"У мене руки працюють, вареники можу ліпити": прикутий до візка Євген Компанець готує домашні страви для бійців ЗСУ

Євген Компанець з Черкас прикутий до візка вже понад 10 років, але це не завадило йому вести свою боротьбу проти ворога – на кухонному фронті. Менше ніж за рік родина Євгена передала українським захисникам десятки тисяч вареників та млинців, сало, закрутки, заправки для борщу та домашню випічку.

Щодня за півтори години після пробудження робота у домі черкаської родини кипить: на варення чистяться яблука, шаткується капуста, переробляється сало…

"За три місяці передали на фронт понад тонну сала"

43-річний Євген говорить, що до знайомства зі своєю дружиною "до тіста діла не мав взагалі". У 2011 році чоловік отримав травму хребта і певний час проходив у лікарні реабілітацію. Там і познайомився зі своєю коханою. Говорить, якби не цей нещасний випадок, то навряд чи зустрів би своє щастя – Тетяну.

Сьогодні родина Компанець – не просто подружжя, а справжня команда однодумців. Євген відзначає, що усі в сім'ї — від бабусі до доньки – добрі господині, з тістом "на ти". Окрім навичок з покоління в покоління передають і родинний рецепт тіста.

Волонтерити першою у родині почала донька Яна.

Готувала домашню їжу та разом з волонтерами розвозила її маломобільним людям. На Великдень допомогти доньці вирішили й батьки, напекли близько півтисячі пасок, 150 з них Яна розвезла по Черкасах. Решта поїхала захисникам на фронт.

Згодом дружина з донькою доєдналися до команди місцевих волонтерів, які раз на тиждень збиралися і робили смаколики для ЗСУ. Євген також хотів бути корисним, тому запропонував своїм дівчатам розпочати виробництво на власній кухні.

"Я кажу: давайте ви ходитимете до "вареничного батальйону" щосереди, а інші дні ми можемо те саме вдома робити. У мене руки робочі, спина робоча. Вареники я так само можу ліпить…" – згадує Євген перші кроки до волонтерства.

Після цієї розмови робота у домі Євгена та Тетяни закрутилася. Поїхали в село за картоплею, купили печінку, сало для засмажки. І почали виготовляти свої перші вареники.

"Одного дня я вирішив зробити публікацію у фейсбуці, просто поділитися з людьми, що от можна й отак вести боротьбу з нашим ворогом. Публікація, як виявилося, стала вірусною, вона розлетілася дуже сильно і швидко. Багато людей почали писати, дзвонити й казати: "Ми вам хочемо допомогти, скиньте номер карти", – говорить Євген.

Чоловік зазначає, що саме завдяки людям та їхнім донатам у них збільшився асортимент і різновид продуктів. Вже на початку літа почали робити млинці. Окрім печінкового паштету, з'явилися інші начинки: гриби, сир, капуста, сезонні ягоди та фрукти тощо.

З серпня – варення. Черкасець говорить, що спочатку воно не мало попит серед військовослужбовців, допоки не настали холоди. Згодом додалися борщові заправки, манники, фарширований перець, котлети.

Євген зізнається, що восени підслухав розмову одного бійця. Той казав, що шматок сала поживніший та кращий за печиво. Тож тепер родина на постійній основі купляє та переробляє сало.

"За ці три місяці уже понад тонну сала ми передали на фронт", – ділиться наш співрозмовник. В асортименті мелене з часником, смалець, вишкварки.

"На виплати дружини живемо, а моя пенсія іде на фронт"

"Ми вчора купили 20 кг, сьогодні – 28 кг сала по 200 грн. Тисячі, на це ідуть тисячі…" – розповідає Євген про витрати.

Борошном та олією допомагають люди, а все інше доводиться купляти. Волонтер відмічає, що донати не зажди перекривають потреби, вкладає у добру справу родина і власні кошти.

"Вирішили так: на допомогу і на виплати дружини ми живемо, а моя пенсія – 2300 грн — іде на фронт", – каже голова сім'ї. Великі затрати йдуть на відра, лоточки, формочки, влітку – термосумки, щоб їжа не зіпсувалася.

"Ми робимо вареники та одразу їх відварюємо. Вони в готовому вигляді заморожуються", – розповідає Євген. Але перед нашою розмовою родина волонтерів до третьої ночі займалася виробничим процесом, щоб захисники поїли тільки-но приготовлену страву.

Так само і з домашньою випічкою — роблять її за день перед завантаженням машин.

"У нас кожен день роботи повно. Лягаємо спати опівночі"

Щосереди протягом останніх трьох місяців родина робить смаколики й для захисників, що проходять реабілітацію в медичних закладах Черкас.

"Самі люди не з міста Черкас або з області. І їх родичі не відвідують. То ми піклуємося і про таких людей, – говорить чоловік. – Що таке лікарняна їжа? Я часто мушу перебувати в лікарнях, то про це добре знаю…"

Влітку волонтери частенько відвідували і багатодітну родину переселенців із Запорізької області. В сім'ї 14 дітей. Щонеділі возили смаколики, допоки держава не допомогла переміщеним особам придбати будинок в іншому населеному пункті.

"У нас кожен день роботи повно. Ми лягаємо спати опівночі", – зазначає наш співрозмовник.

На початку волонтерської діяльності родина моніторила місцеві спільноти у пошуках машин, які їхатимуть на фронт. На своєму шляху подружжя зустріло і недобросовісних волонтерів.

"Ми були ще, як сліпі кошенята. Не було від волонтерів звітів, – згадує Євген. – І потім ми дізнавалися, що наші вареники благополучно поїдалися у нас же в місті Черкаси. То ми це все потім профільтрували, зробили висновки".

Сьогодні волонтери самі дзвонять Євгену. Родина щотижня по декілька разів відправляє частинку дому на фронт.

"Ми вже обпеклися, свої шишки отримали, то тепер знаємо, хто, як і куди їде", – говорить черкасець.

Продукція сім'ї Компанець доставляється по всіх напрямках України.

"Якщо брати по областях, то я знаю, що мої смаколики їздили у Чернігівську, Сумську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Херсонську та Миколаївську області", – ділиться співрозмовник.

Родина підтримує зв'язок із військовослужбовцями.

Захисники надсилають фотозвіти, телефонують, щоб подякувати, та передають подарунки.

Євген розуміє, що все, що вони роблять – не дарма. Бо їхні смаколики комусь допомогли встояти на ногах, відчути домашнє тепло та вкотре підтвердили, що в українських захисників є надійний тил.