"Достукатися" до росіян: чи є сенс українцям витрачати на це зусилля

Триває третій місяць широкомасштабної російської агресії проти України, яку диктатор володимир путін дуже коряво намагався виправдати на параді 9 травня.

Раніше російські пропагандисти посилено, але безуспішно шукали заміну поняттю "денацифікація", яке було одним із ключових в "обґрунтуванні" відкритого військового вторгнення росії в Україну.

Надійне джерело новин про війну – підпишись на наш Telegram

При цьому російські соцопитування демонструють підтримку війни та путіна, а в українському суспільстві точаться дискусії щодо того, чи слід намагатися достукатися до росіян, зозомбованих розпропагандою. "Телеграф" обговорив цю непросту тему з експертами.

На територію росії необхідно нести не інформацію, а санкції та пластикові пакети з останками окупантів

Експерт Інституту постінформаційного суспільства, медіаексперт, заступник міністра інформполітики (2017-2019 рр.) Дмитро Золотухін розмірковує так:

"Давайте уявимо на секунду, що нам вдалося "достукатися до росіян". Що вони нас слухають — і навіть приймають аргументи, які ми їм пропонуємо. Припустимо, вони навіть повірять, що тут немає нацистів. Що станеться після цього? Що має статися після цього? А що ми хочемо, щоб сталося?"

Саме ці питання, впевнений експерт, треба ставити. Він наголошує, що "донести кудись інформацію" – це наратив, нав’язаний нам усім західними експертами медіасфери ще у 2014 році. Відповідно до цього наративу – варто лише донести до когось якусь інформацію – і його поведінка зміниться.

"Так вважали новоявлені фахівці з теми пропаганди, які прийшли з журналістики. Але ми вже 7 років несемо-несемо інформацію – і ніяк щось не донесемо. Мільйони доларів були витрачені в Україні на "розвінчання фейків". Тисячі матеріалів написані. Ваш покірний слуга презентував у 2018 році "Білу книгу спеціальних інформаційних операцій проти України", де було запропоновано модель роботи з інфопростором фейків, яка пізніше так чи інакше була імплементована у міжнародній практиці. Проте все це не запобігло війні", – наголошує Дмитро Золотухін.

Тому він дуже скептично ставиться до того, що треба щось кудись нести, намагатися до когось достукатися.

"На територію росії необхідно нести не інформацію, а виключно санкції, нафтове ембарго та пластикові пакети з останками тих, хто прийшов на нашу землю зі зброєю, – упевнений Дмитро Золотухін. – Досвід показує, що парафіяни тоталітарної релігійної секти, якими є російська спільнота – абсолютно не сприйнятливі до фактів. Тому факти у їхньому випадку – не мають значення!"

Переконати росіянина здатний лише сам росіянин

Виходити слід з того, що ми не розуміємо, в якому стані насправді перебуває свідомість росіян. Який справжній рівень довіри до російської влади. У цьому впевнений політичний психолог, волонтер Валентин Кім.

"Опитування ВЦВГД (Всеросійський центр вивчення громадської думки), Левада-Центру значною мірою нівельовані тим фактом, що проводяться в закритому, практично тоталітарному суспільстві. У суспільстві, де відсутня свобода ЗМІ, альтернативна точка зору. І де висловлювання альтернативної точки зору пов’язане з страхом якщо не арешту, то просто – бути не прийнятим своєю спільнотою.У цьому плані достовірність будь-якої інформації, яка каже, наскільки народ довіряє владі, викликає великий сумнів, тим більше що за тією інформацією, яку чув я, близько 80-90% респондентів відмовляються від участі в опитуваннях. Отже, опитування щодо рівня довіри до путіна побудовані на відповідях 10-20% респондентів, які погодилися на це", — зазначає експерт.

Відповідно, продовжує він, ми не знаємо, наскільки дійсно потрібно достукуватися, докрикуватись до свідомості громадян країни-агресора. Тому, що не знаємо власне стан цієї свідомості.

"При цьому у нас є якась інтегральна, комплексна оцінка того, що відбувається в росії. І ми бачимо, що рівень підтримки війни там досить високий, рівень, вибачте, дебілізації населення, — дуже високий. І в цьому плані ми знаходимося у важливій фазовій точці, в якій йде протидія. І практично кожен росіян, з якими доводиться спілкуватися українцям, фактично є солдатом ворожої армії. Єдине, що він не з автоматом у руках, а перед комп’ютером, екраном смартфона чи телевізора. Але інформаційна війна йде приблизно за тими ж законами, за якими звичайна — на реальному полі бою. І коли ми намагаємося докричатися до цивільного в росії — ми маємо справу з таким же продуктом агітації та пропаганди, як російські солдати, які прийшли на українську землю. І завдання такого середнього росіянина — не дізнатися правду, не почути її. А на практиці випробувати ті інформаційні інструменти, тези, які він одержав від своєї пропагандистської машини", – пояснює Валентин Кім.

І тут велике питання – чи варто докрикуватись, вважає політпсихолог. Чи варто витрачати сили на неперспективні бої? Або краще зосередитись на інших – більш раціональних – завданнях.

"Важливо зрозуміти, що переконати росіянина здатний тільки сам росіяним. У цьому плані ми маємо справу в особі росії з імперською структурою. А імперія завжди замкнута всередину. Вона осягає саму себе через саму себе, більш орієнтована на внутрішні рефлексії того, що з нею відбувається росіяни більше довіряють російському телевізору, російським соцмережам – ніж будь-яким іноземним, включаючи українські медіа, телеграм-канали і т. д. Тому більшість росіян живуть в Однокласниках, у ВКонтактє. Та меншість, яка знаходиться у Фейсбуці (заблокованому в росії і на захоплених нею територіях, але є можливість обійти блокування через VPN), це не частина росіян, які принципово пішли з Однокласників і з ВКонтактє. Це, як правило, ті самі імперці, які намагаються свою точку зору донести ще й через Фейсбук. І найчастіше вони борються не з російським режимом, а за імперськість. Виступаючи, можливо, не в такій радикальній манері, як Кремль, за "відновлення російської величі". І в цьому плані Україна, Захід, будь-хто – лише перешкода на "шляху тожества імперії". Що можна зробити з такими людьми шляхом аргументованого переконання? Практично нічого! А тому, на мій погляд, немає сенсу витрачати сили на переконання росіян усередині росії", – каже Валентин Кім.

На його думку, треба працювати із тими категоріями, які здатні почути. Це інші спільноти інших країн. Російські спільноти за кордоном. Вони, зазвичай, мають доступ до інших точок зору. Менш зазомбована поведінка. Найменша зараженість ідеєю великодержавного російського шовінізму. І через них якраз можна доносити певні розумні тези.

"Але найкраще працюють особисті контакти. Втім, зараз між українцями та росіянами вони переважно розірвані", – зазначає експерт.

Про пропагандистську машину та важливість стратегії

Валентин Кім акцентує, що росія вдосконалила і раніше існуючу агітаційну пропагандистську машину. Зробила її навіть ефективнішою, ніж та була у фашистській Німеччині, в СРСР. І, як і вони, використовує агітацію як один із важливих елементів у просуванні ідеї власної величі.

"Боротися з росіянами в цьому плані складно, — вважає експерт. — Тим більше, що вони змушують людей сумніватися в тому, чи є правда як така. І на звинувачення на адресу росії щодо агресії, фейкометства і шаленої пропаганди — ми отримуємо від росіянина відповідь в стилі "а ви теж, а у вас теж фейки і пропаганда, ви теж брешете". Отже (за логікою рф), ніхто не має рації, а раз так, то і всі звинувачення, всі аргументи опонентів — нічого не варті. І в такій суперечці росіянин не розуміє своєї неправоти. Швидше утвердиться на думці, що неправі всі, крім нього. У результаті вони не вірять у правду як таку, не вірять у об'єктивність інформації. Для країни, яка вихована на безальтернативності інформаційної політики, це закономірний (негативний, звичайно ж) дрейф".

За словами експерта, на питання "Що робити конкретному українцю у спілкуванні з конкретним росіянином?" найкраща порада – економити сили. Не витрачати на те, щоб достукатися до серця або мозку середньостатистичного мешканця росії, навіть якщо він ваш родич.

"Збережіть мінімальні контакти. Не виходьте на бій з людиною, яку не можете перемогти (переконати), – закликає Валентин Кім. – Зосередьтеся на волонтерській діяльності, на підтримці існуючих ініціатив усередині своєї країни. Нехай внутрішній порядок денний буде важливішим за зовнішній".

А загалом, звичайно, необхідно формувати державну пропагандистську стратегію, яка має спиратися на міжнародну державну стратегію, упевнений експерт.

"Нам потрібно розуміти, яке місце ми маємо намір зайняти у повоєнному світоустрої. Якою має бути Україна майбутнього, якими мають бути наші стосунки з тією ж росією. Або з тим, що після неї залишиться. Виходячи з цього – і формувати стратегію, – вважає Валентин Кім.- У росії — величезна кількість внутрішніх конфліктів. Ми поки не уявляємо, за якими розломами (національними, соціальними, релігійними, між мегаполісами) може статися розпад імперії.Там маса протиріч. Москву не люблять всі. Майже всі не люблять чеченців. Не люблять кавказців, росіяни (руський етнос — ред.) не люблять азіатів, бідні не люблять багатих, і так далі… Якщо наша стратегія полягає в тому, щоб сприяти розвалу російської імперії, ми повинні підтримувати температуру в цих розломах. Розуміючи, що це тривала робота. Якщо ми не маємо мети витрачати ресурси на розпад росії, якщо наша мета – збереження української держави будь-що – необхідно зосереджуватися на пропаганді, яка буде націлена на внутрішньоукраїнського споживача. На пропаганді єдності. І тут зараз відкриваються чудові перспективи".

Страх у росіян повинен перемогти бажання поживитися за наш рахунок

Політтехнолог, експерт Центру протидії інформаційним агресіям "AM&PM" Олександр Курбан наголошує, що так звана військова "спецоперація" збройних сил росії в Україні, викликає сьогодні неоднозначну реакцію в російському суспільстві.

"Якщо на початок активних військових дій показник підтримки політики путіна щодо України становив 81%, то сьогодні ця цифра суттєво просіла. Таке просідання відбулося здебільшого за рахунок представників середнього класу та доларових мільйонерів. Російський люмпен і ті, кому "нічого втрачати крім своїх ланцюгів", як писав класик марксизму-ленінізму, як і раніше, перебувають під впливом кремлівської пропаганди і вимагають військових перемог та національної величі. Враховуючи той факт, що тих, хто прагне реваншу пост-радянської імперії, зараз більшість, на співчуття, розуміння і адекватність російської аудиторії розраховувати поки що не доводиться", – упевнений експерт.

За його словами, жертви та страждання цивільного населення України від російської агресії викликають негативні емоції лише у малого кола росіян, переважно людей творчих професій.

"Свою думку з цього приводу вже висловили Ахеджакова, Акунін, Галкін, Смолянінов, Серебряков та деякі інші. У основної ж маси росіян інформація про загибель мирних громадян України викликає частіше позитивні емоції у форматі "так їм і треба" або нейтральні – "нас" не бомбять — і добре". Все тому, що починаючи з перших років правління путін і його оточення, слідуючи завітам Гітлера і Геббельса, послідовно і наполегливо вводили середньостатистичного росіянина в стан примітивного організму, обтяженого тільки базовими фізіологічними функціями. У цьому випадку працюють прості потреби та фобії. Зміна суспільної установки російського суспільства щодо України можлива лише, якщо страх переможе бажання поживитися за наш рахунок", – вважає Олександр Курбан.

Він припускає, що війна в Україні закінчиться, як тільки до кожного окремо взятого російського "ватника" дійде той факт, що вартість цієї війни йому не по кишені.

"І, насамперед, головним мотиватором пацифістських настроїв середньостатистичних росіян є ЗСУ. Точніше – успіхи української армії та колосальні втрати російської, – пояснює експерт. – На думку військових експертів, глибоке розуміння масштабів людських втрат прийде до росіян приблизно в той момент, коли кількість вбитих в Україні військовослужбовців росії перевищить 80 тис. Далі буде усвідомлення необхідності закінчувати війну".

Як повідомляв "Телеграф", один із ключових міфів російської пропаганди – що на чолі української держави перебувають неонацисти; а ЗСУ, тероборона тощо — "бандерівці" та нацисти. І "порятунок" від них українців в росії зараз називають "денацифікацією".

При цьому у державних російських ЗМІ виходять навіть скандальні статті з обґрунтуванням, як і що росія "має зробити" з Україною.

А російська пропаганда продовжує плодити фейки, дійшовши до того, що українці вдаються до "чорної магії" під час війни проти росії.