Бабусині пиріжки для фронту: як літня волонтерка з Полтавщини "воює" своєю випічкою

Читать на русском
Автор
1592
Бабусині пиріжки для фронту: як літня волонтерка з Полтавщини "воює" своєю випічкою

67-річна Галина Кравченко відправляє на фронт пиріжки, піци та пампушки

У мережі триває дискусія: чи треба зараз, коли ЗСУ забезпечені продовольством, передавати на фронт домашню випічку? Дехто був здивований, що волонтери досі витрачають кошти й зусилля на такі "архаїчні" речі, які, мовляв, не впливають на перемогу. Краще, кажуть, донатити на актуальні потреби підрозділів, щоб користі більше було.

"Навіть у тих підрозділах, де гарно годують (а таких зовсім небагато), важко уявити, що хтось відмовився б від домашніх пиріжків. У бабусі навряд чи є гроші на дрони чи машини, а допомогти ЗСУ хочеться. От вона й старається, за що їй велика подяка!" — таку відповідь отримала я від знайомого військового, котрий зараз на "передку".

Мені важливо було почути ці слова з перших вуст, перш ніж розповісти про 67-річну Галину Анатоліївну Кравченко з села Сухинівка Полтавського району, яка з початку повномасштабної війни пече для наших захисників пиріжки, ватрушки й булочки.

Духовка не витримала напруги

Випічка у баби Галі, як пух і дух: м’яка, смачна, запашна.

— Дійшла висновку, що сметана з магазину краща для тіста за домашню, — ділиться своїми пекарськими секретами пенсіонерка із Сухинівки. — Я її розводжу водою й змащую пиріжки та булочки перед тим, як поставити у духовку. Тоді скоринка в них жовтенька й ніжна.

Щоб передати свіженької випічки на фронт, Галина Анатоліївна підіймається ще вдосвіта.

— Мені знайомі волонтери з Кобеляк різні партії замовляють, — усміхається. — Буває, 130 штук, буває, 200. А колись замовили аж 300. То я з першої години ночі й до сьомої вечора товклася біля духовок. Якщо середня партія потрібна на 10 ранку, то встаю о третій-четвертій годині. Поки одна партія печеться в духовці, інша підходить на столі.

Дві невеликі електричні духовки пані Галини практично не вимикаються, коли їй доводиться виконувати замовлення, адже вони всі термінові. Каже, під час такого "марафону" дає їм відпочинок хіба що на 5-7 хвилин. Спочатку й хліб у них пекла, оскільки була така потреба. Змушена була, щоправда, просити людей через соцмережі подарувати їй прямокутні форми для випічки, бо в неї були лише круглі, а вони невигідні — займають багато місця. Люди, дякувати, відгукнулися. Тепер, як треба спекти багато хліба, то по чотири форми одночасно ставить у духовку.

пиріжки в кошиках
Випічка у баби Галі, як пух і дух: м’яка, смачна, запашна

Одна духовка згоріла, не витримавши напруги. Зате тепер має нову — син допоміг з покупкою.

"Марафони" у баби Галі трапляються щотижня, а то і двічі, й тричі на тиждень.

Минулої осені та зими через знавіснілого ворога надовго зникало світло, тому частіше доводилося передавати бійцям смажені на сковорідці пиріжки — слава богу, з газом проблем не було.

— Смажити чи пекти — мені однаково, і ті, й інші смачними виходять, — каже пані Галина. — Тільки що розхід олії великий при смаженні.

Сама вона більше полюбляє солоне тісто й солоні пиріжки: з капустою, картоплею, лівером… А якщо пече солодкі, то з вишнями, яблуками, варенням, сиром з родзинками.

Галина Кравченко несе пиріжки
Галина Кравченко: "Якщо готувати з душею, то все вийде смачно"

Буває, під настрій ліпить маленькі пиріжечки, а буває, великі, щоб одним наїстися, як колись її бабуся робила.

— Дуже багато залежить від борошна, — продовжує відкривати свої секрети баба Галя. – Я зазвичай печу з "Диканського". Хай воно й дорожче, але з ним не прогадаєш. А то хтось мені якось передав не тієї якості. Тісто й підійшло непогано, а скуштувала — солоне. Куди його людям давати? Дзвоню синові: "Виручай, швиденько вези мені "Диканського". Із завданням таки впоралась.

А загалом, каже, секрет успіху пекаря чи кухаря у творчому підході. "Якщо готувати з душею, то все вийде смачно", — впевнена баба Галя.

Піци на будь-який смак

— Коли почалася широкомасштабна війна, я спати не могла — все думала, чим можу бути корисною армії. І вирішила, що допомагатиму своєю працею, — розповідає жінка. — Торік на початку березня мені потрапило на очі оголошення у Facebook журналістки Марини Сідаш. Вона просила земляків допомогти зібрати передачу для бійців на фронт і для поранених у харківські шпиталі. Тоді, пам’ятаєте, хтось кинувся плести маскувальні сітки, а хтось забезпечувати захисників харчами, водою та одягом.

У наш сільський магазин люди зносили хто що міг: консервацію, випічку, сало, картоплю… А тоді все поступово стихло. Я теж думала, що раз-два допоможу випічкою й на тому все закінчиться. Бо пенсії у нас з дідом такі мізерні, що навіть сором казати. Де набрати грошей, щоб пекти пиріжки на постійній основі? Та односельці, родичі й люди із сусідніх сіл, дізнавшись про мою допомогу захисникам, стали передавати мені то борошна, то молока, то яєць, то сиру… А першими моїми великими постачальниками стали Марина з чоловіком-підприємцем Сергієм. Підвозили продукти й просили напекти булочок-пиріжків на конкретну дату й на конкретну годину. Коротше, відступати не було куди, — згадує пенсіонерка.

Галина Анатоліївна бере участь в ярмарках на підтримку ЗСУ
Галина Анатоліївна бере участь в ярмарках на підтримку ЗСУ — продає на них домашню випічку

У самої Галини Анатоліївни зять, чоловік онучки та племінник теж служать. А вона — їхній тил. І ще для тисяч захисників, які для неї також, як рідні.

— Загалом я більше спеціаліст по пиріжках, ватрушках і булочках, — усміхається волонтерка. — Хоч би яке свято в селі відбувалося, я на нього завжди йшла зі своєю випічкою. А то якось Сергій привіз ящик вареної ковбаси, сиру, кетчупу, майонезу й каже: "Отримали прохання від бійців на піцу". Як глянула на ту купу продуктів, аж злякалась. Але знаку не подала.

І наробила гору піц на всі смаки: частину — на тоненьких коржах, як мої внуки (а їх у мене більше десятка!) люблять, частину — на товстих, як сама люблю, а частину — на середніх, може, хтось такі любить. В одні дала більше сиру, в інші — ковбаси. Щоразу, як випічку передаю на фронт, уявляю, що хлопці радіють всьому тому і що це додає їм фізичних та моральних сил триматись, — каже жінка.

Пані Галина сама собі дивується: раніше їм із дідом не вистало двох пенсій на їжу, а тепер платять великі гроші за світло, "доточують" свої до пиріжків, бо іноді в холодильнику катма яєць, дріжджів, сметани, а до випічки треба приступати прямо зараз.

— Чи то ми свої потреби урізали, чи то нам Бог помагає руками українців, — усміхається Галина Анатоліївна. — Дізнаючись, чим я допомагаю армії, вони допомагають мені. Навіть з-за кордону. Є в мене дві фейсбучні подруги: одна біженка в Польщі, а друга в Ірландії. Від них вже тричі отримувала грошові перекази. "Хоч за світло та газ заплатите", — пишуть у повідомленнях. І це дійсно суттєва підтримка. У однієї з них син воює, то вона допомагає, чим може, по багатьох напрямах.

А якось під’їхала до двору автівка, з якої вийшов молодий чоловік з бородою. У багажнику — картопля, чотири трилітрові банки молока, домашній сир, бринза, часник, цибуля… Виявилось, військовий Тарас Холодний із сусіднього села. У той час боєць якраз відновлювався після поранення і разом з дружиною Наталею та маленьким сином частенько навідувались до баби Галі не з порожніми руками.

— Такі приємні люди, — відгукується про них Галина Анатоліївна. — Тарас казав, що для нього з побратимами дуже важливо відчувати турботу простих людей у дрібницях. Наші захисники не голодують, але завжди із задоволенням їдять домашні смаколики. І мені від тих слів так тепло на душі стало. Та й інші хлопці телефонували прямо з передової, дякували. Справді, не кожен же може дрон купити чи на автівку зібрати якусь суму…

Тарас зараз знову в строю. І треба ж такому статися… Нещодавно Галина Анатоліївна спонтанно зібрала невеликий подарунок для одного із захисників: поклала в коробку шкарпетки, цукерки, написала побажання. Й передала його разом з випічкою подружжю Сідаш. А через деякий час телефонує Тарас: "Дякую за подарунок!"

Галина Кравченко тримає кошики з пиріжками
Галина Кравченко: "Мої пиріжки по всьому фронту розходяться"

У Галини Анатоліївни нерідко виникають такі спонтанні збори. То вінегрету нашаткує величезну миску, то пампушок з часником і кропом наробить — хлопці полюбляють їх з борщем.

Зізнається, важко вже в її віці ночі не досипати, біля духовок годинами тупцювати. Та ще й за чоловіком догляд потрібен — 12 років тому він переніс інсульт, а наслідки лишились. Та, попри все, колишня директорка будинку культури Галина Кравченко й досі активна учасниця художньої самодіяльності: танцює, співає й вірші декламує… Не пропускає і ярмарки на підтримку ЗСУ — продає на них домашню випічку.

— Хай би там хто що казав, а пиріжками теж можна "воювати", — каже бадьоренько баба Галя. — Вони ж по всьому фронту розходяться…

Фото Костянтина Бобрищева