"Раптовий спалах. Я лежу на землі. Ноги перебиті", – ветеран, що втратив обидві кінцівки, одружився і знову пішов на службу

Хлопця евакуювали під "дощем" з ворожих снарядів

"Кожному дається те, що він готовий витримати", – пише про себе в соцмережах ветеран російсько-української війни Владислав Чуб. І в свої 24 роки хлопцеві дійсно довелося пережити чимало. Важкі кровопролитні бої на Донеччині, поранення, подвійна ампутація, вирок лікарів, що він ніколи не зможе знову ходити. Втім, завдяки внутрішній силі самого бійця і підтримці коханої, ця історія має позитивну розв'язку.

"Немає тих, кому не страшно"

Владислав Чуб родом з Жашківа, що на Черкащині. Ще зі шкільних років хлопець захоплювався військово-патріотичними гуртками.

"А в 2014 році, коли почалася АТО, це мене дуже якось зачепило і я тоді вирішив, що буду навчатися на військового", – розповідає Владислав.

Відтак, в 2019 році хлопець вступив до академії Нацгвардії в Харкові і початок "великої" війни зустрів на чергуванні в караулі.

"Я навіть на початку 2022 року не думав, що станеться повномасштабне вторгнення. Я вчився на військового і розумів, що буду приймати участь в ООС (операція об'єднаних сил, — Ред.) А 24 лютого я був ще студентом третього курсу. Ми перебували у Вовчанську (близько 20 кілометрів до кордону з агресором). Вночі почалися масовані обстріли: полігону, навчального центру", – пригадує боєць.

В статусі ще тільки курсанта, Владислава з побратимами відправили на оборону Харкова: чергувати на блокпостах і готуватися до гірших сценаріїв війни. Та через два місяці хлопець зміг повернутися до навчання, щоб отримати офіцерське звання і у якості командира взводу доєднатися до бригади НГУ "Рубіж".

Перша ж ротація – Донеччина, Бахмутський район.

"Немає таких, кому не страшно на війні. Ти не знаєш коли, що, де прилетить. Але ти просто йдеш і робиш свою роботу. Та очікування того, що в будь-яку секунду може щось трапитись, воно постійно присутнє. Тим паче, що ворог був навчений: вміло і влучно стріляв з усіх видів озброєння. Це були не мобілізовані, який відправили в перший же день в окопи. Вони знали що повинні робити і працювали точно", – зазначає військовий.

"Міна впала просто за спиною"

Після першої ротації хлопець повернувся в тил, де на нього чекала кохана дівчина Діана, з якою військовий познайомився у соцмережах вже під час "великої" війни. У цій романтичній відпустці на Новий рік в Карпатах, Владислав освідчився Діані, а далі… друга ротація, яка й стала трагічною.

"Близько дев'ятої вечора ми з командиром відділення пішли по провізію. Перемістилися між позиціями, трохи відпочили. Там ще був зв'язок, я відписав Діані, що все добре і їй немає за що перейматися. Далі ми вийшли з бліндажа, відійшли буквально метрів 50, аж раптом спалах перед обличчям. Міна впала просто за спиною. Я вже лежу на землі і не розумію, що відбувається. Дуже різкий біль в ногах і я зрозумію, що ноги перебиті", – пригадує захисник.

Боєць швидко наклав собі турнікет на праву ногу, а побратим допоміг з лівою кінцівкою і відтягнув Владислава в траншею.

"Евакуація була важка, але швидка. Коли хлопці почали мене нести, ворог зрозумів, що відбувається, і почалися обстріли з артилерії, мінометів", – каже ветеран.

Під "дощем" з ворожих снарядів Владислава доставили до командно-спостережного пункту, а далі у стабпункт і госпіталь у Дніпрі. Через важке поранення хлопець перебував під дією сильних знеболювальних, тому майже не пам'ятає, як далі розгорталися події і коли медики винесли вирок, що ампутації не уникнути. Останній спогад лише про те, як просить медсестру в палаті принести його мобільний, і дзвонить мамі нареченої: "Зі мною все в порядку".

"Казали, що я не зможу ходити"

В Дніпро до військового одразу ж приїхали рідні і кохана Діана і, як зізнається захисник, саме підтримка майбутньої дружини допомогла йому не зламатися в новій реальності після операції.

"Я розумів, що ноги ампутовані і ампутація висока, та з першої секунди мені було якось байдуже. Дивний стан, але це через те, що дружина постійно казала, що ми запротезуємось і все буде добре. Тому я досить нормально переніс цю ситуацію", – ділиться військовий.

Втім, коли рани загоїлися і Владислав з Діаною почали підшукувати протезний центр, щоб хлопець знову міг звестися на ноги, то виявилося, що медики не були готові допомогти бійцю.

"Висока та важка ампутація і всі протезні центри казали, що це неможливо, що я більше не зможу ходити", – каже військовий.

Зрештою, Владиславу допомогли в США.

"Був в Чикаго, Нью-Йорку, там велика українська діаспора і ставлення до ветеранів на рівень вище, ніж у нас в Україні. На жаль. Перебуваєш з хлопцями десь у торговому центрі, і просто перехожі кажуть "Дякую". У нас також дякують, це дуже приємно, та є люди, які просто відвертаються, наче не бачать. Чи навпаки супроводжують поглядом і не знають, як себе поводити", – зазначає ветеран.

За чотири місяці протезування і реабілітації в Штатах, чоловік знову навчився ходити, хоч це і стало для військового неабияким викликом.

"Було не просто, не все вдавалося. Ампутація висока, м'язів залишилося мало, а протези важкі. Боліло, адже тіло не звикло до таких навантажень. Злився, бували дні, коли нічого не хотілося, та я розумів, що це потрібно, адже і дружину не міг підвести і самому хотілося скоріше повернутися до повноцінного життя. Та зараз я можу ходити з однією милицею, а це дуже хороший рівень для мого випадку", – підкреслює військовий.

По поверненню в Україну Владислав та Діана зіграли весілля.

"Наш шлях не був легким. Розлука. Ротації. Були лікарні. Безліч ліків. Був біль. Протези замість ніг. Але ти залишився тим самим сильним, вільним, справжнім. А я – поруч, бо ніколи не бачила в тобі втрату. Я бачила тільки перемогу", – напише дівчина в соцмережах після одруження.

Неймовірно, але й зараз Владислав не полишив військову службу, а продовжує її, тільки в іншому підрозділі, який дуже ефективно нищить ворога.

"Підтримуйте військових, тому що там дуже важко, а без підтримки ще важче. Донатьте. Підтримуйте і ветеранів, тому що більшість з них після поранень повертається на службу. Кожного дня наші військові роблять майже неможливі речі і завдяки ним Україна зараз незалежна", – резюмував Владислав Чуб.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу Ви можете у спільноті EnableMe.