Навіть якщо ми залишимо Луганщину, стратегічного перелому і близько не буде

Тут у Фейсбуці настала депресія щодо "жопи" на Донбасі. Мовляв, росіяни зробили висновки, і тепер нам кінець.

Все це хе*ня.

Я розумію, що жителям тих міст, які зараз під ворожим вогнем, від моїх нижченаведених слів буде не легше, але припиніть махати крилами.

Війна не складається лише з перемог, ба більше, коли з іншого боку окопів такий противник як Росія, де на життя людей не дуже зважають.

Так, зараз на Луганщині склалася вкрай складна ситуація (ніхто не обіцяв, що буде легко!), але від наших стогнань легше на передку не стане. А ось засмучення в тилу посіяти можна дуже навіть запросто.

Жодних особливих висновків ворог не зробив. Військових геніїв у його лавах не з’явилося. Просто вирішили, не мудруючи лукаво, закидати наших м’ясом, що завжди в них чудово виходило. Тільки в районі Сєвєродонецька нам протистоять 25 БТГр та продовжують перекидати підкріплення з інших ділянок фронту.

При цьому відстань від Рубіжного до околиць Сєверодонецька, яка по прямій становить 10 кілометрів і по дорозі — 13, вони долали два тижні, втрачаючи людей і техніку, сточуючи свій бойовий потенціал.

Тобто третина боєздатної сухопутної армії Росії, якщо рахувати разом із угрупованнями біля Ізюму та Попасної, атакують шматочок землі площею 40х40 кілометрів для того, щоб досягти виключно політичних цілей — вибити ЗСУ з Луганської області. Товариш Сталін, якого вони так люблять, за таке планування військової операції з глибокого охоплення угруповання супротивника, відправив планувальників у табори. В кращому випадку…

Тому що з військового погляду, навіть якщо ми залишимо Луганщину, жодного стратегічного перелому й близько не буде. Українська армія відмобілізована, ми чекаємо на зброю, накопичуємо резерви, стримуємо противника, щоб потім контратакувати.

Набираємось терпіння. Війна буде довгою. Будуть і перемоги, і невдачі. Віримо у ЗСУ.