Швидкий відступ путіна неминучий, але є нюанс: прогноз аналітика

Україна переживає 18-й день російського відкритого вторгнення. Нагадаємо, що росія атакувала Україну вранці 24 лютого, без оголошення війни. З того часу окупантам вдалося тимчасово захопити частину української землі, зазнаючи при цьому величезних втрат.

На жаль, агресор продовжує цинічні обстріли українських міст, а також розстрілює гуманітарні коридори, вбиваючи жінок та дітей.

Військову ситуацію та можливі подальші сценарії розвитку протистояння "Телеграф" обговорив з експертом ГО "Бюро аналізу політики" Віктором Бобиренком, який, як і багато хто, захищає Україну в лавах територіальної оборони.

Росіяни зараз все частіше нагадують наполеонівську армію, що відступала в 1812-му

– Що можна сказати на третьому тижні війни про помилки та перегрупування військ агресора?

– Вже ясно, що ворог помилився у своєму головному припущенні, ніби українці почнуть здаватися, зустрічати хлібом-сіллю, що вторгнення буде такою собі "прогулянкою". Насправді отримали потужну відсіч від ЗСУ та територіальної оборони, партизанську війну, розтягнуті на сотні кілометрів комунікації. Окупантам доводиться відходити, перегруповуватись, приховувати катастрофічні втрати.

Агресор по-своєму користується "зеленими коридорами". У Сумах, де я перебуваю, він був досить успішним. За три дні вдалося виїхати понад 70 тисячам мирних громадян. Але щоб ми розуміли — це не через гуманність військово-політичного керівництва росії. У цих звірів у принципі немає гуманності. Просто такий коридор їм також вигідний. Вони відвели свої війська із західного напрямку на південь, перегрупувалися. Підгодували своїх солдатів, відправили небоєздатних, насамперед строковиків (яких тут ніби немає, але наявність яких таки довелося визнати) назад у росію.

Після того, як бліцкриг провалився, ворог справді поміняв тактику. Вже зрозуміло, що він зайнявся терором. Агресор прикривається мирними мешканцями. Ми це побачили ще 28 лютого, коли росіяни почали обстрілювати Охтирку із Тростянця. Вони ставлять на городах, між будинками свої "Гради" та "Буратіно" — і стріляють у ту ж Охтирку.

Знаючи, що "зворотка" не прилетить, адже наші війська не стрілятимуть по своїх містах. І зараз це стало повсюдною практикою. Удари по мирним містам – під прикриттям мирних громадян. Блокада тих самих Маріуполя, Харкова, частково – Києва.

Нині ворог уже не ночує в полі, де наші можуть його дістати, накрити вогнем. Росіяни роблять це або на елеваторах, прикриваючись зерном та технікою, або у школах, або просто у будинках мирних жителів. Ловлять старосту чи директорка школи, змушують відкрити потрібне їм приміщення, протопити – і солдати там базуються. Вже не в танках, а у школі, витягнувши ноги. Ті, хто їх ще не простягнув.

– Чим харчуються окупанти? У соцмережах і не лише чимало повідомлення про мародерство з боку "визволителів" .

– Так воно і є. Класика жанру часів вторгнення гітлерівської Німеччини — "матка — млеко, яйця". Росіяни в Україні грабують навколишні села. Забирають курей, яйця. Стріляють свиней, смажать м’ясо. Хліба не вистачає – змушують жінок пекти коржики. Ті посилають у напрямку відомого російського корабля. Сухарі із сухпаю закінчуються досить швидко. Їдять багато жирного. З голоду переїдають. Через це у багатьох місцях, як у нас у селах кажуть, "на росіян напала срачка".

– За цими "слідами" їх і знаходять партизани?

– Не лише за цими. Але – знаходять. Наш народ найкраще орієнтується на місцевості. Більш мотивований. Партизан справді багато. Нападають на невеликі колони (5-6 машин). Х*рачать з усього, що є. А є чимало з огляду на те, що багато росіян дезертирять, кидають амуніцію, зброю. Так що мужики виходять "на полювання" не тільки з мисливськими рушницями (які в сільській місцевості є практично повсюдно), але й з гранатометами та з чимось важчим. Ну і, зрозуміло, коктейлі Молотова – завжди на допомогу. За льохами сидить величезна кількість полонених росіян. Когось і відстрілюють. Хтось замерзає – ночі зараз досить прохолодні, до мінус 10 подекуди. Так що росіяни зараз все частіше нагадують наполеонівську армію, що відступала в 1812-му.

У росіян закінчується бойовий запал

– Який прогноз? Як події можуть розвиватись далі?

– У росіян закінчується бойовий запал. Незабаром їхній наступальний порив видихнеться. Особливо якщо нам допоможуть зміцнитися в небі. Вони наступають поки що й тому, що інформація надходить нагору із запізненням. Наприклад, ротний передає до батальйону – всьому хана, нас тут рознесли у мотлох. У дивізію повідомляють, трохи згладивши кути. Мовляв, все не дуже добре. А поки це доходить до путіна, інформація вже виливається в "щось пішло не так". І у путіна у результаті складається враження, що не все втрачено, що все під контролем. А внизу вже розуміють, що нічого не під контролем і що справа пахне знищенням чи трибуналом. І поки путіну не донесуть правду, або поки його не знесуть, агресія продовжуватиметься. Але, певен, незабаром росіяни почнуть відступати. Особливо з початком відлиги, коли техніка почне втопатись в українському чорноземі. Щоправда, деякі об’єкти та напрямки вони навряд чи здадуть без бою чи переговорів.

– Про які об’єкти йдеться?

– Думаю, ЧАЕС загарбники триматимуть до останнього. Шантажуватимуть ядерною катастрофою. Типу – я дурень із гранатою, зараз все підірву, усім буде погано. І путін цілком може це зробити. Йому начхати, що при цьому загадять не лише Україну, а й Білорусь, і росію.

– Що ще можуть намагатись утримати росіяни?

– Більш ніж впевнений, що якщо триватиме військовий варіант, окупанти намагатимуться утримувати південь. Захопити Маріуполь, не віддати Херсон. І зробити умовно, по Лівому берегу Дніпра, лінії Енергодар-Токмак — до Маріуполя – коридор. Це своєрідна можливість для путіна оголосити себе переможцем. Пустити воду до Криму (хоч йому фіолетово, є там вода чи ні), зробити картинку для Соловйова та Скабеєвої. Тож і ЧАЕС, і цей коридор – до Криму, загарбники, гадаю, триматимуть до останнього. І торгуватимуться. Аж до запровадження на цих територіях блакитних касок – миротворців. Щоб путін міг сказати виборцям, що він має деякі чергові "здобуття".

Що вважати перемогою в нашому трактуванні?

– Зараз між нашими політиками є умовна угода про ненапад. Суспільство згуртоване, як ніколи, даючи відсіч агресору. Які є загрози, коли справа дійде до переговорів і поступок, без яких навряд чи можливо?

– Так, перехід війни у політику – це буде серйозний виклик. У тому числі для Зеленського. Частина суспільства готова терпіти будь-які тяготи, але відбивати свою землю до кінця. Звільняти Донецьк, Луганськ, Крим тощо. А частина готова на будь-які поступки, "аби все це вже припинилося". До кого дослухається Зеленський? Який бік займуть політичні лідери провідних партій? Що вважати перемогою в нашому трактуванні? Є ще один важливий елемент — воєнний стан не дозволяє проводити вибори. Де гарантія, що комусь не вигідно, щоб він тривав? Важливо розуміти, що за мить мир не настане. Навіть після підписання якоїсь нової угоди, умовного "Мінська-3". Тому що у таких домовленостей у будь-якій варіації завжди знайдуться супротивники. І згуртоване зараз суспільство може почати дробитися, розбігатися за різними альтернативами. Від "давайте плюнем на Крим та Донбас, аби лише перестали стріляти" – до "ні сантиметром української землі ми не поступимося, тим більше, після того, що сталося". І це розкол суспільства, і це величезний ризик. Адже у когось перемога – це руїни кремля, у когось – повернення українських територій у межі 2014-го, у когось – просто відігнати росіян за огорожу, встановивши статус-кво періоду 23 лютого 2022-го.

Тож важливо розуміти, що швидкого та легкого миру не буде.

Як важливо розуміти і те, що у цій війні Україна однозначно переможе. Питання лише – коли і якою ціною.

***

У ніч із 12 на 13 лютого поблизу Львова росіяни обстріляли Яворівський військовий полігон, який є Міжнародним центром миротворчості та безпеки. Внаслідок атаки зруйнована місцева інфраструктура, є загиблі та поранені.

Україна систематично закликає США та НАТО закрити небо над нашою країною, позбавивши агресора можливості завдавати ударів ракетами та атакувати за допомогою авіації. Але поки що Захід не йде на такий крок.