Доля храмів, деокупація свідомості колаборантів, священники-аморали — вчений оцінив скандали довкола УПЦ

Довкола Української православної церкви та її священників продовжуються скандали. Раніше стало відомо, що священнослужителя УПЦ МП Микиту (Андрія Сторожука), який раніше потрапив у скандал через секс із 17-річним хлопцем, звели до рангу єпископа.

До того СБУ оприлюднила список діячів УПЦ, які потрапили під санкції РНБО. А перед тим правоохоронці проводили слідчі дії у храмах та єпархіях УПЦ МП у різних регіонах країни в рамках справ про колабораціонізм та державну зраду.

"Телеграф" поцікавився думкою релігієзнавця, кандидата історичних наук Ігоря Козловського, як далі розвиватимуться події навколо УПЦ, що буде з проукраїнськими вірянами і священниками цієї церкви та яка різниця між українським та російським православ`ям. Про це йшла мова в першій частині нашого інтерв'ю. Нижче пропонуємо продовження змістовної розмови з вченим на релігійну і суспільно-політичну тематику.

Як деокупувати свідомість

— Минулого тижня Свято-Успенську Києво-Печерську Лавру зареєстрували як монастир у складі ПЦУ. Як на вашу думку має вирішуватися питання передачі інших культових споруд УПЦ, які мають державну власність і перебувають в оренді у московського патріархату?

— По-перше, очевидно, що ці будівлі будуть передаватися офіційним структурам Православної церкви України за призначенням. Або, якщо ці споруди мають якусь історичну цінність, вони можуть так і залишатися просто пам'ятками архітектури. Наприклад, як свята Софія у Києві. Це ж недіючий храм, а пам'ятка архітектури, наш національний скарб.

По-друге, є проблеми саме з тими будівлями, які побудовані і є власністю самої церкви (УПЦ МП, — Авт.). Тут ситуація складніша. Тому що, якщо УПЦ втратить свій статус юридичної особи, то зрозуміло, що закон також повинен передбачити, як бути з цим майном рухомим і нерухомим. Це повинно бути чітко прописано в законодавстві.

"Повертати не тільки території, але й людей"

— Зараз у публічному просторі йде дискусія, яким чином після деокупації реінтегрувати території та людей, які там проживають. Що робити з людьми, які роками споживали російську пропаганду, та зокрема які досі кажуть, де ви були, коли 8 років бомбили Донбас тощо?

— Дана проблема зі сфери, як деокупувати свідомість. Це головне питання, як і з вірянами московського патріархату. Треба розуміти, що безліч проблем, які ми зараз маємо, починаючи не тільки з 2014 року, а й раніше, полягає в проблемі свідомості людей. Я би її назвав тотальним гуманітарним невіглаством.

Наприклад, коли я бачив людей, які брали зброю ще в 2014 році, бачив їх під час свого полону, то звернув увагу, що це абсолютні невігласи в гуманітарних питаннях. Ні історії не знають, ані історичної пам'яті не мають. Не вміють рефлексувати, у них відсутнє критичне мислення. Вони просто споживачі інформації. Яку інформацію їм подають, ту вони й споживають, вважаючи, що це їх знання. Це катастрофічно. Це стосується і тих же віруючих московського патріархату, і тих, хто знаходиться на окупованих територіях.

Задача полягає в тому, що тут треба працювати системно: і державі, і громадянському суспільству. Потрібно і вести просвітницьку роботу, і освітянську роботу, мають долучатися також заклади культури й медіа. Всі повинні працювати з тим, щоб давати якісну інформацію та формувати базові знання людей про історію і сучасність, про ті чи інші особливості державної політики, всебічно висвітлювати ті ж самі релігійні та культурні питання. Все це потребує саме системного підходу для того, щоб повертати не тільки території, але й людей.

"Ми не можемо просто волюнтаристськи обмежувати ті чи інші права"

— Є така думка, щоб на захоплених росією територіях тих українських громадян, які отримали російські паспорти, після деокупації на якийсь термін позбавляти деяких громадянських прав. Наприклад, права голосувати та обиратися і відповідно займати певні державні посади. Як ви ставитеся до такого підходу?

— Знову ж таки, для того, щоб це робити, треба мати відповідне законодавство. Ми — правова держава. Ми не можемо просто волюнтаристськи обмежувати ті чи інші права. Це називається перехідне правосуддя. Проблема перехідного правосуддя — підготувати всі складові (закон про колаборанство — активне чи пасивне) з тим самим, щоб був індивідуальний підхід до кожної людини. Це як раз робота для наших законодавців в частині перехідного правосуддя.

— Наскільки воно буде продуктивним, адже раніше парламент ухвалював чимало рішень, які часом називають законодавчим спамом, який ніби й прийняли, але роками так і не втілили реальне життя?

— Так, ви праві, дана проблема стосується імплементації законодавства, як його запровадити в практичну площину. Тут дійсно є безліч проблем на місцях. Тому що, знову ж таки, там працюють конкретні виконавці, які можуть також мати проблеми у своїй свідомості, які також входити в різні корупційні схеми і так далі.

Повертаюсь до думки, що треба працювати над свідомістю людей. І не тільки тих, кого ми деокуповуємо, а тих, хто буде виконувати ці закони. Знову ж таки, потрібен механізм впливу на їхню свідомість. Якщо вони не виконують, вони повинні нести відповідальність за невиконання.

— Повертаючись до теми масових общуків в храмах УПЦ, стало відомо, що під час слідчих дій правоохоронці виявляли окрім доказів зв'язків священників з росією ще й конкретні аморальні факти з їхнього приватного життя (зокрема мається на увазі гучний секс-скандал з 17-річним хлопцем). Де та межа між аморальністю та відповідальністю представників духівництва?

— Коли ми з вами говоримо про ту чи іншу аморальність, мається на увазі, що це відноситься не до законодавства, а до саме цього простору, який вже створився у представників московського священства, які ведуть такий аморальний спосіб життя.

Не можемо сказати, що з точки зору закону тут є якесь порушення, якщо це не неповнолітній. Якщо неповнолітній, то це ще треба доказати і притягати до відповідальності. А все інше — це моральна оцінка суспільства. Вона стосується скоріше іміджу і не можна це включати в кримінальне провадження.