли себе. Нам з Лілією зателефонували знайомі: "Очікується щось страшне, приїжджайте до нас в Бучу". Перші дні війни ми провели саме там, в Бучі. По дорозі бачили гвинтокрили, та навіть, як один із них підбили. Це було дійсно страшно. Через чотири дні виїхали разом з друзями звідти в західні області України. Лілія на Тернопільщину, я у Львів.

А от сусіди друзів, які відмовились їхати з нами, на жаль… Днів за чотири після нас вони теж вирішили виїжджати. Машину зупинили російські військові, двоє синів та чоловіка розстріляли впритул. Жінка вийшла з машини та попросила: "Вбийте і мене, як я тепер буду жити? Мені більше немає для чого". Не вбили, і не тому, що пожаліли. Це ще одна сторона нашого, жіночого болю в цій війні. Чоловіка і синів поховати не дали. Після звільнення Бучі вона повернулась туди, щоб розшукати тіла синів і чоловіка…

Тож ми не постраждали, але те, що відбувалося з людьми поруч… Ми у перші дні побачили, що це за війна.

- Що робили далі, як адаптувались?

Олена: — Перерахували кошти співробітникам, щоб вистачило на перший час.

Потім нам зателефонував один із них, сказав, що пішов до ТрО. Я попросила колег, які залишались під Києвом, вийти на виробництво, пошити йому тепле взуття. Так з'явились перші наші берці.

- Знаю, що у берців складні лекала. Виготовляли їх самі?

Олена: — Так, зробили у Львові, передали виробникам. Потім вони ще пару місяців доопрацьовувались, тому що для першої пари головним критерієм було — теплі.

Лілія Салагацька: — Лекала для берців насправді дуже складні. В одній парі — 54 елементи, які треба скласти, прошити, правильно з'єднати із підошвою.

Олена: — Потім нам зателефонували партнери, власники виробництва: "У тебе тут є шкіра, можна ми її візьмемо, бо треба хлопців з тероборони взувати?" Я кажу: "Беріть все, що треба".

Але ж на берцях справа не закінчується. Треба було допомагати купувати рації, плитоноски тощо. До нас тоді звертались наші два співробітники, які пішли в ТрО, знайомі, клієнти. У Лілі два брати на фронті.

Олена та Лілія з кореспонденткою "Телеграфу"
"Клієнти нас підтримали", - розповіли Олена та Лілія кореспондентці "Телеграфу"

Спочатку ми допомагали своїми грошима, потім кидали клич по друзях. Але ці ресурси не нескінченні.

Тоді я пригадала, що у нас в магазині з нової весняної колекції прийшли готові білі кеди. Знайомі їх забрали в шоурумі та відправили у Львів. Я знаходжу у Львові майстерню, купую фарби для шкіри та малюю на кедах все, що знаю про Україну, і все, що болить. Це були й волошки в житі, і серце України, яке б'ється, якісь меседжі. Опублікували пост на сторінці в Instagram, що збираємо кошти, ось є такі кеди.

Наші клієнти нас підтримали. Хтось купував взуття, хтось донатив. Ми гроші направляли на підтримку військових.

- Сьогодні продовжуєте займатись виготовленням взуття?

Лілія: — Наразі є кому виробляти, галузь перебудувалась під військові потреби. Є ціла екосистема волонтерської та бізнес-підтримки.

Ми включились на самому початку, коли потрібні були лекала, коли могли поїхати до Варшави — знайти прорезинену шкіру, спеціальні утеплювачі на коноплі та все те, чого не вистачало. Навіть дрон примудрилися тоді знайти та купити, у перші тижні війни.

Олена: — Наші партнери професійно зайнялись військовим взуттям. Львів, Запоріжжя, Одеса, Харків. Харків'янами ми взагалі захоплюємось. Вони продовжували й під час оточення та шалених обстрілів виконувати всі замовлення і відправляти по регіонах вчасно.

Ми ж вирішили повертатись до Києва і робити своє. Коли зайшли у потяг до Києва, нам провідник сказав: світло не вмикати, якщо буде обстріл, лягати на підлогу і повзти до виходу, не піднімаючи голови. В цю ніч відбулась якась трансформація. Ти розумієш, що у тебе теж є внутрішня сила, ти не просто тендітна жінка.

Приїхали зранку, тягли сумки з вокзалу пішки. Навколо нікого, місто пусте, тільки ревуть весь час сирени.

Вирішили для себе: щоб там не було, треба працювати. Будемо шукати клієнтів.

Взуття
Яскраве і зручне взуття подобається багатьом

Лілія: — Насправді клієнти вже були. Ті, хто жив за кордоном і хто виїхав, хотіли нас підтримати. Одні — давайте ми щось купимо чи задонатимо. Інші писали: "Я втікала в одних кросівках. Дуже хочу щось яскраве і зручне з дому, щоб як у мирному житті". Нас це підтримувало і стимулювало.

"Всесвітня глобалізація породжує дуже багато непотребу"

- З чого у 2014 році почався ваш проєкт?

Лілія: — Ми — люди кризи. Як тільки починаються глобальні проблеми, у нас поштовх — діємо!

Олена: — До 2014 року ми працювали в українському офісі російської IT-компанії. Коли почався Майдан, підтримували його, волонтерили. В той час компанія вирішила згорнути бізнес в Україні, запропонували нам переїхати до Москви. Ми точно не хотіли до росії, тож звільнились і почали думати, що далі?

Готуємось звільнятись, шукаємо роботу. Заходжу до Лілі: "Будемо робити взуття. Я це вмію".

Я за освітою дизайнер. Мала мрію створювати взуття, але отримала перший дуже негативний досвід роботи, розчарувалась, і пішла працювати в рекламу.

Лілія приїхала з Білорусі, ми познайомились у відділі маркетингу.

Перша наша пара — різнокольорові черевики.

різнокольорові черевики
Перша пара бренду "Хамелеон" — різнокольорові черевики

- Чому вирішили робити саме різнокольорові? Найбільший попит на чорні, коричневі, сірі…

Олена: — Ось ця сірість і бісила. Ми звертали увагу на взуття людей в метро — це була сіра маса. Але ж ми такі круті! Різнобарв'я завжди було в українській культурі.

Лілія: — Після Майдану пішов бум усього українського. Ми усвідомили, що набагато цікавіші, ніж нас самим здавалось, і почався попит на креативне. Зараз переживаємо нову хвилю самоусвідомлення і самоповаги.

- Але ж це був ризик?

Олена: — Авантюра, але вона була такою, що надихає. Ми відволіклись від поганих думок і почали надихати й інших людей. Після нас з'явилось дуже багато різних взуттєвих майстерень та майстрів.

- Ви пам'ятаєте першу пару, яку продали?

Олена: — Так! Наша ексколега з IT-компанії прийшла до нас: "А чи можна розпарувати черевики, взяти один червоний, один синій?" — "Ні, як ми їх продамо потім?" Ми спеціально для неї виготовили нову пару — один черевик червоний, інший — синій.

Лілія: — Людям подобається ось ця кастомізація, через яку можна донести щось своє. Нас просили додати вишивки, змінити комбінування кольорів. І ми робили це раніше, ніж багато світових брендів. Олена пізніше, у 2018 році співпрацювала з Dolce&Gabbana, робила для їх клієнтів в Україні кастомізацію кедів.

- У вас не було бажання розвивати свою мережу магазинів, робити не лише дизайн, а і власне виробництво?

Олена: — Я практично виросла на великому взуттєвому виробництві, яким керував дядя. Мені ж самій дуже хотілось чогось ексклюзивного, з якісним сервісом, індивідуальним підходом.

Ця всесвітня глобалізація породжує дуже багато непотребу. Нам хочеться робити щось таке, що дарує справжні емоції, є унікальним, цінним для людини, не є прохідним. А це не про серію, не про багато. Ми не хочемо відходити від творчості.

Лілія: — І від спілкування з нашими клієнтами. Багатьох ми знаємо особисто.

Олена: — Ми інколи вивчаємо стопу клієнта, щоб підлаштувати взуття під його потреби. Ми вчимо доглядати за шкірою, нубуком, текстильними черевиками, кедами. Бо взуття може бути мегаякісним. Але, якщо прийти після дощу, вставити в носок газету і поставити чоботи під батарею, діла не буде.

Лілія: — Моя сестра працює у компанії, що досліджувала український ринок реклами. Вони визначали, як адаптувати західні рекламні прояви до українського ринку. І дійшли висновку, що у нас тяга до естетики, до живої природи, до позитивного, оптимістичного, прекрасного. І війна цього змінити не може.

вишите взуття
Якщо додати вишивку, можна створити ексклюзивне взуття

"Для нас ця війна — велика біда. І велика увага світу"

- Попит вирівнюється порівняно з довоєнним часом?

Олена: — Це не стається само собою. Кожен бізнес щось для цього робить. А ще нас, українців, дуже підтримують у світі.

- Що ви змінювали в роботі? Можливо, робили якісь акції?

Лілія: — Після патріотичних кедів… Ми брали участь у виставці в Польщі, були в Парижі.

- Як у столиці моди реагували на український бренд?

Олена: — У нас є хутрові туфлі, вони трохи екзотичні, ми їх називаємо антистресовими. На них була найяскравіша реакція парижан. Але у нас немає мети бути визнаними саме в Парижі. Він більше для великих брендів. І не стільки взуттєвих, скільки брендів одягу.

Хутрові туфлі дизайнерки називають антистресовими
Хутрові туфлі дизайнерки називають антистресовими

- А де Мекка для виробника дизайнерського взуття?

Олена: — Італія. Там такі матеріали! Можна знайти все, що завгодно. Надихатись новими ідеями, фактурами. Ми співпрацюємо з підрядниками звідти, закупаємо матеріали.

Лілія: — В Іспанії дуже багато цікавих, крутих брендів.

Олена: — Нас також запрошували партнери з Австрії. Ми не їздили самі, відправляли взуття. У відповідь прийшла пропозиція продавати наші вироби.

Лілія: — Відень здивував, ми не очікували, що там почнуть купувати наші хутрові балетки.

Хутрові балетки
Хутрові балетки мають великий попит у Відні

Олена: — Вони спочатку ставляться насторожено: А де це зроблено? В Україні? Ми не знаємо такого бренду. Але реакція потім — ок, це класно. З Україною таких асоціацій на взуттєвому ринку, як в Італії, поки що немає. Але поступово вони знайомляться з нашими брендами, і їм подобається. І ми такими маленькими кроками рухаємось вперед.

Для нас ця війна — велика біда. І велика увага світу.

Лілія: — Потім з'явився маркетплейс shop.brave.ua. Його створила агенція "Банда", та сама, що зробила акцію світового масштабу brave like ukrainian. У цьому маркетплейсі СММ, СЕО — все скероване на те, щоб західні клієнти ознайомились з українськими виробниками. 5% від продажів кожного товару йде на відбудовування України та на ЗСУ. Ми теж тепер там представлені.

- Як з початку війни змінилось співвідношення замовлень з-за кордону та з України?

Лілія: — До війни доля закордонних клієнтів становила близько 20%. Сьогодні — 30-35%.

- Чому під час війни люди купують яскраве взуття?

Олена: — Життя продовжується, що б не було.

Лілія: — Подивіться на наших військових. Вони серед пекла знаходять і викладають у соцмережі позитивні речі: тваринок, танці, жарти, польові квіти. Нам потрібна радість, ми її знаходимо і завдяки цьому тримаємось.

Яскраве взуття
Яскраве взуття несе людям радість, яка так потрібна під час війни

- Були замовлення під час війни, які особливо запам'ятались?

Лілія: — Як тільки ми написали, що відновлюємо роботу, пішов шквал повідомлень: "Я у вашому взутті евакуювалась! "Я вийшла в них 24 лютого, потрапила в окупацію, 10 днів провела у підвалі, вони такі теплі, я не замерзла". Ще писали: "Я зараз не носитиму, взую у день Перемоги!"

- Відключення світла сильно б'є по роботі? Чи знайшли вихід?

Олена: — В магазині тепер завжди є свічки, а от на виробництво відключення впливають. У нас з'явився генератор, портативні лампи на лоб. Це все трошки неприємно, але… ну, ок. Ми не здаємось.