"Мене допитували 8 годин, а одну жінку пресували три тижні": як підпілля "Жовта стрічка" наближало звільнення Херсона

Спротив херсонців, які ніяк не хотіли піддаватися "руському міру", вже став легендою. Мужністю мешканців єдиного окупованого росіянами обласного центру України, що змогли організуватися і постійно нагадувати ворогу про своє ставлення, захоплюються як співвітчизники, так і закордонні інституції. Зокрема в номінації українського народу на премію Європарламенту імені Андрія Сахарова "За свободу думки" прописана роль руху "Жовта стрічка". За ним, як виявилось, на початку стояло лише двоє місцевих мешканців. З одним з них відразу після звільнення Херсона поспілкувався "Телеграф".

"Жовтий – це колір тепла, яке мало стати пекельним для окупантів"

Після повернення Херсону під контроль української армії стають відомими все нові й нові подробиці життя міста в окупації. Мешканці міста змогли об’єднатися заради спротиву загарбникам і від спонтанних акцій перешли до системної робити. З березня до початку листопада активісти розклеювали плакати, малювали графіті, боролися з засиллям ворожої пропаганди та вели просвітницьку роботу в соцмережах – таким чином нагадуючи, що місто було і є українським. Все це відбувалось в рамках руху громадянського спротиву "Жовта стрічка".

- Вперше стихійно херсонці вийшли на вулиці в перших числах березня, коли були розстріляні в передмісті бійці тероборони та в місто зайшла російська техніка. Люди намагались зупинити її та вигнати рашистів з міста — так все починалось, – згадує вебдизайнер Іван – один із "авторів" руху "Жовта стрічка". – Я в ці перші дні займався евакуацією батьків і сам думав про виїзд, але згодом цю думку відкинув. Не хотілось, щоб в Херсоні був такий самий інформаційний вакуум, як в Донецьку, Луганську, коли їх окупували. Вирішив спочатку допомагати людям виїжджати, якісь гуманітарні питання вирішувати, потім перейшли до організації акцій, мітингів.

Наприкінці квітня Іван разом зі знайомим Алексом, що знається на маркетингу, комунікаціях та SMM, створили телеграм-канал з закликом чіпляти прапори та жовті стрічки в людних місцях, щоб показати окупантам, що їм у Херсоні не раді. Згодом тут публікувались щоденні фотозвіти, роз’яснення щодо того, як боротися з окупаційним режимом.

- Все починалось з двох людей, але швидко люди самі стали надсилати нам звіти про розміщення стрічок, питати, що ще можна зробити, – наголошує Іван. – Потім ми зрозуміли, що Херсоном краще не обмежуватися, телефонували знайомим в Мелітополь, інші міста, говорили, щоб вони координувались, розвивали у себе рух "Жовта стрічка". Саме цей колір обрали, бо він помітний та доступний (на той момент в мене як раз дома було багато мотків жовтої стрічки, бо мама займається декупажем та вишивкою). І, як ми писали на початку, це колір тепла, яке мало стати пекельним для окупантів. Крім того, ми подумали, що з точки зору символізму, в окупації – жовта стрічка символ спротиву, а на підконтрольній території мешканці, які морально підтримують захоплені міста, могли б використовувати синю. Разом би це утворювало наш прапор.

Попри те, що росіяни влаштували справжню охоту за херсонцями, що мали проукраїнську позицію, рух опору набирав обертів. Але працювати, за словами Івана, було потрібно вкрай обережно, щоб не наражати себе та інших на небезпеку.

- Щоб вийти на когось з координаторів руху, пресували кримських татар і українців, які колись проявляли активність, – говорить Іван. – Але ми спеціально не залучали таких осіб.

Якщо чесно, я передивлявся всілякі методички та чек-листи, які росіяни розробляли для своїх прибічників, також дивився рекомендації, як не бути затриманим на мітингах. Тож мав кілька мобільних телефонів, частина з них абсолютно чисті – саме їх брав, коли йшов в місто, щоб, наприклад, повісити десь стрічку чи плакат. Крім того, на завданні накидав капюшон, одягав медичну маску, брав з собою змінний одяг чи десь залишав рюкзак з ним, тобто продумував маскування. Завжди ходив різними маршрутами й так, щоб вони не вели прямо до дому.

Так, багатьох з нас затримували на мітингах, але зазвичай ненадовго. Мене взяли 9 травня, ми тоді організували акції в кількох містах – крім Херсона в Мелітополі, Новій Каховці, Енергодарі та Бердянську. Допитували десь 8 годин, потім відпустили. А нещодавно ми дізнались, що одну з місцевих мешканок росіяни три тижні тримали "на підвалі" через те, що знайшли у неї пакет з жовтими стрічками. Морили голодом, допитували, пресували, але нічого не змогли добитися. Загалом довести причетність когось до руху вкрай важко, бо ми дотримували інформаційної безпеки.

"Розслаблятися рано – зосередимо роботу на інших регіонах"

З часом в Херсоні протестувати відкрито стало занадто ризиковано, бо росіяни застосовували під час зібрань сльозогінний газ, світлошумові гранати, відкривали вогонь у повітря та по мітингарях. Як це було 27 квітня, коли в центрі Херсону пройшов масштабний мітинг проти створення в регіоні так званої "Херсонської народної республіки" на кшталт "ЛНР/ДНР" – незаконних адміністративних утворень Донбасу. Тоді активісти вдалися до інших форматів.

- Ми намалювали в Instagram проспект Ушакова з усіма його будинками, перехрестями та парками і запропонували тим, хто хоче взяти участь в онлайн-мітингу, написати в коментарях "Херсон – це Україна", — розповідає Іван. – У день події адміністратори тегали людей на тих ділянках, які вони самі обрали. Залучили до цього понад 36 тисяч осіб, подія зібрала тисячі вподобань і репостів, Також ми активно працювали на зрив паспортизації, бойкот псевдореферендуму, знов таки клеїли листівки, надавали роз’яснення на каналі, як себе поводити. В тому числі пропонували мешканцям окупованих населених пунктів стати нашими очима, фіксувати на фото і відео учасників та організаторів голосування, щоб ідентифікувати їх і передавати дані у відповідні структури. Маркувати буковою "Ї" будівлі, де розташовувались виборчкоми.

Іван уточнює, що кістяк руху складає на сьогодні приблизно 300 осіб – і він охоплює не тільки Херсонську і Запорізьку області, а й анексований Крим, Донецьк та Луганськ. Ще близько тисячі активних учасників в чат-боті, через який вони отримують завдання, приклади графіті та друкованої продукції, рекомендації щодо безпеки.

- Листівки з впізнаваним дизайном – жовті букви або зображення на синьому фоні — ми друкували підпільно в Херсоні на принтерах, — додає Іван. – Були випадки, коли з цим допомагали в інших містах, зокрема ми будували маршрути їх доставляння з Миколаєва до Херсона або з Запоріжжя до Мелітополя через хабарі росіянам. Активісти створювали й свої варіанти. Розклеювали в різний час. В Херсоні було багато нічних вилазок попри комендантську годину – це все залежало від сміливості конкретних людей і від кількості орків в тому чи іншому районі. Паралельно у нас була оголошена безстрокова акція "Віддери рашизм" — спрямована на знищення російської агітаційної макулатури.

Протистояння агресору з боку місцевих мешканців тривало в Херсоні довгі вісім місяців, а його кульмінацією стала деокупація обласного центру на минулому тижні. Та у своїй діяльності рух "Жовта стрічка" крапку ставити не збирається.

- Коли стало зрозуміло, що ЗСУ вже в місті, і люди почали збиратися з прапорами на центральній площі, напевно, відчув полегшення, – описує свої емоції Іван. – Якщо орієнтуватись на кількість повідомлень, які ми отримуємо, то наша робота була помітна і цінувалась людьми. Можна станом на зараз вважати, що одна задача виконана – ми дочекались звільнення Херсону. Але розслаблятися зарано. Зараз основна мета допомогти херсонським активістам, в тому числі з виїздом з регіону на зиму, з лікуванням. А надалі зосередимо всю роботу на інших регіонах, які потрібно буде розвивати. Думаємо, щоб тимчасово переїхати в інші міста, такі як Мелітополь. Поки це все в процесі, треба доопрацювати певні моменти. Але ми бачимо результат наших дій і однозначно будем продовжувати.

Іван додає, що на сьогодні в Херсоні триває зачистка та розмінування, тож містян поки закликають утриматись від активних переміщень містом, існують обмеження на в’їзд та виїзд. Крім того, діє тривала комендантська година – з 17 години вечора до 8 години ранку. Також є проблеми з електрикою, водою, опаленням та Інтернетом, та всі вони обов’язково будуть вирішені, впевнений активіст, головне, що місто знову під українським прапором.

Як повідомляв "Телеграф", родина херсонського волонтера Сергія Старкова змогла зберегти в окупації символ нашої країни – прапор був закопаний у дворі.