"У військоматі хіба матом не послали": мама загиблого Геннадія Афанасьєва відверто розповіла про труднощі з похованням

За рік від початку повномасштабної війни посадовці так і не змогли налагодити систему поховання воїнів, що гинуть захищаючи Батьківщину. Рідні бійців змушені проходити "всі кола пекла", починаючи від можливості дізнатися страшну новину з соцмереж закінчуючи необхідністю самотужки дбати про проведення церемонії та шукати місце на кладовищі. В такій ситуації, зокрема опинилась родина колишнього політв’язня кремля і захисника України Геннадія Афанасьєва з позивним "Тор", який загинув на Луганщині.

"Похорон був призначений на 13-й день від загибелі"

Геннадій Афанасьєв, за словами його мами Ольги, серйозно сприймав погрози з боку росії вдатися до повномасштабного вторгнення і готувався до того сценарію – вчився стріляти, тренувався. А 24-го лютого 2022-року, коли "велика війна" таки почалася, вступив до лав столичної тероборони.

- Гена спочатку захищав разом зі своїм підрозділом аеропорт у Жулянах, пройшов Бучу та Ірпінь, далі був на Харківському напрямку, де вони росіян відігнали до кордону, – розповіла Ольга Афанасьєва "Телеграфу". – Коли він опинився в Луганській області він мене весь час заспокоював, писав, що не на передовій і в нього все нормально. Він взагалі нічого не розповідав про пережите на фронті, говорив, що можливо, зробить це згодом. Але єдине в чому зізнався, що всі були дуже виснажені, бійці не мали жодних відпусток, лише короткострокові звільнення – на три, максимум п’ять днів. Вони чекали ротації як мани небесної. В листопаді, коли син приїжджав додому (у нього був день народження), сказав: "Ми шалено втомилися, шалено, більше немає сил".

Останню звістку від сина Ольга отримала 16 грудня – це було повідомлення зі словами: "Мама, я тебе люблю". Далі кілька днів тиші й "вибух" в соціальних мережах з повідомленнями про загибель Геннадія, роблячи репости, ніхто не думав про почуття рідних, які навіть не отримали офіційного повідомлення.

- З цим вийшла дуже сумна історія — повідомити, що Гени більше нема, була змушена невістка. Вона мене набрала 21-го зі словами: "Я не повинна тобі цього казати, але ти з Інтернету зараз дізнаєшся", – говорить Ольга. – Загинув Гена 18-го – в цей день і напередодні в районі села Білогорівка на Луганщині точились запеклі бої. Через це забрати тіло сина побратими змогли лише за два дні, потім його доправили до Дніпра. Там мали провести експертизу і видати документи. Скільки це можна робити? Три дні, тиждень? У випадку з Геною це дуже затягнулось, його привезли лише 29-го зранку, я його упізнала в морзі, він ще був у пакеті, а похорон був призначений на 30-те, тобто на 13-й день від загибелі!

Ольга наголошує, що горе від втрати найріднішої людини посилили ставлення представників Фастівського районного терцентру комплектування та соціальної підтримки (військкомату). Установа, яка мала б відповідно до закону взяти на себе організацію поховання, від цього усунулась.

- Коли ми звернулись до військкомату, то нас там хіба що матом не послали, сказали, що вони цим не займаються і спрямували нас до сільради, – згадує Ольга. – Але і там нам відмовили, мотивуючи тим, що кошти на такі видатки їм ніхто не виділяє. Самі були змушені шукати місце на кладовищі, і його не знайшлось ні в населеному пункті, де жив Гена з родиною, ні в селі, де мешкаю я. Тож ховали його у сусідньому місті Вишневе, там на кладовищі виділена ділянка для бійців, але вона не доглянута, прапори, що стоять на могилах порвані, ніхто їх не замінює, навколо – багнюка.

Ми не могли нормально підійти до місця поховання, і коли прийшли навідати Гену за два місяці я ледве пробралась до нього і тільки через те, що він лежить з краю, — продовжила розповідь мати бійця. — Так, сільська рада врешті решт одумалась, надала автобус, не взяли з нас на кладовищі гроші за копання могили, військова частина виділила форму та взуття, для салютної групи "висмикнули" хлопців з тероборони. Та це не було урочисто, розумієте? Не було все належним чином організовано. Як мені потім написав хтось з хлопців, військові стояли та казали: "Ми б не хотіли, щоб нас так ховали".

Польові морги, збільшення кількості слідчих – що змінить ситуацію з похованнями бійців

На ненормальності ситуації з похованням загиблих воїнів наголошує і друг родини Афанасьєвих – Володимир Жемчугов – Герой України, що організував партизанський спротив на Луганщині і втратив зір та обидві руки у 2015-му. За його словами, історія Геннадія – це один з прикладів того, який жах коїться у міністерствах, а також центрах комплектування та соцпідтримки з проведенням евакуації загиблих воїнів з поля бою, упізнання тіл, поверненням їх додому та похороном. Володимир вважає, що "це все одно що "зґвалтувати Гідність наших загиблих захисників" і на своїй сторінці розбирає, що не спромоглися зробити посадовці й що могло б виправити ситуацію.

- Ніхто у Міноборони не може додуматися прийняти якісь організаційні заходи, щоби зробити польові морги, бо цивільні не справляються з кількістю загиблих військових, – перелічує Володимир в пості. – Ніхто у Міністерстві охорони здоров’я не додумався відрядити фахівців моргів з інших районів, щоби допомогти у військових моргах. Ніхто у МВС не додумався додати кількість слідчих у морги, для швидшої обробки документів у зв’язку із встановленням причин загибелі та упізнання. Слідчих катастрофічно мало, працюють вони тільки в одну зміну, та відпочивають у вихідні та свята. Для них війни нема. Ніхто у МО не додумався дозволити рідним, які бажають забрати тіло своїм транспортом, розробити якийсь офіційний механізм. Я проти такого, але все одно вони це роблять за допомогою хабарів. Ніхто у ГПУ, НАБУ та МО не займається перевіркою та покаранням співробітників військкоматів, які не виконують встановлені процедури для поховання військових, та перекидають витрати на поховання на рідних.

Володимир також додав, що після підключення керівництва тероборони Києва у військкоматі міста Фастова таки отямились, зателефонували до матері Геннадія Афанасьєва, пропонуючи допомогу. Але сталося це за 18 годин до похорону, коли рідні вже все організували самотужки. Герой України також наголошує, що з 2001 року існує Інструкція про організацію поховання військовослужбовців, які загинули (померли) під час проходження військової служби. Це відомчий документ Міноборони, в якому йдеться і про те, що повідомляти рідним про загибель бійця має особисто військовий комісар (по змозі в присутності лікаря) в день отримання телеграми з військової частини. Також в тексті зазначено, що "коштом військової частини закуповуються такі предмети ритуальної належності: труна, подушка, похоронне покривало, надгробний хрест, ритуальний вінок, державний прапор, який після поховання передається близьким родичам загиблого". Прописаний і порядок транспортування та супроводження труни з тілом загиблого, а також поховання військового.

- Можливо, якби повномасштабна війна тривала два місяці, я б і не підіймати це питання, – додає Ольга Афанасьєва. – Але вже рік Україна воює і за цей час не організувати все належним чином?! Стільки хлопців гине, стільки їх вже лежить на кладовищах – це просто жах! Ну не повинна мати, яка тільки-но упізнала свого сина в морзі, займатися організацією похорон. Має бути окрема контора, яка все це візьме на себе. І ті ж місця поховання хтось має підтримувати в належному стані. Ми вже думали з невісткою замовити машину щебеню, щоб засипати майданчик навколо могили Гени й до неї можна було підійти. Але чому ми це маємо робити? І таке обурення не тільки в мене. Мами, дружини інших хлопців, що поховані поруч із сином, також засмучені таким ставленням. Врешті решт я поговорила з керівництвом кладовища і вони пообіцяли як тільки покращиться погода, вони наведуть лад навколо військових поховань. Та все одно, так не має бути, ми не повинні це вимагати, добиватися. Поки одні гинуть на фронті, інші протирають штани у міністерствах і відомствах, демонструючи неповагу до родин загиблих. Це дуже прикро, що похованнями держава займається тільки на паперах і що досі немає кладовища Героїв.