"Імперство" в росіянах взрощували не одне покоління, і є лише один шлях повернути мир в Україну

Вже третій місяць Україна захищається від путінської орди, що в рази переважає її як у чисельності, так у військовій техніці. Українські збройні сили виграли битву на північному заході країни, захистили Київ та відкинули ворога до російських та білоруських кордонів. А зараз, з допомогою зброї, отриманої від країн ЄС та НАТО, успішно стримують москальсько-бурятську навалу на південному сході.

Значна частина українських чоловіків призивного віку у перші ж тижні війни добровольцями вступили до лав ЗСУ та Тероборони. Резерви, що вже пройшли вишкіл, поступово підсилюють українські військові підрозділи на передньому краї. Поступово підсилюється бойова міць артилерії, надійніше працює ППО.

Так усе виглядає зараз. Тому ще зимові плани кремлівського бліц-кригу вже видаються примарними, нездійсненними та майже нереальними.

Але на так усе було, коли 24 лютого 2022 року росія напала на Україну. Якби не завчасне виведення техніки та особового складу ЗСУ з місць постійної дислокації та військових містечок, то наслідком масованих ракетних ударів по місцях передбачуваного накопичення військ, техніки, військової авіації, засобів протиповітряної оборони, аеропортах стало би їх повне знищення. Саме так було це сплановано путіним.

Стратегією кремля передбачалось, що після знищення половини або більше українського оборонного потенціалу вже не буде кому чинити жодного опору вторгненню росіян. Саме "росіян", а не "російської армії", бо зараз вже всім зрозуміло, що напала на нас вся сусідня країна, переважна більшість громадян якої прямо чи опосередковано підтримували і підтримують цей напад. І, не відриваючись від власних телевізорів, втрачають зараз залишки розуму від радості за уявні успіхи своєї орди. Винятки дуже рідкісні та нечисленні, про що свідчать поточні рейтинги їхнього президента-імператора.

За його задумом, підтриманим генштабом росії, протягом перших двох-трьох днів "спецоперації" мали бути взяті Київ, Харків, Полтава, Запоріжжя, Дніпро, Херсон, Миколаїв, Одеса, Умань, Біла Церква, Вінниця, Кривий Ріг. Після чого в цих містах мусила розпочатися масова "зачистка населення". Паралельно із "зачисткою" мав продовжуватися рух російських танків на захід від Києва, де вони б вже не зустрічали жодного опору.

Під "зачисткою" малось на увазі, по-перше, підписання капітуляції президентом України з подальшою заміною його на будь-якого "легітимного", прізвище якого могло бути яким завгодно: від Януковича до Медведчука, а по-друге, це мало бути фізичне знищення всіх, хто відмовиться стати "російським". Для незгодних українців були заздалегідь підготовлені мобільні крематорії. Так, саме для них, а не для власних вбитих військових, бо на такі великі втрати кремль навіть не розраховував. На допитах усі полонені росіяни свідчать, що будь-якого спротиву в Україні вони не очікували і командири їх до цього також не були готові. Тобто, крематорії та сорок тисяч мішків для трупів були підготовлені саме для нас, українців, точніше для "бандерівських нациків". Також для українців були ще до війни підготовлені фільтраційні табори (66 об’єктів), обладнані у різних локаціях – пансіонатах, дитячих таборах, спорткомплексах і, нарешті, були готові до розконсервації концентраційні табори, споруджені ще у "совєтські" часи і далекоглядно не знищені, натомість дбайливо законсервовані.

Московськими стратегами передбачались три варіанти рішень по кожному конкретному українському громадянину:

1. Ти україномовний? До крематорію! Ти за вільну Україну? До крематорію! "Визволителям" детально було роз’яснено, що справжніх українських нацистів відрізняють від інших людей якійсь татуювання, що їх вони постійно шукали на тілах чоловіків, вимагаючи аби ті роздягнулись. Окремо до крематоріїв мали направлятися українці, що воювали з 2014 по 2022 роки в АТО та ОСС. Їхні будинки або помешкання мали бути знищені (як це робилось у Бучі, Макарові, Ірпені), а родини віддавались ординцям. Також "освободитєлям" та їхнім родинам пояснили, що ґвалтування українських жінок та дівчат не є злочином, бо вони усі також "бандерівки". Тому можна усе, аби потім вони свідків прибрали…
2. Ти вагаєшся? Тоді тобі дорога до фільтраційних таборів, де мали б з тобою розібратися. А потім, в залежності від результатів розборок, або в крематорій, або ж їдь з родиною до Сибіру, попрацюй там, освоюючи простори, на які ще до 1917 року почали переселяти українців.
3. Ти радий приходу росіян і всіляко їм допомагаєш? Добре, тоді можеш залишитись тут і стати "minderwertige" за класифікацією третього рейху. Працюй, сука! Ми тебе, можливо, асимілюємо, а твої діти вже найближчу сотню, як мінімум, років (а краще назавжди) мають зовсім забути, що таке Україна. Тому що школи працюватимуть за російською програмою і все інше також буде російським.

Результатом цього геноциду було би знищення близько двох-трьох мільйонів українців і близько п'яти мільйонів українців мало бути депортовано з країни. Вже на сьогодні, лише з тимчасово окупованих територій, вивезено до росії близько 200 000 дітей та близько мільйона дорослих. І це робиться організовано, за продуманою схемою, підготовленою завчасно, ще до вторгнення. Схемою, створеною за сталінськими лекалами, нащадками його послідовників.

Звільнене від українців житло мало займатися російськими військовими та їхніми сім'ями, а також охочими переїхати з бурятії, уралу та інших "незатишних" російських регіонів у благословенний український клімат, ближче до Європи. Саме це і називалося "денацифікацією", заради якої й було розпочато війну. Вона мала розпочатися приблизно з початку березня і завершитися десь до кінця 2022 року.

Уся ця "спецоперація" мала супроводжуватися потужною медійною атакою. Оскільки пересічні громадяни московії легко підпадають під телевізійне навіювання, то саме такі методи, з їхньої точки зору, мали б безвідмовно спрацювати і в Україні. В їхній країні, із зашитим у свідомість населення з діда-прадіда презирством до інших, "не-русских" націй, таке телевізійне промивання мізків спрацьовує безвідмовно. Частина українського населення, що на жаль, вірить у споконвічну перевагу росіян, також піддається його впливу. Тому перше, що роблять загарбники, це глушать або ж просто вимикають українське телебачення та інтернет на окупованих територіях, натомість розгортаючи масоване телевізійне мовлення російських пропагандистських каналів. З часом планувалось додати до них і українських "пропагондомів" з тих, хто "успішно" пройшов фільтрацію і довів свою відданість кремлю.

Приблизно до кінця березня цього року вся техніка та жива сила, яка зайшла на територію України, вже мала стояти на кордонах Польщі, Словаччини та Литви. Білоруські війська, до речі, також зайшли б в Україну (аби узяти участь у мародерстві), а також лукашенко пропустив би достатню кількість російських техніки та військ до литовського кордону. Можливо, Угорщина зайняла б частину Закарпаття під приводом "захисту братів". Не виключено, що Румунії було обіцяно частину Молдови, напевно це невідомо, проте, припустити таке можливо.

На кордонах названих країн на сьогодні вже б стояли (з урахуванням знищених нами на цей час, включаючи вбитих, тяжко поранених і дезертирів, а також захоплену ЗСУ техніку):

• близько 120 000 живої сили росіян;
• 1145 танків, включаючи новітні;
• 2764 бойових броньованих машин;
• 87 (як мінімум) засобів ППО, типу "Тор" та С-300;
• близько 200 літаків та 158 бойових гелікоптерів, включаючи новітні;
• щонайменше 400 безпілотних літальних апаратів оперативно-тактичного призначення;
• близько 2000 крилатих ракет.

Ця зброя залишалась би у розпорядженні кремля.

Видається, що російським генералам навіть не потрібно було вводити додаткові резерви, аби накопичувати їх на вищезазначених рубежах. Перерахованої "надсили" гарантовано дуже злякалися би в Європі.

Страшенно б злякались.

Колективний захід, як завжди, висловлював би дуже сильне занепокоєння. Політики з усіх сил намагалися б запобігти ядерній війні (у нас, українців, вже давно інший настрій – "вдарять, ну то й хрін з ним", ми за власне існування воюємо!).

Всередині України, на травень 2022 року, тривала б різанина (точніше геноцид, до якого кремль уже давно готував росіян), не дуже помітна світу, бо її, звичайно, ані офіційний кремль, ані його ЗМІ не афішували б. Нагадаємо, що в наслідок голодомору в Україні за півтора року було заморено голодом від 4 до 10 млн осіб! І ніхто цього ані в СРСР-і, ані за кордоном тоді так і "не помітив"…

Дев'ятого травня мали відбутися "паради перемоги" у всіх обласних центрах України та у Києві. Російські війська вітали б з трибун зрадники з органів місцевої та центральної влади. Та сама ОПЗЖ, існування якої було припинено тиждень тому, на чолі з Медведчуком та його соратниками…

Таким був цей план. Який був зруйнований надзусиллями українських збройних сил, спільно з усім справжнім українським народом. План, на щастя та завдяки Українській армії, Національній гвардії та Теробороні, не здійснений. Проте, підтверджений і окремими документами, захопленими нашими військовими, і розвідувальними даними, і свідченнями полонених, та й усім ходом російської спецоперації.

Доки українська війна за незалежність і, взагалі за право існування як держави так і нації, не закінчиться повним розгромом пронацистського режиму кремля, доки в більшості мешканців північно-східної імперії не зникло з голів багатосторічне уявлення про їхню зверхність та надлюдськість, небезпека для Європи та світу не зникне.

Справа в тому, що таке ж зверхнє ставлення московитян та інших народних скупчень на просторах федеративної імперії та за її межами, що ідентифікують себе як росіяни, характерно не тільки до українців, але й до усіх інших національностей та країн.

Формулювання імперського світогляду почалось ще за часів "совєтів", завдяки теоретичним розробкам так званої "методологічної школи", які фактично були продовженням марксизму і тому не заборонялись владою, під керівництвом батька та сина Щедровицьких. Практичне втілення своїх ідеологічних конструкцій вони здійснювали з допомогою "організаційно-діяльних ігор", які провадились як до, так і після падіння радянського режиму на теренах росії та білорусі.

Засновник методології Георгій Щедровицький ще за часів "перебудови" сформулював, яким чином вони захоплюватимуть владу в країні: "Нас десятки тисяч. Ставати незамінними корисними секретарями у "губернаторів", радниками, заступниками, йти у виборні органи. Але ніколи не забувати, хто ми та яка наша місія. Іншими шляхами не можна досягти у Росії жодного впливу". Син Г.Щедровицького, Петро, вже позиціонував себе як політтехнолога, причетного до "створення" таких представників "російської еліти" як Кірієнко, Сурков, Володін, Ходорковский.

Сама ідея "руського міра", чиї плоди ми бачимо зараз не тільки в росії чи в білорусі, але й в Україні, була вигадана ще 2002 році Петром Щедровицьким та Сергієм Переслєгіним. Російський народ було визнано розділеним народом, а з метою формування у цього народу "позитивного світовідчуття" вважалося за потрібне здійснювати "лікувальний" вплив, насамперед, через електронні ЗМІ, на його суспільну психологію. Одночасна інвазія багатьох представників і "продуктів методологічної школи" у російську владу спричинила появу безідейного суспільства з потужною тенденцією до примітивізації та архаїзації.

Зараз, реагуючи на сигнали кольорових телевізійних приймачів, російське населення може за командою з москви визнати за своїх братів кого завгодно, хоча б і сірійців, або ж вважати своїми ворогами навіть сусідніх білорусів. Аби була "команда згори".

Цікаво, що ця "методологічна ідеологія" практично не спрацювала в Україні, хоча її розробники і намагалися ліпити тут, наприклад, войовничий образ А. Яценюка чи команду "озимого поколения" Хорошковського. Справжніх лідерів в Україні "вивести" методологам не вдалося.

Чому? Питання складне, але відповідь лежить у різниці між історією москвітського народу та українців, які завжди мали перевагу – цивілізаційний та інтелектуальний вплив Європи. А московіти сформувались у загарбницьких війнах, під впливом орди, багатовікового рабства (кріпацтво), наруги над людиною та її гідністю. Так і виникло підґрунтя для особливого типу нацизму – рашизму. Як писав Дж. Оруел "майбутні фашисти називатимуть себе антифашистами"…

Тому гарантією миру на нашій планеті може стати тільки повне знищення усієї військової потуги росії, включно з ядерною зброєю, і подальша довга й послідовна денаціфікація цього народонаселення. Оскільки культурний рівень майже 90% населення росії суттєво нижчий навіть за рівень їхнього матеріального існування, то сценарій денацифікації успішно здійснений у післявоєнній Німеччині, для "федеративної імперії" не підійде.

Німці, незважаючи на десятилітнє панування нацистської ідеології, залишились нацією з глибоким культурним та історичним корінням, викорчувати яке Гебельсу так і не вдалось.

Культурне ж коріння радянських людей витравлялось у сім разів довше, тобто більш ніж два покоління. Це майже збігається з терміном, яким Мойсей водив євреїв пустелями єгипетськими задля того, аби вмерли ті з них, хто був рабами, чи пам’ятав рабство.

І це при тому, що у ті часи тривалість людського життя була суттєво меншою.

Завдання денацифікації, чи дерашизмізації, ускладняється ще й тим, що поняття про "виключну велич руської людини" почало задовблюватися в їхні голови задовго до появи комуністичного маніфесту, ще чиновниками російської імперії.

Тобто, протравлювати мізки та вбивати рабів у душах населення росії треба буде суттєво довше, якщо, звичайно, наука не знайде інших шляхів для вирішення цієї проблеми.

Але починати треба зі зрозумілого – абсолютної військової поразки росії та її демілітаризації. Залишити можна хіба що міцні дерев’яні палиці для їхніх поліцейських, бо силу там розуміють краще за слово. Усю іншу зброю дозволяти лише тоді, коли суспільна свідомість досягне певного рівня.

Такий шлях має пройти ця країна і разом з нею усе цивілізоване людство. Інакше – "можем повторить" знову зазвучить від Бреста до Сахаліну.

А зараз, про те, на чому ґрунтується оптимізм тих, хто вірить, що історичний тупик в "переробці" росії у цивілізовану країну можна здолати. Справа в тому, що за своєю суттю російська федеративна імперія й досі перебуває у феодальному середньовіччі. Як за суспільно-моральними критеріями, так і за економічним реаліями.

Там існує невелика групка людей, наближених до царя-президента, що відповідає середньовічному поняттю "двір" або "бояри". Також існують регіональні "барони-губернатори", що призначаються царем, підзвітні виключно йому та знімаються з посад (так і тягне написати "с кормления") також виключно царем. Цим людям, або їхньому оточенню належать практично усі засоби виробництва країни, а решта населення змушена на них працювати за мізерну зарплатню, що не здатна забезпечити людський рівень життя. Переконатися в цьому можна вивчаючи розмови "освободітєлєй" з їхніми родичами в федерації, а також асортимент того, що ці мародери вивозять з українських міст та сіл.

Такому рівню економіки відповідають існуючі там квазіфеодальні суспільні відносини та рівень суспільної моралі. Фантом найбільш читаючої нації зник швидше, аніж доходи радянського населення. Виявилось, що люди там не тільки не привчені читати, а завдяки досягненням методологів вони взагалі не привчені мислити. Їхня масова свідомість здатна лише сприймати меседжі з телевізійного екрану та вживати будь-які алкогольні напої у необмеженій кількості. Навіть спілкування пересічної російської матері зі своєю однорічною дитиною відбувається виключно з використанням мату та злодійського жаргону…

Творчість російських письменників, музикантів чи філософів (якщо такі ще існують) не має жодного стосунку до життя більш ніж стомільйонного населення країни. Ця творчість, насправді, завжди була продуктом цивілізаційного впливу Європи та європейської культури на окремих представників творчої спільноти. Недарма, наприклад, уславлені дягілівські сезони завжди проходили в Парижі, а за визнанням свого творчого доробку росіяни завжди звертались до Берліну, Парижу, Лондону. Реального впливу ці надбання красного письменництва чи класичної музики на населення романовської, а затим і радянської імперії не мали. Рівень культурного та соціального розвитку людей влада свідомо залишала незмінно низьким. В поєднанні з низьким рівнем матеріальних доходів пересічних людей, це створювало підґрунтя для легкої маніпуляції ними з боку імперської влади, сталінського режиму та адептів методологічно-ігрових технологій. Маніпуляцій виключно в інтересах існуючої влади

В поєднанні з всесильними інститутами секретних спецслужб, масованою, добре продуманою пропагандою усіх державні ЗМІ (а інших там немає), це спричинило виникнення безмежної підтримки населенням влади. Будь-якої, а особливо такої, що не замислюючись звертається до найбільш тваринних інстинктів свого народу. Фактично, це і є відродженням стандартів феодалізму та середньовіччя.

І саме тому, через цю регресію, і з’являється надія на те, що "вчорашнє" суспільство і "вчорашня" економіка не зможе за будь-яких умов протриматись в боротьбі з найбільшими і найуспішнішими країнами сучасного світу. До яких наразі приєднується і Україна.