Більшість фантазій путіна зруйнувала реальність, але в одну річ він ще вірить

Не люблю повторюватись, але розумію, що те, про що я колись писав, пам’ятаю тільки я (та й то не завжди). Тому давайте трохи інакше кажучи напишу і доповню свій вересневий пост про "Чотири війни Володимира Путіна".

Дуже корисно розуміти, що людина хоче і що може.

• Чи хоче Путін отримати всю Україну? Звичайно. Може? Рік тому думав, що так — зараз вже ні.
• Чи хоче Путін Харків та Одесу? Звичайно. Може? Вісім місяців тому думав, що так - зараз вже ні.
• Чи хоче Путін завоювати хоча б Донбас? Звичайно. Може? Досі думає, що так.

Отримання сухопутного коридору в Крим та захоплення Донбасу були спочатку програмою-мінімум Путіна. Якби його уявлення про Україну та стан російської армії були адекватні, він міг би одразу зосередитись на ній. Але ні, його понесло у світ фантазій.

З того часу реальність більшу частину його фантазій зруйнувала, але віра, що закидання українських позицій мобіками та зеками допоможе "звільнити" Донбас шляхом його тотальної руйнації, все ще жива.

Ми все ще знаходимося тут — посеред фантазій Путіна, що він зможе захопити Донбас, щоб не виглядати зовсім лузером.

Якби йому раптом вдалося досягти цього, російська армія спробувала б наступати до Запоріжжя (до Херсона нема чого й намагатися), а потім стала б в оборону, охороняючи захоплене. І "звільнення Донбасу", яке відбулося, було б оголошено тією "справжньою" метою СВО, а шматки Запорізької та Херсонської областей — надплановими бонусами.

Після чого кошти, агенти і корисні ідіоти, що залишилися, були б кинуті на пропаганду "припинення вогню і початку переговорів". Тобто заморожування ситуації.

Можна було б припускати й надалі, але не бачу великого сенсу. Бо весь Донбас Путін захопити не зможе.

І ця його збережена неадекватність оцінки власних здібностей знову зіграє нам у плюс. Відкриє нові можливості.

Але це вже зовсім інша історія. Давайте дочекаємось закінчення цієї.

Джерело: Telegram-канал Романа Шрайка.