"Для багатьох це – холодний душ": генерал дав аналіз війни з росією

Читать на русском
Автор
11859
https://www.facebook.com/UALandForces

Ігор Романенко розібрав дії ЗСУ у наступі та обороні

Конгрес США наприкінці вересня ухвалив проміжний бюджет на наступний рік (45-денний термін тимчасового бюджету спливає цього тижня), виключивши звідти допомогу для України, і з того часу не може продемонструвати ефективної роботи. І "повалення" у жовтні старого спікера Палати представників, і обрання нового – трампіста Майка Джонсона, схоже, лише ускладнило ситуацію.

І якщо не буде позитивних для нас зрушень, то й без того знижена підтримка України стане ще меншою. Про що нас вже офіційно попереджає Пентагон. На цьому фоні посилюється тиск на всіх фронтах, включаючи військові та зовнішньополітичні, з боку росії.

Про помилки України та союзників, а також про перспективи нашої війни "Телеграф" поговорив з генерал-лейтенантом, колишнім заступником начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігорем Романенком.

Важливо визначитися з "кінцем" війни

– Попри явні пробуксування з наданням допомоги Україні у війні з росією, з США, як і раніше, лунають заяви, що нас не залишать, що підтримка буде продовжена. При цьому ті ж республіканці вимагають від Білого дому відповіді – як саме той бачить перемогу України. Про що все це говорить?

– Від офіційних осіб США, включаючи держсекретаря Ентоні Блінкена, президента Джо Байдена та інших, ми справді чуємо заяви у стилі "США будуть з Україною до кінця". Але, схоже, настав час, у тому числі для українців, для американців, для світової спільноти в цілому, зрозуміти, як виглядає цей самий "кінець". Зважаючи на те, як нам надають фінансову та військову допомогу, особливо останнім часом, підтримка, яка проводилася з початку широкомасштабної російської агресії, була спрямована на те, щоб ми не програли. Але не на те, щоби ми перемогли.

Ми бачимо "кінець" саме у перемозі над агресією. А як бачать наші союзники? На першому засіданні формату "Рамштайн" у квітні 2022 року міністр оборони США Ллойд Остін заявив, що підсумком війни має стати послаблення росії настільки, щоб вона не могла більше ні проти когось вести війну типу тієї, яку вела в Україні.

Виходячи з цього посилу, видно, що сьогодні росія не ослаблена до такого рівня. Інших конкретних заяв щодо бачення кінця цієї війни наші союзники офіційно не озвучували.

Допомогу треба давати, не розмазуючи, а потужно наступати – в одному місці

– Що відбувається зараз на військових фронтах?

– Війна, як раніше зазначав головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний у статті The Economist, перейшла у позиційну. На Мелітопольському, Бердянському, Бахмутському напрямках наші наступальні дії припинено. Туди перекинуто ворожі резерви. І зараз ми вже там більше обороняємось, ніж атакуємо.

Активізувалися ми хіба що на Херсонському напрямку, на лівому березі Дніпра.

Коли влітку ми почали наступати на чотирьох зазначених напрямках, це мала бути розвідка боєм. Після чого слід ухвалювати рішення – яке з них найперспективніше. І саме там треба було зосередити основні зусилля. На жаль, цього зроблено не було. За всіма напрямками розпорошувався резерв, який ми збирали та готували. І тепер, навіть якщо ми виявимо якусь слабину, ми вже, швидше за все, не маємо сил для наступальної операції оперативного рівня.

Ну а на низці ділянок фронту (Авдіївський, Куп’янсько-Лиманський напрямки) нам і зовсім доводиться йти чи не в глуху оборону, витримувати штурми.

– І як Силам оборони України слід чинити в ситуації, що склалася?

– З огляду на те, що у наступальних та контрнаступальних боях витрачається більше ресурсу (а його в нас залишилося мало), необхідно ухвалювати серйозне військово-політичне рішення. А саме переходити до стратегічної оборони по всій лінії фронту. І готуватися до наступних своїх наступальних дій навесні-2024. З огляду на помилки, допущені і нами, і нашими союзниками при підготовці наступу ЗСУ цього року. Саме про це писав генерал Залужний. А військові американські аналітики потім звели ці тези до короткої фрази: "Щоб отримати якісні наступальні результати, слід забезпечити Україну озброєнням сучасної дивізії США".

Мова йде про кілька бойових бригад, а також кілька бригад забезпечення. Розмова не про те, що до нас зайдуть відповідні американські сили. А про те, що слід забезпечити ЗСУ відповідною кількістю сучасної техніки та озброєнь. Тоді можна мати успіх. Причому зробити це треба не розтягуючи, не розмазуючи, як це відбувається вже другий рік з боку наших партнерів.

– Що саме нам потрібне для більш ефективних наступальних дій?

– Ракети більшої дальності, про ймовірні поставки яких на початку наступного року чомусь каже журналістка Гонгадзе, а не представники політичних кіл. І, звичайно, нам потрібна бойова авіація – горезвісні винищувачі F-16. Чомусь американці весь рік гальмували такі поставки, не даючи при цьому виразних пояснень, із чим це пов’язано. Коли розпочиналася робота щодо створення авіаційної коаліції, наголошувалося, що перші натовські винищувачі з нашими навченими пілотами можуть з’явитися в українському небі вже восени цього року. Однак терміни зрушувалися, зрушувалися… І зараз йдеться вже про весну-літо 2024-го. Хоча цілком реалістично було б зробити все до кінця поточного року – початку наступного. Але ми явно маємо справу з американськими політичними рішеннями та їх інформаційним супроводом.

Потрібні правильні висновки та порятунок від ілюзій

Які очікування від зимової війни?

– Поки що можемо говорити лише про позиційне протистояння. Усі очікування походять від забезпечення. І тут ми маємо проблеми. Ми розкочегарюємо свій ВПК, але щоб запустити його на повну міць, потрібні місяці, роки. Тому Україна залишається критично залежною від того, що нам нададуть партнери. А вони надають далеко не тими темпами і не в тій номенклатурі, які б дозволили Силам оборони ефективніше протистояти російській агресії.

– В Україні та за її межами останнім часом "хитають" тему нібито розколу між військовим та політичним керівництвом країни . На ваші відчуття — чи існує він?

- Точно є робочі розбіжності. Але розколом це я не називав би. Водночас ситуація вимагає опрацювання, чіткого визначення та поділу політичних та військових цілей та результатів. Наприклад, звільнення Бахмута на даний момент не є актуальним для нас із військової точки зору. А наступальні дії на Бердянському та Мелітопольському напрямках слід було згортати, максимум через два місяці з їхнього початку. На той момент було гранично ясно, що з наявними озброєннями ми не зможемо досягти необхідних результатів з огляду на потужну оборону супротивника.

– На фронті ми вже бачимо, що росіяни активізувалися у районах Куп’янська, Авдіївки, Бахмута. А як вони використовують ситуацію з ослабленням українського наступального потенціалу – поза межами фронту?

- У країнах Заходу і не тільки росіяни вкладають величезні кошти, щоб через медіа, через близьких їм (нерідко підкуплених, "підвішених" на гачку компромату) політиків, чиновників, аналітиків (як діючих, так і колишніх) просувати тези про неспроможність українського контрнаступу, про необхідність переговорів. Зрозуміло, що агресору потрібна пауза. Виключно для того, щоб накопичити більше військових сил, а також посилити роботу з легітимізації захоплених територій. Вже не лише Криму та майже на дві третини захопленого Донбасу, а й частини Запорізької та Херсонської областей. А потім, можливо, поторгуватись.

Нас, звісно, така ситуація не задовольняє. Але союзники піддавлюють. Той самий президент Чехії Петр Павел, у минулому військовий, прагматично дає зрозуміти, що час грає на руку Росії.

Ось і нам слід критично, прагматично підійти до оцінок кампанії 2023 року. Об’єктивно оцінити ситуацію. Зробити правильні висновки.

Так, для багатьох це протверезний холодний душ. Але важливо позбавлятися ілюзій, якщо хочемо досягти реальних результатів у майбутньому в ракурсі деокупації.