"Повна ізоляція для вчителя — це пекло": історія мешканки окупованого Херсона

Херсон опинився у російській окупації практично з перших днів великої війни. Проте українські сили оборони роблять усе можливе, аби якнайшвидше звільнити місто.

У співпраці з Global Teacher Prize Ukraine 2022 "Телеграф" публікує історію вчительки з Херсона Наталії Бабич, яка працювала в окупації під страхом смерті.

"У Херсоні відпрацювала майже 30 років на посаді вчителя й де зустріла війну з окупацією таврійського краю. 24 лютого, перший день війни, розпочався для мене жахливими вибухами на Чорнобаївському аеродромі, що, немов на долоні, видніється з мого балкону (якихось 3 км по прямій). Далі — сюрреалістичні картини безкінечних черг по хліб, питну воду, до банкоматів, а люди – безликі, розгублені, мовчазні, у темному одязі. Крамниці зачинені, транспорт не курсує взагалі. Згодом – повне захоплення міста, тобто фізична присутність "визволителів".

Попри всі негаразди, працювала день за днем, аж до 30 квітня, коли й завершився навчальний рік у Херсоні. Дистанційне навчання в нас чітко налагоджене ще з часів карантину, тому технічно було все гаразд. Тільки ось спати вночі вдавалося хіба що 2-3 години через безкінечні вибухи за вікном, а з 9-ої – 5 повноцінних уроків щодня – і ті під гучну музику обстрілів.

Закономірно чи парадоксально, але чим більш критичною ставала ситуація в місті, тим винахідливою доводилося бути перед камерою: місія вчителя – адаптувати навчання до умов, якими вони б не були. Дитячий сміх, дотепні зауваження, глузування з ворога дотепним і гострим словом – так охарактеризую свої уроки. Оскільки поряд чи не з кожним учнем перед камерою були пухнасті домашні улюбленці (нявкають, гавкають чи просто сплять), то й темою для обговорень і вивчення, скажімо, частин мови стали реальні пости про тварин на фронті, в окопах, поранених та врятованих козаками ЗСУ під обстрілами.

Урешті, і самій довелося виховувати 1,5 місячне кошеня з початку війни й везти через лінію фронту, 30 ворожих блокпостів із бурятами, чеченцями. Та це окрема історія.

Звичайно ж, були часи з нестабільним інтернетом, та найстрашніше – відсутність будь-якого зв’язку (мобільного, кабельного, телебачення, радіо). Повна тиша в Херсоні. Повна ізоляція для вчителя – пекло. Ось тут пішла в хід уся домашня бібліотека (не менше восьмисот сторінок на день). А після таких пауз – бурхливі обговорення прочитаного, найцікавішого з коментарями, рекомендаціями.

Останній день навчання став надто емоційним для всіх: теплими словами вдячності обмінювалися діти, які географічно знаходиться і в Херсоні, у різних областях України та всій Європі. Це наша спільна мрія – моя та дітей. Пишаюся своєю професією, колегами, вихованцями, рідним містом, державою. Якщо б доля дала змогу повернутися на 30 років раніше й обирати професію – нічого б не змінила".

Global Teacher Prize Ukraine 2022 і надалі збирає історії вчителів, які пережили окупацію, також можете надсилати свої історії на публікацію нам за адресою: [email protected].