Хроніки вторгнення: як екіпаж катера виконав пісню про Бандеру під прицілом російських кораблів (відео)

"Бодатися" з ворогом в морі прикордонники не могли, тож дісталися берега і воювали вже на суходолі

Про ранок 24 лютого 2022 року Іллі Ільяшенку ("Смурфу") нагадує відео, на якому він разом з екіпажем катера співає відому повстанську пісню. За спинами прикордонників — російські кораблі, які підходили до територіальних вод України. Попереду бійців Морської охорони чекали запеклі бої на суходолі — в Маріуполі та на "Азовсталі", а самого Іллю — ще й тривалий полон.

Два роки тому в ці дні Ілля Ільяшенко, який служив у рідному Маріуполі у 23-му загоні Морської охорони Державної прикордонної служби, був відкликаний з відпустки. Й одразу заступив на чергування на борту сторожового катера "Гриф".

— О 4 ранку 24 лютого 2022 року на катері пролунав сигнал бойової тривоги, за яким ми мали зайняти кожен своє місце. Я побіг до кулеметної установки, бо був навідником, і чекав подальших вказівок командира, — згадує ті події прикордонник. — Що відбувається, було незрозуміло, якщо чесно, був шок, бо особисто я в такій ситуації опинився вперше. В прицілі я побачив, що за нами вже кілька російських кораблів. Але вогонь вони по нас не відкривали, думаю, через значну відстань, хоча й мали зброю більшого калібру, аніж наша (на "Грифі" кулемет — 12,7 мм, у росіяни — "тридцятка").

Ще за дві години дали команду "загальний збір". Коли вийшов з установки, помітив, як щось палає у нас на палубі. Як виявилось, це знищували документацію. Екіпаж зібрався на кормі й наш командир Олександр Зікранець доповів, що Росія напала на Україну, почавши повномасштабне вторгнення, що по всій країні лунають вибухи й оголошено воєнний стан.

І він додав, що "бодатися" в морі з ворогом ми не зможемо, тож маємо дістатися берега і вже воювати на суходолі. І тоді ми затягнули: "Батько наш — Бандера, Україна — мати. Ми за Україну підем воювати!", зняли це на відео — тепер це історичні кадри, — продовжує розповідь прикордонник.

Вже на базі Ілля зателефонував родині, яка в той момент була у Маріуполі, і почув, що росіяни завдають ударів по місту. Але покидати його рідні, попри небезпеку, не захотіли.

— Мама сказала, що були прильоти на територію військової частини, вона якраз бачила вогонь і дим, який над нею підіймався, — додає військовий. — Просив їх виїхати, бо ми це вже переживали 2014-го року, але мама відповіла: "Я чекаю тебе. Поки ти в Маріуполі, я звідси нікуди не поїду". І так і сталося, покинули вони місто вже після мого повернення з полону. Але тоді, звісно, ніхто не знав, як будуть розвиватися події.

Того дня ми ще перебували на базі. А наступного командир спитав, хто має бажання виїхати на передові позиції в місті. Я підняв руку. Загалом нас чоловік 25 тоді зголосилося, ми закріпились на околиці міста в районі торговельного центру "Порт Сіті" — це у бік Запоріжжя. Облаштовували там все і по черзі несли варту. Під час одного з перших обстрілів у нас був один "трьохсотий" — хлопцю відірвало ногу. А потім стабільно щоранку ворог почав нас накривати "Градами", закидувати мінами.

Ілля додає, що реальність, в якій він тоді опинився, виявилась страшнішою, аніж він міг собі уявити. Крім того, він вчився свого часу давати відсіч ворогу на воді, а бойові дії на суходолі та ще й в умовах міста вимагали інших алгоритмів дій.

— У перші дні був бойовий настрій, бо раніше ми не чули вибухів, не опинялись під обстрілами, — запевняє Ілля. — І зараз вже, аналізуючи, можу сказати, що стовідсотково це не було найстрашніше, що зі мною трапилось. Бо потім був прорив на "Азовсталь" — день, який я не можу порівняти ні з яким іншим.

Це було 16 квітня, ми десь добу були в оточенні на правому березі і вирішили прорватися на завод, а для цього потрібно було перепливти річку Кальміус. Ще з двома хлопцями йшли вздовж берега і шукали найвужче місце. Знайшли таке, візуально там було метрів 50. Подумав, що це буде легко, бо займався ще в дитинстві плаванням, тож на воді тримався добре.

Але на половині шляху у мене почалися судоми, адже ще було холодно, а я — в одних трусах і берцях лише. Броню й автомати ми затопили, бо з ними взагалі було б нереально добратися, а взуття залишили, бо попереду нас чекала дорога зі шлаку та інших відходів. Плив вже з останніх сил, на березі трошки відхекалися і побігли на "Азовсталь".

Нам пощастило, що по нас не відкрили вогонь. Бо на правому березі бачили в очереті заведений ворожий бронетранспортер, а на іншому березі нашого хлопця з раною від кулі снайпера. "Градами" вже нас накрили, коли ми були біля заводу, але ми встигли сховатися в укриття. Далі була оборона на заводі, а потім — полон, з якого я вийшов рік тому, — розповідає подробиці перших днів війни прикордонник.

Як повідомляв "Телеграф", в останній день січня було проведено масштабний обмін полоненими, завдяки якому додому повернулось 207 українців. Серед них були в тому числі і оборонці Маріуполя та "Азовсталі".