Три ключові військові перемоги України: Юрій Гудименко про підсумки року та про те, коли закінчиться війна

Наприкінці грудня традиційно — час підбивати певні підсумки року, що минає. Для України 2022 рік, за багатьма оцінками, став найважчим за всі роки незалежності через повномасштабне вторгнення росії.

Водночас протистояння не тільки не вщухає, а й впливає вже на весь світ. Причому агресія рф вже названа найбільшою війною в Європі з часів Другої світової. Тож не дивно, що цю війну вже час від часу неофіційно називають Третьою світовою. Не впоравшись з Україною "за два-три дні", путін намагається втягнути у геноцид українців білорусь, Іран, Північну Корею, Сирію і вже навіть Китай.

Очевидно, грубі військово-політичні прорахунки кремля наразилися на багатомісячний потужний українській опір. В результаті військового феномену та стійкості суспільства на полі бою сталися перші потужні битви, виграні Україною.

У свою чергу в контексті підсумків року "Телеграф" поцікавився у співзасновника "Демократичної сокири", командира саперного підрозділу ЗСУ, історика Юрія Гудименка, які ж стратегічні військові досягнення Сил Оборони можна вважати найуспішнішими в 2022-му.

— Чи є певний умовний топ-3 таких стратегічних успіхів Сил Оборони в поточному році?

— Дивіться, він є, але це не битви і не події. Якщо говорити умовно, то подія №1 — ми в якийсь момент перехопили ініціативу у військ російської федерації. За Карлом фон Клаузевицем та згідно з усіма іншими військовими стратегами, це найбільш важлива подія, що відбулася. Але вона не прив'язана до чіткою дати.

Друга подія — те, що ми не дали відрізати себе від західної допомоги. Тому що, в тому числі, такий план у росіян був. Зокрема, вони планували виходити через білоруський кордон та відрізати нас від кордону з Польщею. Відповідно, ми були б тоді просто відрізаними від цих поставок.

— А як щодо постійних "бавовн" на території рф?

— У цьому сенсі найголовніше, що ми показали (в якийсь один момент це також не відбулося) росіянам, що навіть на своїй, на власній російській території, вони беззахисні перед нашими ударами і ми готові атакувати їх в тому числі й на їхній землі. Але це також не відбулося в якийсь один день (у цьому кейсі немає точної дати, конкретної битви), це проходило поступово. Проте таке, на мою думку, навіть важливіше в стратегічному плані, ніж наприклад повернення Херсону.

Третє, скоріше за все, є те, що ми примусили весь світ проговорювати майбутній розпад російської федерації. Тому що, пам'ятаю по собі, скільки років говорив про те, що рф розпадеться, і що ми маємо цьому сприяти. Тоді такі слова постійно виглядали самокритично, трохи маргінально. Оскільки ніхто в це не вірив.

А тепер про те, що російська федерація розпадеться завдяки нам, говорить весь світ і мовить у тому числі, як про факт, який так чи інакше буде здійснений рано чи пізно. Світ вже готується до того, як жити в нових геополітичних умовах, коли б росія розпалася і перебувала би в роздрібненому стані.

Вважаю, що це також не відбулося в один день. Але це максимально важливо, тому що ми вже зараз намагаємося закласти якісь підвалини світу після перемоги.

— Скільки ще триватиме війна за вашими очікуваннями чи її активна фаза або загалом агресія росія?

— Дивіться, на всі ці питання завжди відповідаю однаково. Для мене війна триватиме доти, доки не буде покараний останній військовий злочинець з російської федерації. Скільки ж буде тривати активна фаза, думаю ще рік чи два. Ця ж війна йшла не за території як такі, а фактично проходила за винищення української державності та українського народу як такого. Відповідно, до тих пір, поки ми не покараємо всіх, хто брав у цьому участь, ми не можемо говорити, що війна закінчена і ми матимемо можливість починати якісь нові історії з чистого аркушу.

Думаю, що українська нація не буде сприймати перемогу як абсолютну, доки не відбудеться суд і покарання над всіма, хто відповідав за Бучу, Маріуполь, Бородянку, Херсон тощо. Та доки вони всі так чи інакше не будуть покарані.