Від "Королеви України-Земля" до парамедикині з позивним "Міледі": Євгенія Прокопенко розповіла, як це - бути жінкою на війні

Євгенія Прокопенко відома як власниця титулу "Королева України-Земля-2012", однак тепер вона змінила своє звання на позивний "Міледі" у 49 ОСБ "Карпатська Січ" і стала рятувати життя людей на фронті. Дівчина пройшла курси такмеда ще на початку війни і замість туфлів одягла берці, а замість сукні — бронежилет.

Євгенія Прокопенко рятує життя людей та евакуйовує тварин з найгарячіших точок. Однак найголовніша зміна під час війни, яка трапилася з Євгенією, — одруження з коханим чоловіком прямо на фронті. Пара закохалася з першого погляду. Про це парамедикиня розповіла в інтерв’ю для "Уніан". Дівчина також поділилася, як це — бути жінкою на війні.

Євгенія розповідає, що спочатку вона намагалася вести свою "статистику" поранених, яких рятувала. Однак коли їх стало по 50 за день, руки не доходили до підрахунків кількості. Дівчина ділиться, що пам'ятає очі побратимів та обличчя.

Євгенія про найважче на війні для неї

Парамедикиня розповідає, що найважче — не дорога під обстрілами і не робота з пораненими. Для неї найскладніше — евакуйовувати тіло друзів. Це була перша смерть, яку Євгенія побачила серед своїх побратимів на війні. Дівчина ділиться, що запам'ятає це на все життя.

"Мені не сказали, за ким я їду. Просто бачу: на броні вивозять тіло, чую позивний… Тоді світ зупинився, але треба було взяти себе в руки, стиснути кулаки та довезти його тіло. Це був найважчий момент за весь час моєї служби у батальйоні", — ділиться Євгенія.

Чи важко бути дівчиною на війні

Євгенія розповідає, що це по-справжньому важко. Складно змусити побратимів не оберігати себе, адже так складно рятувати хлопців.

"Дуже важко тому, що ти постійно, так чи інакше, борешся з чоловіками за своє "місце під сонцем". Ти намагаєшся бути кращою, ніж хлопці, щоб була можливість працювати.Дуже-дуже-дуже важко добитися, щоб тебе перестали постійно оберігати. Адже, коли тебе бережуть, ти не маєш змоги робити те, що в тебе там виходить краще за все – рятувати хлопців", — розповідає парамедикиня.

Чи дозволяє собі Євгенія бути жінкою на війні

Парамедикиня ділиться, що завжди возить із собою косметичку, незважаючи на те, де їй доведеться ночувати — в бліндажі чи в підвалі.

"Коли я можу між обстрілами, між евакуаціями на 10-15 хвилин сісти з дзеркалом, привести себе до ладу, відчути себе жінкою, то отримую маленький шматочок енергетичної зарядки. Я – жінка, я хочу нею залишатися".

Як зустріла своє кохання на війні

Дівчина розповідає, що це було кохання з першого погляду. Пропозицію Сашко їй зробив вже за чотири дні кільцем від гранати, однак дівчина сприйняла це як жарт. Втім дівчина сказала заповітне "так",

"За півтора місяця я відчула, що це моя людина. Я тоді лежала в Дніпрі, в лікарні, з контузією та з ковідом, а Сашко був поруч. І ми вирішили, що в наш батальйон повинні повертатися вже як пара — ми повинні бути разом. Прямо з лікарні разом приїхали до комбата і попросили нас розписати", — ділиться Євгенія.

Яким було весілля

"Це було торік, 24 грудня. В цей день зранку вдягаю фату (я повинна була бути в формі, але захотіла фату), і роблю це під крики в рації – чую, що почався штурм. Не наш, ворога! Всі залишаються на позиції, дуже багато поранених. Серед них друзі, які повинні були приїхати на весілля… Від цього просто сльози на очах. Телефоную у штаб, питаю: "Чи можемо перенести свято?", кажу, що я з Сашком зараз готова їхати працювати, займатись евакуацією. Відповідають: "Ти з глузду з'їхала? У тебе весілля!". І нас розписали", — ділиться Євгенія Прокопенко.

Євгенія також розповідає, що на весіллі повинно було зібратися близько, але приїхало тільки вісім. Для неї найкращий подарунок — те, що в той день ніхто з їхніх побратимів не загинув.

Раніше "Телеграф" розповідав, що бойова парамедикиня Ірина Цибух "Чека" залишила близьким посмертний лист. Дівчина цінувала кожну мить життя, адже знала, що будь-якої миті її може вбити російська ракета.