Під час підготовки до вторгнення Путін забув про важливий аспект ведення війни

80 років тому, 19 листопада 1942 року, почалася одна з ключових наступальних операцій Другої світової війни під кодовою назвою "Уран". Сталінград був майже повністю захоплений німцями. Захисники міста боролися з неймовірною мужністю, проте не змогли подолати переважаючих сил противника. І тоді радянські війська здійснили несподіваний контрнаступ, в ході якого всього за 4 дні взяли в обручку німецькі сили в Сталінграді. 6-ту армію під командуванням генерала Паулюса було розгромлено. Ця подія стала поворотною в історії Другої світової війни. Такою ж переможною мала стати битва за Херсон для Путіна. Чому все склалося інакше?

Вермахт зазнав катастрофічної поразки з трьох основних причин: його надмірна самовпевненість, що призвела до виділення надто малих ресурсів для Сталінградської операції; талант радянських генералів, які спланували і блискуче здійснили контрнаступ; російський бойовий дух.

Через 80 років Збройні сили України провели потужний контрнаступ, який спричинив панічну втечу росіян із захопленого ними Херсона. Йдеться про ганебний відступ – адже лише за кілька тижнів раніше Володимир Путін проголосив Херсонську область, разом із ще трьома українськими регіонами, частиною Російської Федерації.

Якщо порівнювати радянську армію кінця 1942 року і російську кінця 2022-го (незалежно від політичних обставин і без урахування сучасних видів озброєння), то стають очевидними дві корінні відмінності.

Сталін кардинально змінив свій первісний підхід і став просувати на керівні посади талановитих генералів, навіть якщо ті не вважалися особливо лояльними. По-друге, і це важливіше, восени 1942 року бойовий дух у радянських військах досяг найвищої точки, чого не скажеш про російських солдатів у сьогоднішній Україні.

Значення бойового духу в армії набагато важливіше, ніж заведено вважати. Коли легендарний міністр оборони США Роберт Макнамара порадив президенту Кеннеді запровадити американські сили до В’єтнаму, він гарантував перемогу, оскільки з погляду "співвідношення сил" американці мали явну перевагу. У своє рівняння Макнамара забув включити найважливіший параметр — бойовий дух північнов’єтнамців. Кінець цієї історії відомий.

Важко точно сформулювати, що саме визначає бойовий дух армії, які його складові. Однак можна з упевненістю сказати, що особливе значення має ступінь довіри солдатів та молодших командирів вищому військовому та цивільному керівництву за кількома пунктами. По-перше, вони повинні вірити, що війна справедлива настільки, що заради перемоги можна пожертвувати життям. По-друге, солдати повинні бути переконані, що командири діють в ім’я гідних цілей, а не будь-яких сторонніх інтересів. По-третє, солдати повинні знати, що самі вони добре навчені та екіпіровані. По-четверте, вони мають бути впевнені у згуртованості своїх рядів, у тому, що товариші зі зброї готові ризикувати собою заради їхнього порятунку.

Бойовий дух менш важливий у дистанційній війні, яку в Ізраїлі називають "битвою кнопок" — коли армія запускає ракети за цілями здалеку. Але коли військові дії ведуться землі, особливо у густонаселених районах, значення бойового духу армії багаторазово зростає і стає критичним.

Бойовий дух українців викликає захоплення – тоді як російська армія в цьому плані виглядає зовсім убого. Схоже, Путін, готуючись до вторгнення, не тільки не врахував цей аспект ведення війни, але й досі не розуміє його важливості.

Насильницька мобілізація та відправка на війну позбавлених будь-якої мотивації і не пройшли достатньої підготовки молодих людей за тотальної недовіри солдатів до молодших командирів не принесуть Путіну перемогу, скільки б гарматного м’яса він не кидав на український фронт.