Зараз зупиняє тільки відсутність ноги: тяжко поранений воїн ЗСУ Мирослав Пилипчук планує повернутися до служби (фото)
- Автор
- Дата публікації
- Автор
- 6459
![Мирослав Пилипчук і після тяжкого поранення планує повернутись до служби](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428x240/0/b8/fe9bb8ef-bc2d3d4b2388ecff320e7a779340cb80.jpg?v=2322_2)
23-річний військовий Мирослав Пилипчук отримав тяжке поранення на фронті проте після протезування і реабілітації планує повернутися до служби
Закінчується шостий місяць широкомасштабного вторгнення росії в Украину. На фронті загинули близько дев'яти тисяч наших героїв, ще більше зазнали поранень. Проте наші захисники навіть після поранень не падають духом, а багато хто знову встає у стрій. Так і тяжко поранений на Харківщини командир взводу Окремої президентської бригади Мирослав Пилипчук планує повернутися до служби. Єдина перешкода – довга процедура з протезуванням та реабілітацією, які його чекають в Америці. Та 23-річний військовий впевнений, що здолає ці труднощі і далі захищатиме рідну землю.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/e/45/d09194aa-8cab40caa7dd44f9dabf4176ca20d45e.jpg?v=0174_1)
В цей день, як завжди, "валила" російська арта, міномети
До спеціальної військової частини Мирослав – уродженець містечка Ізяслав Хмельницької області потрапив у 2020-му році. Цьому сприяла і гарні фізичні дані (хлопець під два метри росту), і успіхи в навчанні, що зафіксував "червоний" диплом Нацакадемії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/c/a7/31e5de14-25eb79ddb28e2b3d36f79c1081389a7c.jpg?v=0174_1)
Хлопець вирішив, що буде піхотинцем. Каже, цей рід військ припав до душі, бо завжди у гущі подій і попереду всіх. Як це на практиці, зміг перевірити у зоні ООС в Краматорську, де минулого років чотири місяці виконував бойові завдання.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/e/5f/cc8440f3-67ecb745f744b7af7a3481d5887575fe.jpg?v=0175_1)
- Напередодні повномасштабного вторгнення була інформація, що росія може вдатися до провокацій, — згадує Мирослав – він командир взводу, з березня має звання старшого лейтенанта. – Ми до того готувались, але до останнього не вірили. Та сталося, як сталося. 24 лютого зранку по тривозі я прибув до частини. Нас направили до села Горенки на підступах до Києва. Туди ворог стягнув танки, ствольну артилерію, РСЗВ, міномети, бронетехніку – все, що було можливо.
Коли на цьому напрямку напруга спала, підрозділ Мирослава повернувся до місця дислокації, а через деякий час отримав нову задачу на Харківщині. Там було ще гарячіше, ніж в перші дні війни.
- Там кожного дня, як і до сих пір, постійні масовані обстріли, діють диверсійні групи, — пояснює співрозмовник. – Крім того, на момент нашого прибуття ворог встиг окопатися дуже серйозно – вони навіть на одному перехресті влаштували проходи під асфальтом. Але тривалий час все складалось на нашу користь, хіба що одного разу нас ледве не взяли "в кільце" при контрнаступі.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/4/a6/aff02f9c-9f1eec2c1496c9bc194f83e55601ba64.jpg?v=0175_1)
Вдавалося взводу під керівництвом Мирослава і триматися без втрат, хоча без контузій і поранень бійців не обійшлось. А у середині травня він сам став "трьохсотим".
- Як завжди в цей день "валила" рашистська арта, міномети, — згадує чоловік. – Нам треба було розвідати місцевість, бо у ворога там була вишка з камерою, дрони літали. Взяв з собою групу, зробили все, що потрібно. Назад повертались трошки іншим маршрутом, я був попереду і не помітив розтяжку. Вона по землі лежала, тож я зачепив її, міна вибухнула. Постраждав тільки я – отримав осколкові поранення всіх частин тіла. Був при свідомості, все контролював: навіть на ногу, яка найбільше постраждала, самотужки наклав турнікет. Потім ще й групу евакуації викликав.
Мирослава з лінії вогню винесли бойові побратими, на шляху їм трапилась ще одна розтяжка, та її вчасно "засекли". Після надання першої допомоги військовим медиком пораненого комвзводу доправили до шпиталю у Харкові. Шість годин тривала операція, військовий втратив багато крові, бо була перебита артерія в тазу.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/e/71/d67729ab-d04779c9caea807ba69871e71728f71e.jpg?v=0175_1)
Знайшлися люди, що намагалися нажитися на ситуації
Стан Мирослава за пару тижнів не покращився, в нього почали відмовляти нирки –знадобилось проведення гемодіалізу, виникли проблеми з печінкою, трималась температура. Далі було переведення до столиці і вердикт лікарів про необхідність ампутації кінцівки. Зараз чоловік вже перебуває вдома, разом з рідними готує документи на виїзд за кордон, де йому мають допомогти стати на ноги.
- Сина записали на протезування ще у шпиталі, але його черга мала підійти лише в 2024-му році, — говорить мати бійця Наталія. – Це зрозуміло, бо дуже багато хлопців втрачає кінцівки, бачили їх у Харкові і у Києві. Тож ми почали шукати інші варіанти, знайшли в Америці, подали заявку. До речі, коли він був на лікуванні, до нього постійно хтось приходив – хлопці, знайомі по почесній варті, чи по службі. Одного дня відразу 15 людей завітало, в мене навіть спитали, чи не написала я десь, що він тут, у шпиталі.
Загалом, за словами Наталії, потрібно 80 тис. доларів – це і протез, і реабілітація, не враховуючи витрат на переліт. Частину коштів вже зібрано, але за курсом важко встигнути. Та родина має надію, що поїздка таки відбудеться.
![](https://telegraf.com.ua/static/storage/thumbs/428-*/1/8e/69a689e9-e0e19b75609d76556b1a53d25c8658e1.jpg?v=0174_1)
- У мене дуже високо ампутували ногу, тож мені потрібен біопротез, щоб почуватися комфортно, — говорить військовий. – На його виготовлення в середньому йде 3-4 тижні, а потім ще потрібен час, щоб звикнути і навчитися нормально ходити. До речі, знайшлись люди, які надумали скористатися ситуацією, оголосили збір від мого імені і забрали кошти собі. Але наше СБУ не спить, працює, і цим планам завадили. Хлопці десь у зведенні це побачили, присилали мені скрін.
Чоловік додає, що і його керівництво, і побратими підтримують, а він у свою чергу через волонтерів намагається також допомогти підрозділу. Бо є постійна потреба у тепловізорах, "нічниках", автівках, які часто виходять з ладу.
- Ми з хлопцями, які продовжують виконувати завдання "на нулі", на постійному зв’язку, — говорить Мирослав. – Мені вже й варіант продовження служби запропонували, тож маю надію з часом повернутися до своєї частини. Хоча у мене і є право комісуватися, але не бачу причин це робити. По-перше, не можу лишитися без роботи, бо зовсім скоро стану батьком, та й державі треба допомогти. По-друге, раз вже я почав цей шлях військовий, маю його до кінця пройти. Зараз мене обмежує тільки відсутність ноги, але після встановлення протеза, зможу виконувати всі свої функції у повному обсязі.