Я прийняв рішення: спущу турнікети і помру, – ветеран, що пережив клінічну смерть і ампутацію, хоче знову до війська

Після евакуації, боротьба за життя тільки почалася

Сто мілілітрів. Саме такий незначний об’єм крові відділяв ветерана з Луцька Андрія Соломіна від смерті, коли ворожий дрон зробив скид прямо під ноги чоловікові. Переживши клінічну смерть, боєць буквально повернувся з того світу. Вижив! Та через важкі травми втратив кінцівки. Андрія успішно евакуювали і, здавалося, що найстрашніше позаду, однак саме в госпіталі почалася відчайдушна боротьба за життя. Свою історію військовий розповів "Телеграфу".

"Серед ночі зателефонував товариш: "Друже, війна""

За фахом Андрій будівельник. Чоловік відслужив строкову службу, після чого працював на пошті. У 2014 році потрапив в АТО.

– Я прийшов з роботи, сестра каже: "Там у тебе на столі повістка лежить". І я пішов по цій повістці, – пригадує Андрій. – Коли відбулася Волноваха (у травні 2014 року там сталися масштабні бої, в яких загинули 17 військових ЗСУ, – Ред.), прийшло усвідомлення, що це вже справжня війна, а не якісь там збори, – каже ветеран.

Після демобілізації Андрій повернувся до цивільного життя. Та напередодні 24 лютого 2022 року, попри тривожні сигнали, чоловік не вірив у можливість повномасштабного вторгнення.

– Думав, що це все лише гра м’язами і росіяни просто хочуть нас налякати, – зізнається боєць. – А 22 лютого серед ночі мені зателефонував товариш і каже: "Друже, війна". Та не може бути! Я мовчки зібрався, зняв усі кошти з карток. Потім почалися прильоти по Луцьку. Я відправив дружину за місто до батьків і разом з товаришем поїхав у військкомат, – розповідає Андрій.

Спочатку потрапити безпосередньо до ЗСУ йому не вдалося, тож чоловік долучився до ТрО. Разом із побратимами будували блокпости навколо Луцька, зміцнювали оборону рідного міста. А згодом його 100-та бригада ТрО була реорганізована в механізовану бригаду у складі ЗСУ.

Згодом Андрія відправили на навчання в Латвію, опановувати спеціальність командира піхотного взводу, тож до зони бойових дій чоловік потрапив вже офіцером.

– Звичайно, було страшно, але мусив показувати, що не боюся, адже якщо командир боїться, то страх і паніка дуже заразна річ. Не можна, щоб твій підрозділ панікував. Люди мають бачити і знати, що ти прийняв виважене рішення і ти спокійний, хоча всередині ти можеш бути зовсім не спокійний. Тому доводилось ось так обманювати свій особовий склад. Та нічого не поробиш, – каже військовий.

Майже рік Андрій провів у Серебрянському лісництві, потім воював на Авдіївському напрямку. Про ворога чоловік відгукується виважено:

– Не можна сказати, що вони відверті профани або ж суперпрофесіонали. Були підрозділи відверто слабкі, а були дійсно сильні. Ми розуміли це по обстрілах: точність наведення мінометів, артилерії, танкового вогню, штурмових дій, – розповідає боєць.

"Скид з дрону впав просто мені під ноги"

26 квітня 2024 року життя Андрія змінилося назавжди. Того дня чоловік отримав важке поранення поблизу селища Очеретине.

– Ми були дуже близько до ворога, який проводив штурми надзвичайно великими силами. Я думаю, що тоді це був напрямок головного удару РФ, адже перевага в силі була скажена: шість до одного, – пригадує командир.

Рота Андрія більше тижня тримала позиції, та згодом ворог почав безжально тіснити фланги і планомірно оточувати підрозділ.

– По нам працювали з мінометів, скиди з дронів, FPV-дрони. Я зрозумів, що нас тут просто закриють, і ми опинимось в оточенні, і питання часу, коли і як вони нас знищать, – каже Андрій.

Разом із сусідньою ротою прийняли важке, але єдино правильне рішення – виходити з позицій.

– Та складність полягала в тому, що нам потрібно було закривати лівий фланг: ставити кулеметні точки і тримати ворога, щоб два підрозділи змогли вийти. І при цьому важливо було тримати старі позиції. У мене, як у командира роти, був вибір: або ж вийти першим з кулеметниками, або тримати старі позиції. Я обрав другий варіант, – розповідає військовий.

Саме цей вибір і виявився фатальним.

– Я виходив крайнім. Як кажуть, свого прильоту не почуєш. Це у мене і сталося: я виходив, чув уже російські голоси, і в цей момент скид з дрону впав просто мені під ноги. Падаючи на спину, я зрозумів – ноги перебиті і поранення дуже важке, – пригадує боєць.

Андрій крикнув у радіостанцію, що поранений. Наклав собі турнікет, потім підбіг побратим та наклав турнікет на іншу ногу. Чоловік намагався відігнати товариша від себе, адже ворог був небезпечно близько, однак побратим не залишив його самого, тож вони зайняли оборонні позиції і стали чекати наступу росіян.

Та на щастя, замість ворога з’явилися ще чотири побратими, які під шаленим вогнем винесли пораненого Андрія з посадки. Та що робити далі? Військові викликали евак, але їм наказали чекати темноти, щоб автівка могла прорватися непоміченою ворогом.

– Та я в темну пору доби не вірив, адже проходили групи ДРГ і розстрілювали все, що їде. Ми дуже сильно сперечалися з хлопцями, адже я хотів, щоб вони залишили мене і рятувалися самі. Я вже і кричав на них, виганяв і навіть пожалів, що у мене немає зброї. Просто на той момент я прийняв рішення: як тільки вони вийдуть, я просто спущу турнікети, втрачу свідомість від втрати крові і помру. Знеболювального не було, а турнікети настільки сильно здавили кістки, що не було сил це все терпіти. Я просто хотів, щоб ці муки нарешті закінчилися, – зізнається Андрій.

Та побратими його не кинули, а вночі евак усе ж таки приїхав. Ветеран каже, що встиг евакуюватися буквально в останні секунди, адже тільки-но він виїхав, як ворог узяв дорогу під контроль і наступну автівку вже розстріляв. Діставшись стабілізаційного пункту, Андрій втратив свідомість. Отямився тільки через дві доби в госпіталі в Дніпрі.

– У мене була клінічна смерть на шість хвилин і велика втрата крові. Лікар сказав, що якби я втратив ще 100 мілілітрів крові, то не було б уже кого рятувати, – каже ветеран.

Врятувати ноги, звісно, не вдалося. Про перші думки після ампутації чоловік розповідає відверто:

– Те, що ноги я втрачу, я зрозумів це майже одразу після поранення. У мене не було ілюзій, що мені врятують ноги, – каже боєць.

Вісім місяців боротьби за життя в лікарні

Але рефлексувати над власним становищем ветерану просто не було коли, адже треба було далі відчайдушно боротися за життя, вже на лікарняному ліжку. Справа в тому, що у бійця відмовили нирки, і стояло критичне питання, чи відновляться вони взагалі. Потім почалося зараження крові, яке неможливо було лікувати антибіотиками – організм самостійно повинен був впоратися. З цієї виснажливої боротьби за життя, яка тривала вісім місяців, Андрій вийшов переможцем.

Півроку тому чоловік отримав сучасні протези і зараз активно проходить реабілітацію.

– Усі оточуючі: волонтери, лікарі, батьки, дружина, друзі, знайомі можуть мені лише допомогти. Добрим словом, підтримкою. Але всю основну роботу повинен робити лише я. Ноги у мене вже не виростуть. І я маю бути першою людиною, яка зацікавлена в тому, щоб бути мобільнішим і максимально пристосуватися до навколишнього середовища, яке зовсім не інклюзивне, – каже Андрій.

У ветерана висока ампутація, тож працювати доводиться тяжко.

– Я вчуся ходити і досі. Треба постійно збільшувати навантаження, час перебування в протезах. Це скажені зусилля, та коли все вдається, це дуже круті відчуття. І я досить добре прогресую. Якщо раніше з однією милицею мені не вдавалося пройти навіть 200 метрів, то зараз я можу пройти вже кілометр. Звичайно, в кріслі колісному простіше, легше, мобільніше. Та на протезах відчуваєш себе краще, бо можеш дивитися на людину не знизу вгору, а бути з нею на одному рівні, – розповідає ветеран.

Після поранення Андрій був офіційно списаний з військової служби і визнаний непридатним. Утім, у планах у бійця продовжити допомогу фронту.

– Хочу влаштуватися на роботу в мілтех-компанію. Так, ворога я бити не буду, але принаймні зможу чути потреби хлопців і допомагати їх реалізовувати. Але ніхто мені не забороняє спробувати варіанти і повернутися у військо, щоб пілотувати далекобійні дрони. Чому б і ні? – резюмував Андрій Соломін.​​​​​​​​​​​​​​​​

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.