"Ворог прагне знищити оператора - ми це врахували". Як засновники меблевої компанії розробляють БПЛА для військових

Читать на русском
Автор
16317
Ян Доброносов, "Телеграф"

Проєкт "Армія дронів" — це не лише донати на придбання квадрокоптерів, а й десятки ентузіастів — розробників українських БПЛА. Що це за люди, чому вони вирішили виготовляти дрони для армії, скільки коштують такі розробки, і як їх підтримує держава — про це "Телеграф" поговорив із розробниками одного з українських дронів під брендом "Укроптер" Олександром Слободяником та Олексієм Ціликом

"На закордонних ринках конкуруємо з українцями"

— Чим ви займались до вторгнення, і що змінилось після?

Олександр Слободяник: — Насправді мій особистий бізнес зазнав кардинальних змін не через війну, а раніше, через COVID. Моя компанія Idearoomia працювала у сфері креативного виробництва — будували по світу квест-кімнати. А згодом, коли стали генпідрядниками агенції Gres Todorchuk, то почали будувати виставки, інтерактивні інсталяції і музеї науки — "Ukraine WOW", "Парк корупції", "Музей "Сила Підпису", "Музей Укрзалізниці", "Музей Науки на ВДНГ" тощо. Ми побудували найбільшу квест — кімнату у США, планів було дуже багато. І от під час ковіду все лягло.

Олександр Слободяник
"Команда "Армії дронів" з Катериною Черногоренко та Михайлом Федоровим — це краще, що могло статись зі сферою БПЛА в Україні", - запевняє Олександр Слободяник

Півроку пішло на пошук себе і нових продуктів, які були б на часі. А потім, досить випадково, ми об'єднались із моїм теперішнім партнером Олексієм Ціликом і почали виготовляти дитячі спортивні товари з дерева, відомі, як меблі Монтессорі. Вони безпечні, з екологічних матеріалів, розвивають діток. Особливість нашої бізнес моделі — 100% експорт.

— Шкода, це не перша історія, коли якісь цікаві речі виробляються виключно для експорту.

ОС: — Ми завозимо в країну валюту, забезпечуємо високі зарплати і платимо немалі податки. З точки зору держави ми – корисні бджоли. Плюс майже все ми реінвестуємо в українську компанію.

— Ок. Чому тільки за кордон, чому така модель продажів?

ОС: — Олексій класно працює на міжнародних е-commerce майданчиках — Amazon, Etsy. А я вмію і люблю виробництво. При виборі ніші звертали увагу на міжнародні тренди і доступну сировину. Пластик і метал відкинули одразу, там із Китаєм конкурувати неможливо, тож зупинились на дитячих товарах з дерева.

Олексій Цілик та Олександр Слободяник під час інтервю
"Корисні бджоли" Олексій Цілик(ліворуч) та Олександр Слободяник(праворуч) -- партнери по бізнесу та проєктам для ЗСУ

До речі, про вплив війни — ми свято вірили, що це все дуже швидко закінчиться. Зранку 24 лютого зібрали всіх, видали зарплатню, попрощались на тиждень і поїхали у своїх справах. Я одразу записався у тероборону, ми з Олексієм почали підтримувати військових. А через два тижні зрозуміли, що це все надовго. Продажі у нас не припинялись, а виробництво не працює. Сьогодні не виробили — через два місяці нічого продавати.

Ми оперативно знайшли місце на Львівщині. У одного з наших постачальників деревини якраз був вільний цех. Тоді ніхто не хотів нікуди їхати — боялись, та й цінники виставляли космічні. Але ми завантажили 4 фури, зібрали ключових співробітників з родинами, переїхали. Більшість працівників поселили у великий готель нашим коштом, а тим, хто переїхав із сімʼями, знайшли будинки. До речі, я багато чув, що на заході України ставили космічні цінники на житло. Так от, у нас місцеві дуже не хотіли брати плату за оренду, приходилось давати насильно хоч якусь суму.

Драбинка з меблів Монтесорі
Один з таких розвиваючих виробів - драбинка, що за бажанням перетворюється на куб

— Вдалося утримати виробництво?

ОС: — Так. Ми ще й дуже виросли тоді по ефективності, тому що в команді лишились тільки найвмотивованіші люди. Вони всі розуміли, що важливо включитися на 150%. Через чотири місяці ми повернули виробництво в Київ. І якщо до війни у нас працювало 30 людей, то зараз – більше 70.

— А чому у вас купують, а не у китайців? Грає роль мода і цікавість до українського?

ОС: — Ти не зможеш довго продавати неякісний товар. Є такі бізнес-моделі у китайців, коли вони заходять на пару місяців, засипають ринок дешевим товаром поганої якості, розпродаються і виходять через погані відгуки. Ми граємо вдовгу і забезпечуємо якість.

— З українських компаній багато у вашому сегменті працює на закордонні ринки?

ОС: — Таких компаній, як наша, мабуть, з десяток

Олексій Цілик: — Наша цінність в тому, що у нас класичний, правильний бізнес. Ми як експортери, у нас є компанії за кордоном, яким ми відправляємо товар, і які вже продають його на ринки США та Європи. Зрозуміло, що як українська компанія ти не можеш зареєструватися, наприклад, на Amazone в США. Тому у нас є закордонні юрособи в США, Канаді, Британії, Німеччині. Цікаво, що ми на закордонних ринках конкуруємо в нашій категорії з українцями. Компанії з ТОП -5 вийшли з України, і це класно.

— Не було спокуси допомагати Україні з Америки?

ОС: — Ви маєте на увазі можливість виїхати? Це б до кінця життя наді мною хмарою нависало. Робиш так, як відчуваєш, а як пояснити, чому ти так відчуваєш?Певно, при загрозі у всіх різна реакція: хтось тікає, а хтось знищує загрозу. Я 25 числа з мамою та донькою намішав 100 "коктейлів Молотова", завантажив у авто і вночі з Василькова поїхав в Київ, щоб ці коктейлі віддати знайомим бійцям на Дарниці. Їхав Одеською трасою, вона вся заблокована на виїзд, там тисячі машин. І лише я один рухався у бік Києва. На блокпості зупиняють: "Куди їдеш?" Я кажу: "Коктейлі пацанам везу". Подивились, махнули: "Удачі". Олексій теж з перших днів їздив по блокпостам, грошима допомагав і багато закупав всього необхідного.

ОЦ: — У нас Сашею так склалось, що він себе бачить тут, в Україні, і я теж. У мене в принципі завжди була така ірраціональна віра в прорив України, що ми можемо обігнати ту ж Польщу. Зараз у нас є суттєвіший шанс.

— Шанс обігнати Польщу, якщо зараз частина наших підприємств переїздить туди прямо з обладнанням і людьми?

ОЦ: — Багато хто повернеться. Там не так солодко, за кордоном, як багато хто думає. В Польщі чи Америці тебе обкладуть купою сертифікатів, які ти маєш отримати і постійно поновлювати, обкладуть податками тощо. В Україні більше свободи, і це велика цінність, якої не розуміє той, хто займався бізнесом лише тут.

"І квест-кімнати, і дрони — це складна мікроінженерія"

— Волонтерство — крута історія. А як ви почали займатись дронами?

ОС: — Це все органічно сталось. Ми почали волонтерити, купували для військових машини, тактику — все, що було потрібно. Я почав їздити на фронт, там познайомився з класними військовими-пілотами. Вони сказали, що дронів дуже не вистачає. І я подумав про те, що ми можемо над цим попрацювати, це наша тема.

— Квест-кімнати, меблі і дрони — як це об'єднати в одну тему?

ОС: — Квест-кімнати — це дуже багато складної мікроінженерії. А дрони — це теж складна мікроінженерія. Я об'єднав спеціалістів, які на цьому знаються, я розумію, як їх замотивувати і в принципі розумію, що таке складний мікроінженерний виріб. Нам ця історія сподобалась, і ми бачимо в ній перспективу надалі, після війни.

"Тато" дронів Дмитро та свіпвінвестор Олексій Цілик
Виявилось, що створення квест - кімнат та виробництво дронів - не такі вже й далекі планети (менеджер проєкту Дмитро та Олексій Цілик)

— Виробляти дрони для сільгоспробіт?

ОС: — Не лише. Агросектор — великий ринок, звісно. Але вони будуть потрібні і надалі для оборони, геодезії, фотографування, картографії тощо. Ми вирішили інвестувати в цей проєкт і створити дешеві, але надійні квадрокоптери для військових.

— Скільки вже інвестували, і чи робите це самостійно?

ОС: — Це наші з Олексієм приватні інвестиції. Обсяг — десятки тисяч доларів. Є гранти на мілітарі-розробки, ми подались на деякі. Там можна отримати до $35 тис. Але процес подання складний, ми навіть взяли окрему людину, яка займається оформленням всієї документації.

— Маєте амбіції долетіти до москви на 9 травня і заробити 20 млн грн?

ОС: — Ні, наші коптери літають на 10-15 км. Ми зараз робимо один літак, але до москви навряд він долетить. Але я знаю не одну компанію, яка готується до цього свята…

Розробник із дроном
Дрон "Укроптеру" до москви не долетить, але на фронті "шороху" наробить, якщо нестиме на підвісі подаруночки

— На виконання яких завдань спроможна ваша розробка?

ОС: — Це невеликі коптери, які виконують різні завдання в діапазоні 15 кілометрів від оператора. Літає туди й назад, має більший захист, ніж середньостатистичний коптер. Може нести до 2 кілограмів корисного навантаження. Він може фотографувати, коригувати, а може і скидати "подаруночки". Це залежить від того, який підвіс ви до нього застосуєте.

"Скоро зможемо попрацювати на лінії зіткнення"

— Ви починали з того, що збирали коптери з китайських деталей?

ОС: — На жаль, наразі альтернативи немає. Звісно, є Америка, Германія, але там інша вартість. А ми саму раму робимо самостійно, на своєму обладнанні, а двигуни, мікросхеми, процесори вимушені закуповувати в Китаї.

— Ви казали, що зібрали команду під виробництво коптерів. Багато людей виїхало з країни, багато пішло на фронт. Наскільки складно було знайти фахівців?

ОС: — Це кілька людей, які працювали з нами раніше. Їх навички ми застосували. Це безпосередньо начальник виробництва, наш конструктор, мікроінженер – мій товариш, з яким ми з 2014 року будуємо квест-кімнати. А інших ми набрали. Я насправді не засмутився через тих, хто поїхав. Якщо вони поїхали, то спростили мені життя,і я не витрачаю час на людей з іншими цінностями. Залишились ті, з ким варто працювати. Також пощастило знайти крутого менеджера на проєкт — Дмитра.

Тато дрона Дмитро тестує  виріб на місці
В офісі "підняти" дрон і перевірити якісь нюанси можна, лише тримаючи його міцно в руках. Все головне робиться на полігоні

— Скільки часу ви вже займаєтесь коптерами?

ОС: — Рішення було прийнято в січні. Зараз ми, якщо порівняти з футбольним матчем, на 72-й хвилині із 75 з точки зору отримання сертифікації. У нас уже фінальні випробувальні польоти. Скоро ми зможемо поїхати і попрацювати безпосередньо на лінії зіткнення.

— Коли розробляли модель, орієнтувались на запити військових?

ОС: — Дуже правильне питання насправді, тому що є низка компаній, які чомусь вирішили, що їх досвід і розуміння релевантні на фронті. Це не так. Навіть топовий інженер, який сидить в Києві, не може знати, як працює коптер на фронті. Ми співпрацюємо з військовими, нас консультують, у нас є певні інсайти, які ми використовуємо. Наприклад, зараз росіяни мають на меті попасти в першу чергу по оператору дрона. Тому ми зробили станцію, яка ловить сигнал у 100 метрах від оператора. Сигнал йде від оператора на станцію, від станції — на дрон. Якщо вони влучать у станцію, оператор залишиться цілим. Нашим дроном можна керувати як з ноутбука, так і з планшета. Ми робимо так, щоб усі комунікації підводились через один кабель, а не два і так далі. Щобільше, ми почали друкувати на 3Д принтері корпуси для снарядів, які несуть дрони. Робити начинку ми не маємо права, це державна справа. А от корпуси штампуємо.

Станція для дрону
Сигнал іде на цю станцію, а з неї - на дрон, пояснює Дмитро. Навіть якщо ворог вгатить по станції, оператор працюватиме на безпечній відстані і залишиться цілим

"Падаємо, розбиваємося, шукаємо коптер і знову літаємо"

— Випробування дрона ви вже проводили, як я розумію?

ОС: — Робимо це кілька разів на тиждень. Падаємо, розбиваємося, шукаємо коптер під дощем по коліно в болоті, ремонтуємо, знову літаємо. Змінюємо налаштування, тестуємо комплектації.

Розробники на полігоні
На полігоні випробування проходять за різної погоди, як в реальності: на фронті сонце за потреби не замовиш

— Десь на місці чи виїжджаєте на спецмайданчики?

ОС: — Звісно, є спеціальні місця, куди ми прилітаємо, вони змінюються. Ми за день до польотів визначаємо локацію, нам відкривають небо. Там є військові, які все контролюють, фіксують, все дуже серйозно. Тож окрема подяка проєкту "Армія дронів" і його куратору Катерині Черногоренко. Це приклад того, як завдяки людині і її команді можливі великі зміни. Це надлюди, а в колаборації з Михайлом Федоровим — просто вибухова суміш.

— Я якраз хотіла запитати, наскільки держава підтримує.

ОС: — Сапорт максимальний, я навіть не сподівався, що так буде. Підтримка не лише у дозволі на випробування. Ми отримуємо технічну підтримку. Приїжджає людина з експертизою, сідає з нашим конструктором і говорить: "От тут треба зробити інакше, тут можна докрутити". Те саме — програмування. Абсолютно людяний, класний підхід. І це при тому, що таких, як ми, у них десятки.

Станція для коптера
Та сама рятівна станція для коптера зблизька

— А всередині комюніті є взаємна підтримка?

ОС: — Є. Ми приходимо до топових людей по цьому напрямку і просимо дати нам програму, над якою вони рік працювали. Вони кажуть: "Беріть". Звісно, ми підписуємо договір про те, що ми нею користуємось тільки у період війни і у некомерційних цілях. Але це круто, що люди своїми напрацюваннями щиро діляться. Не всі, звісно, є різні історії, але світлих людей більше точно.

— Доставляння запчастин з Китаю сьогодні ускладнене?

ОС: — Нам пощастило знайти одну з топових українських компаній, яка займається перевезенням товарів з Китаю. Є брокери, які закривають усі наші питання.

— Наскільки дорого коштує виробництва такого безпілотника?

ОС: — Все залежить від моделі. Безпілотник — це фактично платформа. Вона коштує $1,5 — 2 тис. А далі — що ви до неї підвісите? Це буде камера за $50, за $300 або $1000? От вам і ціна. Ми робимо базу. Ми для себе вирішили, що у нас є три комплектації: база, база плюс скид з маленькою камерою або база і велика камера, яка може коригувати артилерію чи робити відеозйомку.

"Найскладніше — чекати"

— Ви плануєте це все запустити в серійне виробництво самостійно чи передати комусь?

ОС: — Зараз у нас експериментальна база, де ми шліфуємо один продукт. Коли мова піде про серійне виробництво, це буде інша, вже засекречена локація. З цим проблем немає, у нас є досвід створення серійних виробництв.

Складність зараз у необхідності чекати. Поясню: умовно ми щось у коді змінили. Чекаємо 3-5 днів, щоб потестити на полігоні. Доїхали, злетіли, щось пішло не так. Внесли зміни з врахуванням цього досвіду, знову чекаємо, щоб поїхати на полігон і випробувати. Дуже довгий процес перевірки. Ми не можемо, на жаль, злетіти прямо біля нашого місця розташування. Одного разу злетіли — поліції понаїхало! Бо нас побачили добросовісні громадяни.

— Бачила нещодавно відео, як дрони грають м'ячем над містом.

ОС: — Фейк, ще й неправдоподібно зроблений.

— Ви самі вчитеся керувати дроном?

ОС: — Ні, поки що я не буду цього робити, бо це навчання нам дорого обійдеться (сміється). Якщо я буду пілотувати, кількість падінь і ремонтів збільшиться. Хай зараз цим займаються професіонали. У нас дуже крута команда і тато проєкта, Дмитро, більше 10 років пілотує дрони, просто фанатик справи. Щобільше, він викладає на курсах пілотування коптерів. Я ж трохи літаю на цивільних коптерах, але там складного нічого немає.

— А що складніше у воєнних?

ОС: — Ви пульт бачили? Там мільйон кнопок і 1600 параметрів до налаштування, в яких потрібно швидко орієнтуватись.

Пульти управління дронами
Пульт для управління дроном. БПЛА має 1600 параметрів до налаштування, у яких оператор має орієнтуватись блискавично

"Зустріли Новий рік із 72 бригадою неподалік від лінії фронту"

— Ви сказали про сертифікацію дронів. Це ж дуже тривалий процес.

ОС: — Процедура отримання сертифікатів скорочена з декількох років до трьох місяців. Це дуже круто. Зараз кожного тижня якась компанія отримує сертифікат, контрактується з Міноборони, і це нормально. Слава Богу, у нас завдяки Goodevas(виробництву меблів, — Авт) є можливість вкладатись у розробку коптерів самим. А якби у нас було лише $10 тис, ми їх вклали, і що далі? Треба ж годувати родини, відновлюватись якось.

Я говорю, що волонтер не має бути голий — босий, він так через місяць "скінчиться". На початку війни волонтером був кожен другий — третій, зараз — ні. Хтось продав машину єдину, віддав гроші на фронт і залишився без заробітку, бо вона його годувала. Хтось психологічно і фізично виснажився. Тому я закликаю волонтерів берегти себе, тоді будуть сили більше допомагати.

Олександр Слободяник
Волонтери — надлюди, але теж вигорають, тож Олександр Слободяник — за смарт волонтерство

Тим більше, що зараз люди виснажились, потрібно креативити, шукати шляхи залучення коштів, просити в лоб — не варіант. Ми для себе вирішили, що ми вкладаємо кошти, щось виробляємо, продаємо і вилучені кошти спрямовуємо на благодійність.

— Ви про шоти з гільз?

ОС: — Так. Ми умовно вкладаємо 10 тисяч гривень, заробляємо сто тисяч, які можемо витрачати на потреби фронту. Для нас така модель оптимальна, таке собі смарт волонтерство. Наприклад, тільки з нашого проєкту — Shot in Ukraine ми зібрали вже близько 2 млн грн.

Набір шотів у подарунковій коробці
Перші гільзи, з яких роблять шоти, збирали власноруч під Мощуном, остання "партія" приїхала з-під Бахмуту

— Хто купує шоти — іноземці?

ОС: — Наборів 10 поїхало в США. В основному беруть нашим політичним діячам, бізнесменам на подарунки. Насправді це дорога річ: минулого тижня ми продали останні три набори по 100 тис грн. Це була лімітована версія із справжньою позолотою.

— Ви за волонтерство отримали медаль від Залужного. Якими були відчуття? І за що саме?

ОС: — Щодо відчуттів — це відповідальність, тому що основна аудиторія, з якою я працюю, це мої друзі на Facebook. Коли я отримую медаль і публікую цей факт, я розумію, як це сприймають люди, і що я не можу собі дозволити речі, які підуть всупереч із цією нагородою.

Медаль від Залужного
Волонтерська медаль від Залужного — нагорода, що несе з собою ще більшу відповідальність за свою роботу

— А що стало поштовхом: ви волонтерили, волонтерили, і…?

ОС: — Передумовою стала наша поїздка на схід на Новий рік з командою Васі Вірастюка. Ми брали участь у проєкті "Салат для солдат". 30 грудня повезли тонни півтори салату олів'є, дуже багато смаколиків, мандарин. Завантажили два буси, об'їздили 14 підрозділів, зустріли Новий рік із 72-ю бригадою неподалік від лінії фронту. Було трохи гаряче, але ж повернулись дуже задоволені, що трохи підняли нашим хлопцям настрій. Ну і звісно, Васю дуже люблять і поважають – хлопці були раді його бачити.

— Як наші військові реагували на гостей?

ОС: — Вони не зрозуміли спочатку, що це: тут стріляють і небезпечно, а ми з салатиками. В Бахмуті хлопці сидять у підвалі, і тут ми заходимо з відрами олів'є. Їх не попереджали, що ми приїдемо. Командування, звісно, знало, нас супроводжував конвой. Хлопці не зрозуміли, навіщо ми приїхали у таке небезпечне місце. Але ж все це було не про салати, а зовсім про інші речі. Про моральний дух. Це про те, щоб люди знали, що ми про них пам'ятаємо, і це – найважливіше.