Справедливий мир, напівмир чи капітуляція: куди штовхають Україну через півтора року "великої" війни

Останнім часом явно проглядається чергова хвиля спроб підштовхування України до переговорів із росією. То в канцелярії НАТО раптом припускаються можливості територіальних поступок кремлю з боку Києва. То в американській пресі з посиланням на дані розвідки США з’являються статті про те, що українським військовим цього року точно не вдасться "відрізати" рф від сухопутного коридору до Криму.

Самопроголошений президент Білорусі олександр лукашенко явно не без підштовхування з москви лякає, що росія "перемеле" Україну, і розмірковує, що цілі так званої "спеціальної військової операції" нібито виконані, тож настав час домовлятися. Плюс — маємо явну тяганину з боку Заходу з наданням ЗСУ необхідних озброєнь для більш ефективного видавлювання супротивника з нашої землі.

Експерти розповіли "Телеграфу", про що говорять усі ці тенденції і як ситуація з гіпотетичними переговорами може розвиватися далі.

Про "казус Єнсена" і страхи Заходу

Керівник Центру політичної розвідки, політтехнолог Олег Постернак вважає, що західний світ втратив навички вирішення конфліктів такого рівня, як наш. Тому, пояснює він, серед частини бюрократії та еліт країн НАТО (що показала резонансна заява начальника апарату генсека Альянсу Стіана Єнсена) ідея територіального компромісу України та росії в обмін на членство нашої країни у блоці виглядає раціональною.

На думку експерта, "казус Єнсена" — це провокаційна спробна куля у зазначеній західній стратегії. Але, наголошує він, подібні ідеї артикулювалися у західних медіа та закритих чиновницьких кабінетах з початку 2023 року.

— Колишній державний секретар США Генрі Кіссінджер уже припускав таку можливість, вважаючи, що Україну потрібно прийняти в НАТО без Криму, наприклад, з метою безпеки Європи і як гарантію того, щоб уникнути нових конфліктів. У світоглядній мозаїці частини політичних західних еліт територіальний компроміс є допустимим і навіть бажаним як альтернатива бойовим діям, інфляційним ризикам, енергетичній кризі та продовольчим проблемам. Вони розуміють, що це не відповідає інтересам України і є абсолютно неприйнятним для більшості українців. Тому прямо не виносять це у публічну площину, задовольняючись лише тестовими інформаційними кампаніями, — пояснює політтехнолог.

Чим більше ми просуваємося в плані деокупації південних і східних територій і чим ближче ми до Криму, тим нервовіше й активніше поводитиметься колективний Захід щодо формування запобіжників від швидкої спроби України військовим чином деокупувати Крим, прогнозує Олег Постернак.

— Страх ядерної катастрофи, небажання зображення потужних провалів кремля на фронтах змушує західні країни вдаватися до стратегії відстроченої поразки росії. За такою логікою, вона повинна не настати швидко, а розтягнутися в часі та не бути надуспішною для України. З цим пов’язане кероване дозування у наданні важкої техніки та далекобійних ракет, — упевнений експерт.

На думку Олега Постернака, входження ЗСУ до Криму – це ключова проблемна точка взаємодії Заходу та України.

— Здається, військово-політичне керівництво України це чудово розуміє, тому й йде у фарватері стратегії "м’якої" поразки росії, неспішно витісняючи окупантів і завдаючи ударів по москві. Тим самим показуючи "глиняність" путінської росії, не здатної захистити столицю від досить скромних атак безпілотників, — зазначає експерт.

Інше питання, продовжує він, — чи можуть сигнали, подібні до того, що подало нещодавно НАТО вустами Єнсена, бути компромісним варіантом для путіна, який, по суті, починав війну під антинатовською риторикою. Йому, вважає Олег Постернак, зараз вигідні не так переговори, як максимальна пролонгація війни для виснаження України, інформаційно-психологічного паразитування на втомі українського суспільства від бойових дій.

— Ключова точка путінської стратегії — президентські вибори у США 2024 року, — упевнений експерт. — Вони, сподіваються у кремлі, мають сформувати запит на перезавантаження системи міжнародних відносин через актуалізацію китайської загрози у внутрішньому дискурсі США.

Чому переговорна ситуація залишається тупиковою

Політолог, політичний консультант Володимир Фесенко зазначає, що у нас дуже багато хто останнім часом бачить чи не в кожній новині з-за кордону якийсь натяк на переговори про мир.

— У когось ці очікування зумовлені надією на швидкий мир (коли вже не сталося швидкої перемоги). А хтось навпаки боїться цих можливих переговорів, побоюючись, що нам нав’яжуть мир на невигідних умовах. Мені здається, що навіть з’явилася якась зацикленість на темі переговорів, — зізнався експерт. — Розчарую і тих, хто сподівається на швидкий мир, і тих, хто боїться нав’язування нам невигідного миру. Не буде швидкого миру.

Але й переговори про мир (точніше їхні спроби) неминучі, проте не зараз, а пізніше (приблизно через пів року, але не раніше, ніж через 3-4 місяці; а можливо, й не раніше кінця 2024 року). При цьому якихось домовленостей, навіть лише про припинення вогню, буде досягнуто далеко не відразу. Можливо, майбутній переговорний процес затягнеться на багато місяців, і навіть не на один рік, — продовжує Володимир Фесенко.

Щодо заяв про мир, то, на думку політолога, увагу треба звертати не на слова чиновника НАТО, який не ухвалює рішень, погано знається на ситуації і вимушений виправдовуватися і вибачатися, а на більш серйозних людей, які мають реальну владу і прямий вплив — і на нас, та на міжнародну ситуацію.

Як приклад, політолог наводить нещодавні слова президента США Джо Байдена: "росія вже програла. Вона не може досягти своєї початкової мети, про яку заявляла". І це, наголошує Володимир Фесенко, не перша подібна заява Байдена.

— За такою логікою, якщо росія вже програла, то настав час припиняти війну і домовлятися. Але навряд чи в росії згодні з тим, що вони програли. І навряд чи вони домовлятимуться на умовах США та України, — зазначає експерт.

Він наголошує, що лукашенко, здавалося б, також натякає на необхідність миру. Але скоріше у контексті перемоги росії, яка нібито "досягла цілей СВО". Серйозних аргументів на користь цієї тези білоруський диктатор не наводить, але він явно прихильник закінчення війни і свої натяки надсилає швидше у бік кремля, вважає Фесенко.

А в кремлі, продовжує він, говорять не так про мир, як про можливість нової хвилі мобілізації (нормативно-правова база вже готова) та підготовку великого наступу навесні наступного року.

— Нагадаю, що навесні 2024 року у росії будуть президентські вибори. І сценарій спроби наступу російських військ в Україні під чергові вибори путіна виглядає досить правдоподібним. Також помітно, що в росії мають намір затягувати війну проти України як мінімум до президентських виборів у США, сподіваючись на перемогу Трампа і на виснаження військового потенціалу нашої країни, — підкреслює політолог.

Для України, упевнений він, неприйнятно домовлятися на російських умовах. Для Заходу, до речі, це також неприйнятно, оскільки виглядатиме політичною поразкою, пояснює Володимир Фесенко. І такий сценарій лише підштовхне росію до подальшої військової експансії та посилення тиску на Захід.

Тому в політичному сенсі потенційна переговорна ситуація залишається тупиковою, констатує експерт.

Що вплине на готовність до переговорів

Володимир Фесенко наголошує, що розмови про мирні переговори щодо завершення війни в Україні на Заході тривають постійно.

— При цьому там, як і раніше, кажуть, що рішення про те, коли і на яких умовах треба розпочинати переговори з росією, ухвалюватиме Україна. Тут немає нічого нового, – вважає політолог. — І затягування з постачанням зброї — далеко не нова тенденція. Скоріше, це регулярна практика. Просто зараз проявляється дефіцит деяких видів зброї та боєприпасів, які раніше були в західних арсеналах, але вже використані у війні проти росії. Але зверну увагу на рішення про постачання Україні F-16 після завершення навчання наших пілотів та на переговори про постачання Україні далекобійних ракет. Це превентивні сигнали Заходу на адресу росії, що у разі ескалації війни військово-технічна підтримка України не тільки продовжиться, але може бути посилена.

Щодо тенденцій, звертати увагу слід, насамперед, на тенденції у військовій ситуації, упевнений експерт. А ці тенденції дуже суперечливі.

— З одного боку, спостерігається ескалація воєнних дій з обох боків. При цьому військова ситуація виглядає як зразкова рівновага ("еквілібріум") у військовому потенціалі обох сторін. І ми бачимо на Заході дві прямо протилежні реакції на цей військовий еквілібріум в Україні. Частина державних діячів, політиків та експертів виступає за якісне посилення військово-технічної підтримки України, щоб ми змогли переламати військову ситуацію на свою користь. З іншого боку, активізувалася умовна "партія миру", прихильники якої переконані, що військова ситуація в Україні суттєво не зміниться, військовим шляхом перемогти рф не вдасться, тому треба поступово розпочинати з нею переговори. Дискусія між двома цими таборами активізувалася, але кардинальної зміни стратегії Заходу щодо війни між росією та Україною поки що не відбулося, — зазначає Володимир Фесенко.

— У рф наразі роблять ставку на затягування війни з елементами її ескалації, — пояснює політолог. Хоча і там, упевнений він, є своя прихована "партія світу".

За словами Володимира Фесенка, велика ймовірність того, що найближчими місяцями або наступного року ми побачимо якісно новий виток війни — війну дронів (масове використання дронів у повітряних та морських атаках — у значно більших масштабах, ніж зараз).

Він також вважає, що критерієм реальної готовності рф до мирних переговорів буде ситуація з можливістю поновлення зернової угоди.

— Якщо росія піде на взаємоприйнятний компроміс щодо відновлення зернової угоди, то це стане прелюдією до майбутніх мирних переговорів. Якщо ні, тоді це означатиме, що путін узяв курс на затягування війни і жодних реальних мирних переговорів до кінця 2024 року не буде, — зазначає експерт.

На його думку, тільки після завершення нинішнього етапу ескалації війни та, можливо, майбутньої "війни дронів" розпочнуться реальні мирні переговори. І це, наголошує він, будуть скоріше переговори не про мир, а про завершення військових дій на певній лінії фронту.

— На готовність до переговорів впливатиме внутрішньополітична ситуація в росії, США (президентські вибори та їхні результати), Україні та ЄС. І це не сьогодні, це "завтра" — майбутній рік, можливо, навіть 2025-й, якщо тільки різко не зміниться ситуація всередині росії, — резюмує Володимир Фесенко.

"Мирний трек" значно посилився, але кожен має свої цілі

На думку керівника Центру аналізу та стратегій (ЦАС) Ігоря Чаленка, сьогодні у пересічного громадянина може скластися враження, що проти України сформувалася чи не світова змова з метою посадити офіційний Київ за стіл переговорів із москвою за всяку ціну.

— Справді, так званий "мирний трек" сьогодні значно посилився, проте це різні течії, де кожна зі сторін має своє бачення та свої цілі. Цілком очевидно, що будь-яка війна рано чи пізно завершиться за столом переговорів. Щобільше, сама Україна показує найбільш відкритий та публічний сигнал, що саме ми найбільше хочемо справедливого завершення війни на основі міжнародного права на чолі зі статутом ООН, завдяки чому буде відновлено територіальну цілісність та суверенітет. Саме про це український мирний план президента Зеленського із 10 пунктів. Саме тому ми консолідуємо світ у тому ж умовному форматі "Джидда" (консультації в Саудівській Аравії) або на традиційних майданчиках, наприклад, Генасамблеї ООН, — наголошує експерт.

Водночас, продовжує Ігор Чаленко, рф та її сателіти посилають специфічні меседжі про переговори.

— Вони приправлені посилом, що вся територія України є нібито спірною (тези медведєва), а також, що росіяни використовують час для переозброєння та підготовки нової війни з Україною (темник неодноразово озвучували різні спікери на федеральних телеканалах). Тобто москва фактично відкрито каже, що переговори їм потрібні не для миру, а щоб виграти час для підготовки до нової агресії, — наголошує керівник ЦАС. — Також є теза, яка спрямовується виключно на західну аудиторію, що якщо не посадити Україну за переговори зараз, то росія нібито в майбутньому отримає кращий результат, від чого програє весь колективний Захід.

Безумовно, на Заході сьогодні є сили, які неофіційно промацують ґрунт для форсування переговорів шляхом фактично відходу Києва від своїх принципових позицій, зазначає експерт.

— Скандал із Єнсеном — лише верхівка айсберга. Проте подібні проби поки що не виходять за межі тієї чи іншої преси, заяв не топових фігур та подальшого інформаційного шуму. Щобільше, вони призводять до зворотного ефекту, змушуючи офіційних осіб наших партнерів наголошувати на прихильності до взятого курсу допомоги Україні у протистоянні з російською агресією (заяви Кірбі, Патела та інші). Теза підтримувати Україну стільки, скільки буде потрібно, знаходить новий імпульс, — пояснює Ігор Чаленко.

Сьогодні активну скрипку у підштовхуванні до якнайшвидших переговорів грають і країни Глобального Півдня, наголошує експерт. Вони бачать у результаті російсько-української війни можливість продемонструвати свою якісну перевагу перед тією стратегією, яку обрала антипутінська коаліція на чолі з США. Тобто якщо колективний Захід наполягає, що не можна дати росії виграти, то той же Китай працює, щоб геополітичних успіхів не досягли Штати, зазначає Ігор Чаленко.

— Для України друга половина цього року, як попереджає глава МЗС Дмитро Кулеба, стане найсерйознішим геополітичним випробуванням. З одного боку, нам необхідно не лише зберегти, а й наростити обсяги військової допомоги для підготовки наступальної кампанії у 2024 році. З іншого боку, тримати основний фокус уваги щодо мирного треку в руслі підготовки Глобального саміту миру на рівні глав держав (ймовірно, ближче до кінця року). Кристалізація загальносвітового розуміння рамок завершення війни на основі українського плану стане стартовим майданчиком для проведення переговорів з агресором, — упевнений експерт. — Будь-яка спроба зробити фальстарт цього процесу зіграє на руку кремлю і зірве реальні кроки до миру.