На цій війні воює весь народ. Не тільки ті, хто натискає на спусковий гачок

Відомий український підприємець, боєць ЗСУ Дмитро Томчук розповів, як вся Україна працює на Перемогу

За кілька кілометрів від лінії фронту стоїть на трасі блокпост. На виїзді з маленького села. Він бутафорський. На ньому стоїть дитина. Майже такого віку, як мій Гоша. У прифронтовому селі дитині нема чого робити, й вона стоїть на блокпосту, який збудувала сама. Зустрічає та проводжає наші заляпані багнюкою джипи та вантажівки. В деяких машин навіть колеса більші, ніж ця дитина. У будь-яку погоду вона виходить до машин та віддає честь ЗСУ.

Десь у маленькому містечку живе жінка. Вона вже багато місяців в'яже теплі шкарпетки для бійців. Бо в окопах ці теплі шкарпетки рятуватимуть ноги ще багато тижнів, аж до спеки. Вона в'яже та відправляє. Знаходить вовну та знов в'яже та відправляє. Колись вона боялася сирен, майже в минулому житті. Тепер вона їх просто не чує. Звикла.

Бізнесмен, з яким я знайомий, пече для армії хліб. Зараз він поставляє дві третини усього хліба, який споживає армія.

Мені нещодавно сказали, не знаючи, що мій цивільний одяг у той день — це була випадкова перевдягачка: "Хто не воює, той не українець та навіть не людина". Я запитав: "А хто воює?" Мені відповіли: "Ті, хто в окопах. Хто тисне на спусковий гачок. Хто незламно вбиває москалів". Я запитав: "А інші військові?" Відповідь була: "Та то таке".

Так от я скажу. Воюють не тільки ті, хто тисне на гачок та хто йде в атаку. Воює, як би це комусь було не до вподоби, й ця дитина на блокпосту, й ця жінка, й цей бізнесмен.

Воює бізнесменка у колишньому житті, яка каже, соромлячись: "Я передала тільки два мавіки, я знаю, що мало, я намагаюся тягнутися за військовими, але — я ж цивілка, несерйозно…"

Воюють волонтери, які передали за рік на фронт військову номенклатуру з усієї Європи.

Воюють пацани, які женуть через кордони автівки, передають, а за два дні їм телефонують та кажуть: "Хлопці, машину тойво, роз*бало з гаубиці, може є ще якась одна?"

Воюють всі, хто виробляє продукти та спорядження для армії.

Воюють у тилових містах — від головлікаря до санітарки — лікарні, які, немає секрету, майже всі давно перетворилися на військові шпиталі, бо поранених в нас нема тільки в ура-патріотичних вишиватних пабліках.

Воюють вокзали.

Воюють СТО, які без зупину лагодять розірвані на нулі автівки, деякі не в перший раз.

Воюють вчителі, та така в них війна — їхнє особисте, вчительське пекло — в онлайні, перериваючись від кожної тривоги, курсуючи кварталами міст у пошуках інтернету та електрики, вони проводять уроки, та я не знаю, чого більше в цих уроках — навчання чи війни.

Воюють енергетики, так, як не дай боже воювати нам, бо те, що ми робимо в себе, порівняно з їхньою війною — то просто розслабон.

Воюють перевізники, віддавши армії чи втративши під ударами ракет більшу частину автопарку, як це було в Дніпрі та багато ще де.

Воює бізнес, намагаючись втримати економіку. Воює кожна крамниця та палатка з овочами. Воює кожна продавчиня, яка, витираючи ганчіркою пил з новенького генератора, який вже більше місяця мовчить, раптом зупиняється, та, дивлячись на нього, важко про щось замислюється.

Воюють мами, які гуляють з малечею, та моторошна, чорна та бездонна їхня війна.

Воюють старі, кажучи: "Не помер взимку! Моя перемога, дожив до весни!"

Я не буду казати про армію, бо це навіть смішно, вважати, що в когось війна першого гатунку, а в когось — другого. Повторю тільки, що на одного бійця штурмової піхоти працюють 20 бійців різних військових спеціальностей. Так, активного фронту майже півтори тисячі кілометрів. Але й за лінією фронту військові виконують бойові завдання, кожного дня.

Воює весь народ. Так чи інакше. Не тільки ті, хто натискає на спусковий гачок. Україна воює. Тож не треба.

Джерело: Facebook-сторінка Дмитра Томчука