Історія маріупольського щоденника: що відомо про 8-річного хлопчика, його родину і де він перебуває зараз

Опублікований на початку травня українським фотографом Євгеном Сосновським щоденник 8-річного хлопчика із міста-героя Маріуполя облетів усю мережу. Помер дідусь, два собаки і Маріуполь: пише, як бачить і відчуває, дитина. З першого дня повномасштабної війни хлопчик разом із мамою та 15-річною сестрою перебував у рідному місті. Усіх троє було поранено. На жаль, їм досі не вдалося виїхати у безпечніше місце.

"Телеграф" поспілкувався з родичем, який добре знайомий із сім’єю автора щоденника і тривалий час перебував поруч із ними у Маріуполі. З метою безпеки ми не розкриваємо імен і не публікуємо фото.

Оперативно про війну читайте у нашому Telegram

"Війна"

Щоденник, знімки якого побачили люди по всьому світу, мати хлопчика виявила випадково. Жінка не змогла прочитати його без сліз. У коротких фразах, помилках і каракулях на кількох сторінках вміщується те, як дитина сприймала все, що відбувається навколо. Маленькому хлопчику, який з народження живе в Маріуполі, довелося багато через що пройти. Будинок, де проживала родина, зовсім неподалік заводу "Азовсталь", звідки нещодавно вивезли українських бійців у рамках майбутнього обміну полоненими. Тому все, що відбувалося там, дитина бачила на власні очі: літаки, запуск ракет, вибухи… Особливо 8-річного маріупольця лякав звук літаків, що пролітали над ним. Коли в такий момент дитина перебувала на вулиці, то відразу ж тікала в будинок, навіть якщо дорослі заспокоювали і казали, що літак пролітає повз нього.

"У мене рана на спині, видерта шкіра"

Усі троє – мама, син та дочка – були поранені. Під час одного з обстрілів у березні сім’я перебувала у своєму домі та сховалась у ванній. Але саме туди прилетів снаряд. Жінка сильно пошкодила руку. Крім того, рана була і на нозі, з якої хльостала кров. У хлопчика постраждала спина, а в сестри голова. Про рану на спині та "видрану шкіру", розсічення голови у сестри і "видране м’ясо на руці", "дірку в нозі" у мами хлопчик пише у своєму щоденнику.

Сім’я вирішила залишити свій будинок і перебратися у квартиру до рідних. Жінка мала серйозні рани, вона ледве йшла, але як справжня мати-героїня рятувала своїх дітей. Якби вони залишилися у своїй квартирі без сторонньої допомоги, то могли б і не вижити. Адже треба було терміново обробляти рани, робити перев’язки, і головне зупинити крововтрату. На новому місці родичі надали пораненим першу допомогу, кровотечу вдалося зупинити. Українські військові, які на той момент ще були в місті, допомогли зі знеболюючим і бинтами.

"Ще в мене помер дідусь"

Того дня поранення отримав дідусь хлопчика, після чого чоловік перестав ходити. Мав сильні рани. Через тиждень дідусь помер. Близьким вдалося поховати його – могилу викопали прямо на городі.

Цікаво, що дитина пише про смерть не тільки близьких людей, наприклад, "бабусі Галі" – сусідки (ред.), а й тварин: "У мене померло двоє собак". Тіло одного з них знайшли під завалами, іншого – посікло осколками в кімнаті під час обстрілу.

Померло "улюблене місто Маріуполь"

Через кілька днів після того, як жінка перебралася з дітьми до близьких, до іншої квартири, сім’ї знову довелося залишити житло. До багатоквартирного будинку увірвалися, за словами мешканців, кадировці та вигнали всіх, не давши навіть зібрати речі. Мама з дітьми, близькими, ховалися у підвалі іншого будинку. Спочатку дітей годували вершковим маслом та горіхами – це все, що вдалося знайти після обстрілу. Тому що всі запаси в квартирі або консервація, що зберігалася в підвалі, були знищені: загарбники зробили з багатоповерхівки вогневу точку, вранці жителі побачили лише чорні стіни.

"До речі, у мене незабаром день народження"

Наприкінці травня хлопчик відзначатиме день народження. Про те, як він чекає на це, теж написано в щоденнику. Дитина навіть намалювала свято, про яке мріє: іменинник, торт і гості у святкових ковпаках.

Додамо, що згодом хлопчик перестав вести щоденник. Пояснює він це рішення просто: "А що писати? Щодня – одне й те саме. Нічого не змінюється".

Зазначимо, що "Телеграфу" вдалося поспілкуватися ще з кількома людьми, знайомими із сім’єю автора щоденника. Усі дуже тепло відгукуються про них та кажуть, що ці люди – справжні патріоти своєї країни.

Наразі родичі намагаються знайти можливості для виїзду мами та дітей з Маріуполя. Українці й жителі інших країн, які дізналися про історію "хлопчика із щоденником", уже готові допомогти родині всім необхідним.

Про жахіття, що відбуваються в Маріуполі з перших днів війни, з’являється все більше інформації. Ті, хто зміг вибратися практично з пекла, розповідають свої історії. Одна з таких маріупольців — Віра Кам’янецька, яка понад місяць прожила у бомбосховищі біля заводу "Азовсталь". Вона описує, як люди похилого віку не витримували і в розпачі викидалися з вікон, а деяких загиблих доводилося ховати у сміттєвих баках. Детальніше про війну в Маріуполі, руйнування, окупацію та фільтраційний табір — в ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу".