Тонкощі трансляції війни: за який контент можна потрапити до в'язниці, і чому ці правила працюють не для всіх

Відеозапис, на якому російська ракета влучає у житловий будинок в Кривому Розі, внаслідок чого загинуло п'ятеро осіб, серед яких — 10-річна дитина та її мама, з'явився у мережі за лічені хвилини після удару. За повідомленням глави МВС Ігоря Клименка, автора вже ідентифікували, його справою займається СБУ. Попри те, що публікація забороненого під час війни контенту далеко не вперше стає приводом для притягнення громадян до відповідальності і завжди є приводом для публічного осуду "репортерів без меж", даний випадок був сприйнятий суспільством дещо інакше.

Зокрема, журналіст Юрій Божко на своїй сторінці у Facebook цікавиться: якщо оприлюднення фото та відео з місця "прильоту" карається законом, чому світлини знищених будівель з'являються на офіційних сторінках глав ОВА, міністрів і навіть президента України вже за декілька годин після ракетної атаки?

"Телеграф" звернувся до посадовців та військовиків, щоб з'ясувати, що саме заборонено фільмувати під час війни, і чому.

Закон, перед яким рівні не всі

Рівно за місяць після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Верховна Рада ухвалила закон №7189, який встановлює обмеження на оприлюднення деяких даних у публічному просторі на час дії воєнного стану.

Зокрема, під час війни громадянам заборонено розповсюджувати інформацію (якщо вона не розміщувалася у відкритому доступі Генштабом ЗСУ, Міноборони або в офіційних джерелах відповідних відомств країн-партнерів) про:

• направлення, переміщення міжнародної військової допомоги в Україну;
• рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших військових формувань України;
• направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну.

Крім того, в Україні діє заборона на фіксування і розповсюдження інформації про:

• місцезнаходження військової техніки, озброєння, майна та особового складу;
• рух колон військової техніки та переміщення особового складу;
• режимні військові об’єкти та дислокацію військ;
• об’єкти інфраструктури, дороги загального користування, блокпости та укріплення.

Невиконання цих вимог карається позбавленням волі на строк від 3 до 12 років, залежно від обставин, мотивів і тяжкості наслідків скоєного злочину.

Виходячи з цього, можна резюмувати, що під пряму заборону підпадає розповсюдження інформації, яка стосується виключно військових об'єктів та інфраструктури, особового складу ЗСУ та діяльності військових. Відтак автор фото або відео, на яких зафіксовано проліт ворожої ракети або наслідки її влучання в цивільну інфраструктуру не може бути притягнутий до відповідальності.

Попри це, на практиці все відбувається дещо інакше. Столичні блогери, котрі знімали і транслювали на багатомільйонну аудиторію роботу української ППО, відбуваються виховними розмовами та віртуальними вироками з випробувальними строками. Посадовці, які публікують фото ледь не з геолокацією військового полігону, на якому вже за тиждень російські ракети вбивають 35 людей, не отримують жодного покарання. Пересічний громадянин, що оприлюднив відео з "прильотом" у житлову багатоповерхівку раптом стає ціллю №1 для СБУ і удостоюється уваги особисто глави МВС.

Позиція посадовців та пояснення від військових

Яка доля чекає на криворізького горе-блогера, невідомо. Втім, суддям, які будуть виносити вирок, варто взяти до уваги, що фото (а іноді й відео, створені за допомогою аерозйомки дроном) з місця влучення російських ракет у житлові будинки та об'єкти цивільної інфраструктури, буквально щодня з'являються на офіційних сторінках вищого політичного керівництва нашої держави.

При цьому складається стійке враження, що час між ракетним ударом та публікацією буцімто забороненого контенту залежить не від тривалості "інформаційної тиші", а радше від швидкості роботи професійних фотографів і модераторів сторінок високопосадовців.

Пояснень, чому за пости у соцмережах голови ОВА отримують вподобайки, а пересічні громадяни — судові вироки або, як мінімум, публічну прочуханку, не мають й самі можновладці. За словами члена Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Федора Веніславського, усі випадки розповсюдження інформації, що може бути використана ворогом, повинні розглядати правоохоронні органи.

"Не вникаючи в юридичні тонкощі, а розглядаючи ситуацію суто з військової точки зору, публікувати не можна нічого. Тому що це підказка для коригування вогню противника. Що стосується фото на офіційних сторінках, вони з'являються через деякий час після влучання, коли ми бачимо, що об'єкт, який був вражений, жодного стосунку до військових об'єктів не має. Тобто, це була помилка при розрахунках противника і ймовірність завдавання нових ударів по даному об'єкту, насправді низька", — сказав у коментарі "Телеграфу" нардеп.

З тим, що такі, не надто вичерпні пояснення можуть спантеличувати й обурювати суспільство, погоджується й військовий експерт Українського інституту майбутнього, колишній співробітник СБУ Іван Ступак.

За його словами, жодних нормативів щодо тривалості періоду "інформаційної тиші" після прильоту законом не встановлено, проте, ймовірно, саме час відіграє ключову роль у кваліфікації оприлюдненої інформації.

"Зостронь справді виглядає так, що світлина, опублікована пересічними громадянами — це коригування ворога, а дописи глав ОВА — офіційні повідомлення. На мою думку, річ у тім, що під час ракетної атаки росіяни моніторять наші соцмережі і використовують щойно оприлюднені фото та відео для коригування вогню. Посадовці, дійсно, можуть постити такі ж світлини, і навіть більш детальні, але роблять це виключно після завершення обстрілу", — каже експерт в коментарі "Телеграфу".

Якщо правова оцінка постингу наслідків російської агресії носить дещо суб'єктивний характер і часом не піддається законам логіки, то позиція військових у даному питанні цілком зрозуміла і чітка. За словами речника Повітряних сил, полковника ЗСУ Юрія Ігната, в ідеалі, в мережі не повинно було б з'являтися взагалі нічого, пов'язаного з бойовими діями, без узгодження з військовими. Водночас звинувачення у "коригуванні" обстрілів житлових масивів є дещо притягнутими за вуха.

"Як можна скоригувати удар по будинку, який стоїть на одному місці 100 років? Невже ви думаєте, що вони без ваших фото не знають, де розташовані багатоповерхівки? У них достатньо даних з супутника та інформації від агентів на місцях. Інша річ — трансляція роботи нашої ППО. Росіянам достатньо проаналізувати два такі фото чи відео з різних точок міста, щоб приблизно зрозуміти, де розташована техніка. Та ж історія з військовою інфраструктурою. Якщо ракета впала за 40 метрів від стратегічного об'єкту і ви повідомите про це ворога, наступного разу він буде бити точніше", — пояснює військовий в коментарі "Телеграфу".

На щастя, питання відповідальності за умисне або навіть випадкове наведення ворожого вогню на військові об'єкти в українському законодавстві врегульовано чітко, а системи ППО змінюють своє розташування після кожної відпрацьованої ракетної атаки.

При цьому, є одна неочевидна помилка, якої нерідко припускаються як пересічні громадяни, так і офіційні особи, публікуючи контент з місця "прильотів", каже Юрій Ігнат.

"Фото уламків ракет. Не робіть цього. Бачачи шматок заліза на землі, не кожен військовий з першого погляду зможе зрозуміти, чия це була ракета — російська, яка летіла у будинок, чи наша, яка намагалася її збити. Публікуючи такі фото, ви ризикуєте дати ворогу привід заявити: "Ось, дивіться, українці самі себе обстрілюють, адже це уламки їхньої ракети біля розбитого будинку", — пояснює військовий.