Під Генічеськом будинки кримських татар займають росіяни: розповідь морпіха

Серед постраждалих від свавілля загарбників, які займають чужі помешкання, рідні і знайомі морського піхотинця з позивним "Татарин". Військовий прожив кілька місяців в окупації, а коли зміг евакуюватися, пішов на фронт. Там він і отримав звістку про захоплення будинків в рідному селі.

Початок повномасштабного вторгнення ветеран АТО родом з Генічеського району застав у рідних краях, в селі, де мешкає багато кримських татар. Але відразу стати на захист батьківщини, як кілька років тому, не вийшло.

- В 2016-му я покинув навчання і пішов служити, потрапив на передову одразу, – згадує "Татарин" (справжнє ім’я чоловік не називає, бо рідні ще лишаються в окупації. – Авт.). – 4 травня 2017 року під час сильного обстрілу отримав поранення: осколки влучили в спину поруч з хребтом, а також в ліву ногу. Оперували мене в Маріуполі, наступного дня разом з побратимами перевезли до Дніпра, де я провів у шпиталі 3-4 тижні. Ходив на милицях, потім була реабілітація, комісії, згодом знов був на фронті. Звільнився з армії у 2019-му, працював за кордоном, через певний час повернувся в Україну. 24 лютого був в Генічеську, зранку зателефонувала тітка в сльозах, сказала: "Щось почалось, чутно якісь вибухи". Я з’їздив до села, забрав рідного брата, який також служив, ми спакували речі і приїхали до військкомату.

На той момент там вже зібрались місцеві мешканці, але жодних інструкцій, а тим паче зброї від керівництва комісаріату люди не отримали. На їх очах працівники завантажили коробки у машину та поїхали, пообіцявши повернутися.

- Незабаром почалися прильоти по місту, люди розбіглись. Ми з братом не знали, що робити, бо не було вже в місті ні поліції, ні військових, — продовжує розповідь чоловік. – Вирішили повернутися додому, бо в нас велика родина – батьки, жінки, діти. Виїхати відразу не було можливості, машина одна, я не міг когось забрати, а когось залишити.

Росіяни були в місті того ж дня, але спочатку майже нічого не робили. Якийсь час проходили в Генічеську патріотичні мітинги, на які ми також їздили. І тоді ж в березні у нас в село якось приїхали орки і забрали кримського татарина, хоча він не воював і не був активістом. З будинку забрали все – телефони, гроші, прикраси дружини. Через деякий час він зателефонував рідним і повідомив, що перебуває в СІЗО Сімферополя. Потім його засудили до тюремного ув’язнення, але за що саме, невідомо.

Згодом, за словами морпіха, його попередили, що окупанти можуть навідатися і до нього з братом, бо обидва військові. Тоді вже прицільно "полювали" на правоохоронців, атовців, патріотів.

- Ми почали переховуватися, — продовжує "Татарин". — Де ми тільки за цей час не були – в посадках, на звалищах, у друзів, – переміщались, щоб нас не розшукали. Рідних вдалось вивезти на підконтрольну територію, з цим допоміг перевізник. В якийсь момент набридло ховатися, бо це тривало два місяці, стало морально важко. Ти розумів, що в окупації це неможливо робити постійно, в який момент тебе все одно спіймають.

Я повернувся додому, ми там були з батьком, брат – був окремо. І в середині травня під’їхало дві машини з "зетками", вийшло чоловік 6-8 в масках і з автоматами. Перевірили паспорти мої і батька, документи на машину, мій телефон повністю проглянули – фото, листування. Звичайно, я готувався, все почистив, військову форму, документи, медалі – сховав. Тож вони нічого не знайшли і поїхали. І так ми жили день за днем в окупації і в липні нарешті виїхали через Мелітополь і Василівку. На той час було мало блокпостів, тож ми на диво дуже легко їх пройшли.

За кілька тижнів "Татарин" пішов у ЗСУ по мобілізації. Зараз він у складі одного з підрозділів морської піхоти перебуває на Донецькому напрямку, де точаться запеклі бої.

- Порівнювати з тим, що було на фронті у 2016-2019 роках не можна, бо зараз застосовується більш важка артилерія, плюс авіація, дрони-камікадзе, — додає військовий. – Та і людей задіяно набагато більше. І от ти находишся на передовій, а з дому надходить звістка, що росіяни зайняли будинки братів – рідного і двоюрідного, а також товариша. Батьківський ніби ще не чіпали, але, думаю, це питання часу. Село маленьке, всі знають, хто виїхав, та й місцеві колаборанти можуть вказати. І наш випадок не виняток: орки втікають з Херсону і заселяють Генічеський район, бо кажуть місцеві, що вони заїхали в кілька сіл. Це все нагадує події 1944 року, коли кримських татар депортували з півострова, а їх будинки заселили росіяни, які зараз себе називають корінними мешканцями. І тут тебе накриває таке огидне відчуття, що ти все життя працював, будував, а потім якась руська свинота прийшла і цим користується. Ненавиджу їх і бажаю, щоб наші домівки стали для них могилами.