"Казав, що пустить мене по колу": історія жінки, яку зґвалтували росіяни

Українка, яка погодилася анонімно розповісти свою історію "Телеграфу", каже, що досі не може прийти до тями

Російські солдати в кожному населеному пункті в Україні, який вони окуповують, ґвалтують жінок, чоловіків і дітей. Таких випадків значно більше, ніж про це кажуть публічно. Часто через те, що самі постраждалі не готові говорити про свій біль і звертатись до правоохоронців.

Одна така жінка, яку виявив психологічний проєкт "Assisto", що працює з постраждалими, погодилась анонімно розповісти свою історію "Телеграфу". Зараз з жінкою працюють психологи проєкту. А ще одна постраждала, про яку також йдеться в цій історії, збожеволіла і зараз лікується в Європі.

- Це трапилось 9 березня, — говорить жінка. — До мене прийшов окупант, який до того на моїх очах вбив людину. Він прийшов з моїм сусідом. Стук у двері, я не зрозуміла, хто це міг би бути. Відчиняю двері, стоїть хлопець невисокого зросту — не бурят, але чорне волосся, карі очі. І другий, який мене потім ґвалтував. Від них смерділо соляркою, вони, здається, були танкістами.

Він спочатку спитав, чи немає в мене зброї, потім — де мій телефон. Але я його заздалегідь заховала, бо в мене там були відео з пересуванням їхньої техніки. Запропонувала віддати свій старий телефон, але він сказав, що не треба.

До мене звертався так, ніби я йому подружка, хоча я йому за віком годжусь в матері. Потім він почав пропонувати мені піти жити з ним в інші будинки, мовляв, наші сусіди поїхали в росію. Хоча це була неправда.

Він пішов, але на прощання сказав повісити на паркан та дім білі ганчірки.

Після мене пішов до сусідів і забрав в них дитячий ноутбук. Вже вночі, лягаючи спати, я сказала чоловіку, що мені не подобаються ці білі ганчірки на паркані, але ми їх так і не зняли.

Десь о 22:30 знову чую стук у двері. Чоловік мій спав. Я пішла відкривати та побачила надворі троє чоловіків. Командир і ще двоє, які приходили до того. Вони запропонували піти з ними в штаб. Я злякалась, пішла одягатись.

Зі мною поруч постійно йшов один хлопець, йому на вид років 19, звали Олег. Він почав мене мацати ще на вулиці. Я казала йому прибрати руки, а він мені: "Закрий рота". Коли ми йшли, то я почула в домі постріл. Подумала, що вони вбили мого чоловіка, і побігла назад в дім. Але чоловік, на щастя, був живий.

Ми знову вийшли на вулицю, і хтось з них почав стріляти. Двері були зачинені, тому вони перелізли через паркан. Вони хотіли забрати ще одну жінку. Коли ми зайшли в дім, то у сусіда задзвонив телефон. Один з окупантів хотів в нього вистрілити, але влучив командиру в ногу.

Вони були п’яні — вивели сусіда надвір і наставили на нього автомат. В цей час інші постійно мене мацали, поводились, ніби я якась ганчірка. І потім повели мене до іншого дому, а мого чоловіка залишили у сусідів. Там вони теж хотіли забрати жінку, але її чоловік відчинив двері та почав опиратись. Він пропонував взяти його, але не чіпати дружину. Але росіяни почали сперечатись з ним, а потім хтось з них вистрелив, і сусід впав. Його вбили.

В цей час інші забрали його дружину, а вона навіть не знала, що її чоловіка вбили, бо тіло відсунули. Окупанти хотіли забрати ще одну жінку, але вона їм "не підійшла", вони казали, що вона товста.

Вже в іншому домі Наташу, сусідку мою, повели на другий поверх, мене залишили на першому. Питала в того, що був зі мною: скільки тобі років? Він каже: 19. А мені ж 41. Тобто я йому теж в матері годжусь!

Він почав мене пхати до підлоги, а потім змусив робити йому оральні ласки. А вже після того почав ґвалтувати, як хотів. І це тривало довго.

Я все питала, чи не вб’є він мене. А він казав, що буде гвалтувати мене до ранку.

Ще погрожував, що забере мене до штабу і пустить по колу, що всі будуть мене ґвалтувати.

На якийсь час він вийшов, я скористалась можливістю і втекла. Прибігла додому, сховалась з чоловіком на даху. Постійно здавалось, що вони мене шукають.

Мені було важко отямитися від того, що зробили зі мною, і від того, що я побачила, як вбивають людину. До того я бачила це тільки в кіно.

Три дні не могла прийти до тями. Постійно плакала і ховалась. Але сказала собі, що мовчати не буду. Так і просиділа в сховищах, допоки росіян не вибили звідси. Тепер боюсь гучних звуків, боюсь ходити по селу, боюсь яскравого світла. Ще не опам'яталась…