"Путінська рф копіює гітлерівську Німеччину": генерал про громадянську війну після путчу пригожина

У рф розгорнулася масова репресивна кампанія проти високопоставлених офіцерів, ворожих чи потенційно нелояльних до вищого військово-політичного керівництва. Спусковим гачком став заколот вагнерівців, хоч сам його призвідник євгеній пригожин спокійно курсує між Білоруссю та рф і навіть веде переговори особисто з путіним.

Черговою жертвою "чисток" став генерал-майор іван попов, якого усунули з посади командувача 58-ї загальновійськової армії Південного військового округу (Запорізький напрямок) після його одкровень про проблеми окупаційної армії на фронті.

Війну, що розгорнулася всередині російської армії, а також між військовослужбовцями і спецслужбами (насамперед ФСБ), спеціально для "Телеграфу" проаналізував генерал армії України, ексголова Зовнішньої розвідки України (з 2005 по 2010 роки) Микола Маломуж.

Як путін підштовхнув пригожина до бунту

— Зрозуміло, що путін незадоволений військовими, — вважає генерал Маломуж. — Вони не виконали завдання, які він ставив (причому час від часу знижуючи "апетити") у рамках так званої "спеціальної військової операції" — по суті, агресивної війни проти України.

Колишній керівник зовнішньої розвідки нагадує, що путін спочатку вимагав захоплення Києва та всієї чи більшої частини України. Потім хоча б східних і південних областей. Потім хоча б утримання вже захоплених рубежів.

— Але практично всі завдання було провалено. І диктатор має велику недовіру до військових. Ті намагалися реабілітуватися, представивши в грудні минулого року на розширеному засіданні колегії міноборони нову стратегію ведення війни. Вона передбачала мобілізацію чи не всіх сил і засобів росії, формування нових армій і корпусів, підняття військово-промислового комплексу на новий рівень, потужне переоснащення збройних сил. Що дало б можливість розгорнути нові наступальні операції — успішніші, ніж у країни-агресорки раніше, — розповідає Микола Маломуж.

Але й тут, зазначає він, все завершилося провалом. Тому що в ході зимово-весняного наступу росіяни змогли захопити (знісши їх майже повністю) лише Соледар і Бахмут. Причому в основному — зусиллями ПВК "Вагнер", яка там поклала не лише десятки тисяч завербованих зеків, а й чимало кваліфікованих найманців.

Зрозуміло, продовжує генерал, що пригожин намагався вичавити з ситуації максимум корисного для себе, сподіваючись на щедрі заохочення з боку кремля. Він розгорнув потужну інформаційну кампанію, намагався збільшити свій вплив. Послабити позиції глави міноборони шойгу і начальника генштабу герасимова, які представляли ту частину військового командування, з якою пригожин був "у контрах". пригожин виставляв їх слабкими, зашореними, нездатними бюрократами, які провалили всю стратегію війни, не виконали завдання путіна.

— Однак путін зробив ставку на лояльний до нього генералітет (група шойгу-герасимов), давши зрозуміти, що саме вони мають продовжити "СВО" своїми методами. Задіявши, як обіцяли шойгу та герасимов, сформовані до кінця липня нові сили та засоби (близько 2,7 тисячі танків, під 4,5 тисячі БТР, сотні ракетних систем тощо, чого, схоже, немає й близько). І перевівши приватні військові кампанії, які нібито заважають шойгу з герасимовим вести більш ефективну війну (єдиним строєм), під керівництво міноборони.

Як наслідок з дозволу путіна з’явився цей наказ про обов’язковий перехід всіх ПВК (юридично нелегальних, як визнав сам диктатор) до липня під керівництво міноборони. Насамперед — задля встановлення повного контролю над вагнерівцями, які у певні моменти почали почуватися державою в державі, — пояснює Микола Маломуж.

При цьому, наголошує він, не секрет, що сам путін свого часу давав дозвіл на формування різного роду ПВК, зокрема "Вагнер". І на держфінансування частини операцій цієї структури, як і на тепер розірвані контракти армії з пригожинською фірмою "Конкорд".

Репресії продовжаться, але не явно

Розуміючи, що держава намагається віджати його ПВК, пригожин вирішив, що його зрадили, вважає генерал. І спершу відмовився віддавати приватну армію під контроль міноборони. А потім і зовсім пішов на москву вже не тільки проти шойгу та герасимова, а й проти путіна.

— Причому явно маючи підтримку серед частини армійського генералітету — опонентів шойгу та герасимова, — вважає Микола Маломуж. — Це ті самі люди, які зараз фігурують у закордонних ЗМІ як люди, що потрапили під прес спецслужб. А можливо, й вже опинилися за ґратами. Серед таких — командувач повітряно-космічних сил рф, заступник голови генштабу суровікін, його заступник юдін, заступник начальника військової розвідки алексєєв, колишній заступник міністра оборони, генерал-полковник мізинцев. Ситуація нагадує ту, що була у фашистській Німеччині. Тоді теж частина вищого офіцерського складу готувала змови проти Гітлера, розуміючи, до яких фатальних наслідків для їхньої країни рухається війна. Такий формат зараз проявляється в путінській рф, яка багато в чому копіює гітлерівську Німеччину.

На вагнерівців, підкреслює експерт, рівнялися багато хто. А останні, відчуваючи це, дозволяли собі багато чого. Про це — сутички між ними та регулярною армією рф в районі Бахмута, незадовго до виходу найманців звідти. Про це і заколот 24 червня, у тому числі зі знищенням пригожинськими вояками повітряних засобів російських збройних сил.

Під час цих подій, продовжує Микола Маломуж, частина генералів, які втомилися від путінського правління, що поставило їхню країну на межу катастрофи, зайняли нейтральну позицію, не бажаючи активно протидіяти так званому маршу справедливості. Частина – закулісно підтримали вагнерівців. Частина — під тиском путіна та ФСБ звернулися до пригожина із закликами припинити путч.

— Але на той час, а особливо після, спецслужби ідентифікували відверто нелояльних чи потенційно нелояльних до режиму, уособленням якого був путін і наближені до нього шойгу та Ко. Такий собі спаяний блок частини спецслужб, військових та олігархів типу ковальчука. Який, безумовно, був наляканий не лише діями вагнерівців, а й відвертим розрухом у настроях серед найвищих військових чинів. І після "договорняка", яким завершився похід вагнерівців, кремль кинув усі сили на відлов тих, хто заколоту сприяв або мало протидіяв, — пояснює експерт.

За його словами, такі люди — в армії, спецслужбах, розвідці — потрапили до категорії неблагонадійних. Когось усунули з посад. Хтось опинився під домашнім арештом або утримується на деяких урядових об’єктах, як, схоже, той самий суровікін.

— Їх допитують. Перевіряють усі зв’язки, які вони мали. Потрошать телефони, ноутбуки, рахунки тощо. Тож — так, російську армію лихоманить, — упевнений ексголова Зовнішньої розвідки. — За деякими даними, шойгу та герасимов намагалися переконати путіна, що не слід так завзято потрошити лави збройних сил у пошуках змовників. Мовляв, і так все непросто, а тут посилюється розкол між ФСБ та військовими.

Адже спецслужба просто "кошмарить" усіх (намагаючись самій не потрапити в немилість до путіна, бо до неї теж є чимало запитань), явно перебираючи міру і налаштовуючи проти себе дедалі більше представників армії. Де, схоже, є чималий відсоток офіцерів, які розуміють, що війна неправедна, жертви марні, армія недозабезпечена і продовжує слабшати, керівництво зажерлося і не володіє реальною ситуацією, — продовжує військовий експерт.

Микола Маломуж вважає, що репресії продовжуватимуться. Але не явно.

— Демонструвати зайві розколи путіну, який при кожній нагоді кричить про міфічну консолідацію російського суспільства, ні до чого. Когось із генералітету чи з нижчим званням спробують переконати, що краще не намагатися вступати в протидію з владою, бо наслідки будуть важкі (і пригожин навряд чи може почуватися спокійно — путін йому все пригадає). Хтось буде затриманий. А хтось і заарештований, — прогнозує експерт. — Якщо ж це викличе протести, режим пустить у хід спецпризначенців, усуваючи конкретних призвідників. Навряд чи наступний бунт закінчиться "малою кров’ю", як пригожинський.

Втім, зазначає генерал, поки що на горизонті нічого подібного не проглядається. На його думку, путін більш-менш зумів стабілізувати ситуацію.

— Хоча частина військового блоку виглядає ненадійно. І кремлю доведеться бути насторожі. Імовірність нового заколоту зросте в рази у разі серйозних поразок окупаційної армії на фронті, — робить висновок Микола Маломуж.