"Держава тривалий час виявляла чудеса терпіння": релігієзнавиця про обшуки в Лаврі

Резонансні обшуки в Києво-Печерській лаврі розбурхали українську громадськість та політикум, а топ-новину дня з духовного фронту активно обговорюють у соцмережах та ЗМІ.

Водночас у кремлі по-своєму збудились через слідчі дії Служби безпеки України. Наприклад, "голос" путіна — дмитро пєсков — вже заговорив про війну. Але поки що лише про церковну.

Поки в москві відходять від певного шоку через активізацію релігійного фронту і вигадують нові фантасмагорії з області добра і зла, "Телеграф" поцікавився думкою філософа та релігієзнавиці Ірини Богачевської щодо подій навколо Лаври, Московського Патріархату та можливого майбутнього Української православної церкви (раніше — УПЦ МП).

— Як можна оцінити дії СБУ у контексті свободи совісті, прав віруючих та верховенства права?

— Насамперед, як ви бачите, дії, які здійснюються СБУ, Нацполіцією та іншими владними структурами української держави робляться з постійним застереженням, що всі права релігійної організації повністю дотримуються. Це дійсно так. У даному випадку це принципова позиція влади, яка чітко розуміє, що будь-які дії (особливо на межі правового поля) загрожують звинуваченнями в їхній незаконності і будуть роздуті російською стороною. Це ми вже бачимо у сьогоднішніх коментарях з боку Пєскова.

Непродумані дії можуть до того ж спровокувати непотрібну напругу в нашому суспільстві. Тому влади тут діють абсолютно відповідно і з духом закону, і з його буквою.

— З іншого боку, чи справді немає якогось екстремізму, держзради чи тероризму з боку священиків УПЦ, усієї її церковної структури?

— Ось саме щодо того, як діють представники УПЦ МП, питань набагато більше, ніж відповідей. За даними СБУ, з початку війни правоохоронці порушили 23 кримінальні справи проти представників УПЦ МП за фактом колабораціонізму. Хоча знову-таки, якщо розглядати проблему екстремістської діяльності УПЦ МП у розвитку, протягом усього військового вторгнення РФ в Україну, то ми бачимо, що з початку держава тривалий час оминала цю тему.

Надходили сигнали з місць про факти колаборації представників УПЦ з окупантами, але довгий час було відчуття, що влада просто не хотіла додавати до всього масиву військових проблем, що обрушилися на країну, ще й проблему з промосковськими церковниками. Але коли кількість таких сигналів перейшла межу, держава була змушена реагувати. І зараз вона реагує, задіявши всю міць державної машини.

Безумовно, зараз СБУ відпрацьовує всі сигнали та факти системно та планомірно. Думаю, що це лише початок процесу, і ми, можливо, будемо свідками (може не відразу, може після війни) величезної кількості судових процесів з приводу колаборації з окупантами саме священиків УПЦ Московського Патріархату.

— Але ж є офіційні заяви УПЦ, що вони нібито люблять Україну. Пам’ятається наприклад заклик глави церкви патріарха Онуфрія 24 лютого зупинити "братовбивчу війну" і так далі.

— Тим більше очевидно, що незважаючи на неодноразові спроби УПЦ публічно продекларувати про розмежування з РПЦ, контакти продовжуються, не припиняються поїздки, багато церковних ієрархів мають подвійне громадянство. Це підтверджено. Постійно йде обмін привітаннями, посланнями тощо. Як і раніше РПЦ надсилає свої "цінні вказівки", які УПЦ продовжує так чи інакше виконувати. Слова у разі розходяться зі справами. Слова прикривають прагнення УПЦ МП за будь-яку ціну зберегти свої структури в сьогоднішній Україні, де більшість населення консолідовано відкинула ідеї "руського міру", що проповідуються цією церквою, і стрімко втрачає до неї довіру. І, безумовно, є такі незаперечні факти, як зі співами в Лаврі, які просто ображають наше суспільство.

Всі чомусь люблять цитувати рядок про "прокидається матінка-Русь". Якщо ж уважно прочитаємо текст цієї релігійної пісні, в ній Україна просто включена через кому до переліку міст Російської Федерації. І Київ стоїть там поряд із Казанню, Брянськом, через кому… Розспівування таких текстів можна класифікувати і як ще один камінь у стіну "руського міру", і як просто абсолютна відмова визнавати суверенітет, територіальну цілісність та незалежність України через 30 з лишком років після її оголошення. Вона прозвучала публічно у серці нашої столиці на 8 місяці кривавої війни.

Безумовно, ситуація в громадянському суспільстві щодо УПЦ МП є досить напруженою і ця напруженість підігрівається насамперед діями самих церковників. Повторюся: держава тривалий час виявляла чудеса терпіння. Але провокації не припиняються.

— То як саме можна кваліфікувати ці дії УПЦ та її духовенства?

- Як провокацію. Якщо вони не припинять так поводитися (а схоже, що вони не можуть цього зробити), держава буде змушена адекватно реагувати. Незважаючи на те, що є досить потужне крило віруючих в УПЦ МП, які не поділяють проросійську позицію. Ці віруючі абсолютно чітко україноцентричні, вони намагаються боротися зсередини церкви, пишуть звернення до Вселенського Патріарха, протестують. Їхні голоси чути, проте до них не прислухається насамперед священноначальство самої церкви.

Думаю, що коли кількість порушених кримінальних справ перейде в нову якість, держава буде поставлена перед необхідністю визнати цю релігійну організацію екстремістською, загрозливою національній безпеці, з усіма правовими наслідками, що випливають звідси.

До цього, очевидно, все йде. В українському законодавстві чітко застережено, що якщо релігійна організація веде екстремістську діяльність, то її, в принципі, можуть навіть заборонити. Ви ж пам’ятаєте, ми вже мали екстремістські релігійні організації в Україні.

- Горезвісне "Біле братство"?

— І воно також. Хоча, якщо говорити формально, із "Білим братством" була дещо інша ситуація. Вони не були офіційно зареєстровані. Вони взагалі були поза законодавчим полем, вели активність як "релігійні підпільники".

Тут же офіційна структура, потужна релігійна організація та одна з церков, яка довгий час вважалася головною і найбільшою за кількістю віруючих (практично лише з утворенням Православної Церкви України у них пальму першості забрали). І вона сьогодні, в країні, що воює, робить дії, які в черговий раз спрямовані на розкол українського суспільства. Вона ніяк не сприяє консолідації суспільства, не допомагає, як належить християнській церкві, лікувати страждаючі душі українців, ніяк не сприяє нормалізації релігійної обстановки, міжконфесійному миру та злагоді, а зараз грає дуже деструктивну роль, підтримуючи окупантів, фактично підтверджуючи статус "п’ятої колони" всередині нашого суспільства. Держава абсолютно обґрунтовано вимушена із цим боротися.

— Який прогноз можна зробити щодо можливої реакції Заходу на загрозу заборони УПЦ, як раніше було із ситуацій із проросійськими партіями, а зараз точаться дискусії щодо позбавлення нардепів від ОПЗЖ парламентських мандатів?

— Саме тому, як я розумію, СБУ і збирає потужну доказову базу, щоб потім не виникало питань про нібито утиски через релігійні переконання. Поки всі дії чітко персоніфіковані: є певні громади, конкретні монастирі, окремі ієрархи, проти яких персонально відкриваються кримінальні провадження, виносяться підозри та вина яких доводиться слідством, а згодом буде доведено у судах з дотриманням усіх норм законодавства. Саме тому поки що на рівні державних структур не звучить якихось узагальнюючих декларацій. Але це не означає, що держава має "вибачити і забути" колабораціоністів лише тому, що вони одягнені в чернечі ряси.

Думаю, що заборона УПЦ є крайнім заходом. Але ситуація розвивається у цьому напрямі завдяки діям самої УПЦ МП. Закон один для всіх громадян країни. Сьогодні не вдасться "сидіти на двох стільцях", як намагається УПЦ.

Щодо Заходу, по-перше, всі там чудово розуміють, що відбувається. Наші сусіди, наприклад країни Балтії, так само стикаються з екстремістською діяльністю РПЦ. І вони так само (навіть на рівні своїх сеймів) у Латвії, Естонії та Литві приймають зараз законодавчі акти, які обмежують діяльність "філій" РПЦ у своїх країнах. Тому що всі намагаються прибрати "п’яту колону", захистити свою власну безпеку.

По-друге, на Заході чудово усвідомлюють, що церковна організація сама по собі та її структури є ідеальним агентурним середовищем для того, щоб впроваджувати російський вплив. Адже церква – це soft power, м’яка влада. У цьому, власне, і проблема. Те, що ця м’яка влада діє непомітно, проте досить ефективно. Тому всі (західні демократії, — Авт.) намагаються не допускати такої підривної роботи у своїх країнах.

— Яку підривну роботу структури РПЦ здійснюють у країнах?

— Наприклад, активно обговорювали інформацію у ЗМІ про те, що в Норвегії РПЦ купила земельні ділянки поруч із військовими базами НАТО. Розумієте, яка загроза? (сміється).

Чому СБУ влаштовує сьогодні обшуки у Києві та у Корецьку Рівненської області? Згадаймо захід на Донбас терориста Ігоря Гіркіна ще 2014 року, бойовики якого ховалися безпосередньо на території Святогірської лаври. А зараз навіть гіпотетично уявити можливість того, що в центрі Києва в безпосередній близькості від президентського кварталу знаходиться пара-трійка бойовиків (а то й ДРГ), то країна, що воює, собі такої розкоші дозволити не може.

Таким чином, це все абсолютно виправдане з точки зору національної безпеки та воєнної ситуації. На війні ворогів безжально знищують скрізь, у будь-якому камуфляжі, на будь-якій території. Лише так можна перемогти!