"Маємо провал по мобілізації": член комітету з нацбезпеки про викрадення людей воєнкомами, "недоторканний" Київ і хабарі за відстрочку

Читать на русском
Автор
6850
"Маємо провал по мобілізації": член комітету з нацбезпеки про викрадення людей воєнкомами, "недоторканний" Київ і хабарі за відстрочку

У ВР розповіли де "план задуму" війни на 2024 рік

Вже можна точно констатувати: в Україну повернулася велика політика. Чутки про напруженість між військовим і політичним керівництвом країни у владі не квапляться спростовувати. Натомість різкі заяви депутатів з пропрезидентської більшості про те, що головком ЗСУ не справляється із завданнями, ще більше наелектризовують ситуацію. І все це відбувається на тлі непевного майбутнього з допомогою США та натиску Росії в районі Авдіївки та Куп’янська.

Чи розуміють у парламенті всю небезпеку повернення політичної боротьби, як відбувається комунікація нардепів з військовим керівництвом, як зміниться мобілізація, і де "план задуму" на 2024 рік? На ці та інші питання в інтерв’ю "Телеграфу" відповіла член комітету Верховної Ради з питань національної безпеки, оборони та розвідки Соломія Бобровська.

— Дописи Мар’яни Безуглої з приводу того, що військове керівництво не справляється з роботою і має піти, спричинили гучний скандал. Скажіть, в комітеті з питань нацбезпеки й оборони дійсно накопичились претензії до військового керівництва, чи це лише окрема думка Безуглої?

— Жодних консолідованих претензій до вищого військового командування в комітеті нема. Більше того, я здивована, коли Давид (Давид Арахамія — керівник фракції "Слуга народу" в парламенті. — Ред.) каже, що ми чекаємо якісь плани на наступний рік в комітеті.

По-перше, була б рада побачити і самого Давида на комітеті. По-друге, нам добре відомо, що не існує ніяких "планів війни", а є ряд документів для реалізації оборони та захисту територіальної цілісності. Один з основних таких документів — це План оборони, який затверджує РНБО.

— А як щодо комунікації з військовими керівниками? З головнокомандувачем ЗСУ. Взагалі як виглядає ця комунікація?

— У нас дуже цікава виходить історія в комітеті: так сталось, що жодного разу голові комітету (Олександру Завітневичу. — Ред.) так і не вдалося запросити ані головнокомандувача, ані начальника ГУР на комітет. Попри наші комітетські запрошення. Ось така дивина й іронія.

Дуже добре пригадую, як і начальник ГУР, попри нагадування, декілька разів відмовився приходити на комітет для пояснення постаті учасника переговорного процесу в березні 2022 року Кірєєва, ліквідованого СБУ. Прикро, що іноземні медіа писали тоді більше, аніж було публічної інформації в Україні.

Але, зрештою, я не представляю "Слугу народу", а відтак і не представляю більшість комітету — саме у них "булава" керівництва комітетом. Темп, стиль, напрями, політику комітету задають вони. У нас із вересня лежать 157 нерозглянутих законопроектів, де комітет нацбезпеки є профільним.

— "План задуму" на 2024 рік, про який пише Безугла, — це дійсно якийсь документ, який повинен подаватися на розгляд комітету, депутатів, чи це просто її вигадки?

— Ні. Не повинен подаватись. Такий комплекс документів та заходів повинен розглядатись на Ставці.

— В одному з інтерв’ю ви казали, що Офіс президента втручається у справи військового керівництва. Як саме це відбувається?

— Найбільш дестабілізуючою та кричущою подією була відставка командувача Сил спеціальних операцій (Віктора Хоренка звільнили 3 листопада. — Ред.) Це було вчинено за спиною головнокомандувача. Маю припущення, що і за спиною міністра оборони. Більше того, вважаю, що це була підстава президента зі сторони Романа Машовця — заступника Офісу президента за напрямком безпеки та оборони.

Досі нема жодних пояснень з чим було пов’язане таке рішення. Відповідно, у мене постає запитання: а яка роль заступника керівника Офісу президента в управлінні військами? Без підписів і відповідальності, звісно, дуже зручно. І підіграв він такою історією росіянам дуже влучно.

— Поговорімо про мобілізацію. На вашу думку, які основні проблеми зараз з мобілізацією в Україні?

— Перша проблема — комплектація за принципом кількості, а не якості. Не секрет, що маємо провал з мобілізації. Але це наслідок і розхолодження суспільства "перемогою вже завтра", і відбором та методами роботи ТЦК, і, звісно, ставленням до пересічного бійця в армії загалом.

Всіх без винятку обурює коли ТЦК, наприклад, заплющує очі на нічні клуби в Києві чи Одесі, але забирає до кінця чоловіків у районах і селах. Буває, що є сім'ї, де служать всі чоловіки.

Окремий виклик — вік. Ніколи чоловіки 50+, або навіть 45+ не покажуть фізичну результативність, як чоловіки 30-35+. І звісно, якість — командирам нереально важко приводити до тями або командувати бійцями, в яких наявні залежності, або які взагалі прийшли з хворобами, які не допускаються до служби.

Окрема тема — ТЦК перебувають в оперативному підпорядкуванні Сухопутних військ. Це означає пріоритетність забезпечення комплектації бригад Сухопутних військ і однобокість у підході до всіх проблем.

— То чому ж так відбувається: із сіл забирають, а нічні клуби не чіпають?

— Вважаю, що це абсолютно корупційний фактор. Візьмемо до прикладу Одесу. Людина, яка була сильним комбригом 14-ї бригади ЗСУ, стала очільником Одеського обласного ТЦК (мова про полковника Олександра Охріменка, який замінив на посаді Євгена Борисова, що втрапив у корупційний скандал. — Ред.) Працювати в Одеській області з міцною мережею не лише російської агентури, а й корупційними очільниками виклик ще той. Із попереднім начальником ТЦК були домовленості: від 8 тисяч доларів за людину в районах за відстрочку. Була організована схема кругової поруки районних ТЦК. Тепер уявіть, як складно зламати систему і зробити щось, що придатне до життя і може мати повагу.

Крім того, є фактор місця реєстрації, тож люди, які мешкають в селах, фактично перебувають за своїм місцем реєстрації. Людей у місті складніше знайти, вони часто в місті не прописані, або мешкають не там, де зареєстровані. І можливості тоді вручати таким чином повістки не було.

— Зараз озвучується ідея рекрутингу до ЗСУ. Розкажіть детальніше, що це за концепція, як це повинно працювати?

— Печерний спосіб викрадення людини з вулиці не є припустимим. Я би хотіла бачити, щоб кожен вид, рід сил мав право на рекрутинг людей для себе під свої бригади, під свої вільні посади. І коли люди приходять добровольцями, то чому не можна запропонувати бригаду і посаду, а відтак і військово-облікову спеціальність, яку можна здобути? Це ж по-людськи. Рекрутинг — це правильно, якщо ми маємо таке падіння моральної готовності українців.

— Але ж самі військові кажуть, що вакансії механіків, слюсарів це добре, але нам потрібні не слюсарі, а піхота…

— Має бути абсолютно виважений і грамотний підхід. Звісно, вже не прийдуть люди добровольцями масово, це буде маленька частина. Але та частина, яка прийде, вона б мала право обирати. А та частина, яка буде мобілізована за повісткою… Тоді вмикається фактор мобілізації і примусу.

Проте люди йдуть під толкового командира, під колектив. І комфорт в колективі важливий. Чому "Хартія" (13 бригада НГУ. — Ред.) чи 3-тя Штурмова бригада ЗСУ може рекрутувати людей? Тому що там є колектив, морально-психологічне забезпечення, патронатні служби працюють із сім'ями, командири ідеологічно заряджені, є розуміння цінності колективу. І люди туди тягнуться. Чому ці кейси можуть бути успішні, а в іншому підрозділі — тотальний провал? Може, пора задуматись про двосторонню відповідальність, командирську в тому числі.

Демобілізація під час військового стану. Наскільки це реально? Наскільки розумію, військові категорично проти цього.

— Генштаб, дійсно, проти, тому що в силах безпеки та оборони недостатня кількість людського ресурсу, а відтак і людського ресурсу в резерві. Військові проти будь-якої демобілізації, окрім окремих категорій людей. Навіть проти демобілізації строковиків, хоча є політичне рішення президента їх демобілізувати і дати можливість видихнути.

— Та все ж, встановити законодавчо право на демобілізацію після відповідної кількості місяців служби, це питання розглядається?

— Це чесно стосовно тих, хто служить з 24 лютого 2022 року і хто до 24 лютого служив. Так повинно бути, бо відпусткою ситий не будеш. І є ж ще додатковий мобілізаційний ресурс, який просто ховається або чекає. У людини ж не бездонний психологічний ресурс, і стояти 20 місяців на передку і чекати на вдачу, що ти просто виживеш до кінця воєнного стану… Це несправедливо з боку держави.

Мова йде про 36 місяців служби і право на демобілізацію чи, наприклад, до 24 місяців, але з них мають бути обов'язкові місяці для бойових розпоряджень. Тобто людина відслужила чесно і має право на звільнення. Але це на рівні дискусії парламенту і ми ще чекаємо Міністерство оборони і Генеральний штаб до дискусії в такому форматі. Вони мають розуміти, як це вплине на кількість тих, хто зможе піти з армії. Залежно від цього і буде прийматися рішення.

— Що з ідеєю з броні, відстрочки для викладачів професійних технічних закладів освіти? Це буде?

— Це не обговорювали на комітеті. Знаю, що це нагальна проблема освітян, але нема рішення.

— Ви входите до міжпарламентської ради Україна-НАТО. Чи варто на саміті Альянсу 2024 року у Вашингтоні Україні чекати прориву?

— Вашингтон просто зобов'язаний бути знаковим для України. Часу тягти жуйку обіцянок Києву вже нема. Тим паче, що ми говоримо не про членство України завтра або одразу після Вашингтонського саміту. А мова лише про запрошення України! Запрошення не означає вступ, запрошення означає переговори. Це для українського суспільства важливо.

Ми ставимо питання: НАТО, ви нарешті прийняли рішення, що ми не будемо буферною зоною, щитом між вами і м*скалями? Так, українці борються, але ж у нас не бездонний людський ресурс. НАТО вже не має права на крок назад. Інакше це буде зрадою самих себе, а про цінності "відчинених дверей", демократії, поваги до суверенітету, вони не матимуть права говорити. Це не матиме сенсу.

— Що може бути у Вашингтоні у кращому разі? Запрошення?

— Я думаю, що максимум, що вони вижмуть, це буде слово "запрошення" чи формулювання "ми чекаємо Україну в Альянсі". А далі все відбудеться тільки нашими руками: реформами, нашими змінами. Вони хочуть бачити трансформовану Україну не лише на полі бою і в результаті війни, а Україну, на яку можна покластися, яка є надійним партнером з верховенством права.

Все лежить у політичній площині і передусім залежить від США. Проте це не означає, що нам не потрібно робити домашню роботу, вона життєво необхідна нашій державі.

— Членство в обмін на території. Такі думки наші партнери озвучують?

— Я дуже багато отримувала таких питань від іноземних колег. Але у мене було зворотне запитання: як ви уявляєте, правий берег Херсона увійде в НАТО, а лівий — ні? Ніхто не піде без лівого берега, Луганська, Донецька, Криму, хоч би в якому статусі вони тимчасово залишилися на мапі.

— Від України в США була направлена делегація для налагодження зв’язків з республіканцями. Це матиме успіх?

— Україна може виправити своє становище в республіканському секторі, якщо ми повністю переглянемо спосіб роботи з Конгресом і Сенатом наступного року. Це має бути не раз на рік приїзд колег у Штати, а системна робота чи ледь не щомісячна робота з їхніми округами, виборцями. Річ, яку не приймають ні США ні європейці, це спілкування лише з однією фракцією. Тому що це культура і поведінка, яка є прийнятною для них, але, чомусь, не завжди є зрозумілою для нас.

— Недавно у Bild вийшов матеріал, в якому висловили думку, що ніхто не змушує Київ до перемовин. Натомість Україні скоротять обсяги допомоги, і ми самі будемо змушені піти на переговори. Такий сумний сценарій може мати щось спільне з реальністю?

— Сумний сценарій у тому, що нашим партнерам (не друзям України, а саме партнерам) потрібно доводити від півроку до року необхідність постачання того чи іншого озброєння. Ми це пам'ятаємо з першого дня, коли просили закрити нам небо. Тему F-16 досі мусолять попри те, що навчання йде. Танки Leopard — ця кампанія тривала 8-9 місяців.

Мені здається, що дві основні проблеми: по-перше, виснаження їхніх можливостей постачання боєприпасів; по-друге, будемо відверті, частина країн втомилися від цієї війни і хочуть повернутися до якихось прийнятних торгових відносин із Росією.

Нерозуміння виграшу на полі бою військовим шляхом штовхає наших партнерів до думки, що росіяни закріпилися, отримали сильний військовий союз з Іраном, Китаєм, Північною Кореєю і це дає свої плоди. А спільна відповідь на ці плоди стає все менш ефективною. Тому затримка в постачанні озброєння може змушувати Україну робити відчайдушні кроки.

— Тобто йти на перемовини?

— Ні, просто змушені шукати інші варіанти своєї поведінки. Морально не готова коментувати жодні переговори.

— Законопроект 8371 про заборону російської церкви в Україні. В першому читанні він був прийнятий. Що далі? Коли очікується друге читання?

— Туди внесено більше тисячі правок. Ніхто навіть не каже про те, що його винесуть в зал. І нешановні мої колеги попідписували звернення на Венеційську комісію, фактично блокуючи і відтерміновуючи законопроект. Депутати мовчать, вони не готові до цієї бійні.

— А як взагалі так сталося, що депутати, які самі ж голосували за законопроект, раптом звернулися до Венеційської комісії?

— Лоббі РПЦ дуже сильне у Верховній Раді. Наприклад, Артем Культенко, мажоритарник з Одеси Дмитрук до крайнього моменту голосування в Раді намовляли Давида [Арахамію], спікера і віце-спікера не ставити на голосування в парламенті законопроект. Це представники радикального "упоротого" крила РПЦ. Все трималось на волосині. А тепер розкол хитають далі. Тільки РПЦ сьогодні вже не може ніяк приховати своє пряме відношення до Москви. Їхній поїзд на Соловки нарешті має поїхати з України.