Коли щось зміниться на фронті і чи вдасться швидко звільнити Крим — Тука про Залужного, Зеленського і "арестовичів"

Широкомасштабна війна з росією перетнула межу 620 днів. Окупанти проявляють активність на Донбасі, а Сили оборони України мають певні успіхи на півдні — у Запорізькій та Херсонській областях. При цьому різких проривів на фронті ніхто не має, і війна, як зазначив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у статті для Economist, переходить у позиційну, що несе загрози для України. А в західній пресі почастішали публікації з закликами реалістичніше підходити до того, що означає для Києва перемога у протистоянні з росіянами.

Колишній заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій, голова Луганської ОВА (2015-2016 роки), керівник та засновник волонтерської групи "Народний тил" Георгій Тука поділився з "Телеграфом" своїми думками щодо того, що відбувається на військовому та політичному фронтах нашої війни.

Складнощі фронту та українці "поза війною"

— Про що говорять останні події на фронті?

— Ситуація складна. Російські окупаційні війська продовжують атакувати наші позиції. Намагаючись реалізувати завдання путіна — до кінця року оволодіти повністю територіями Луганської та Донецької областей. Як оптиміст, вірю, що їм це не вдасться. Чи зможемо ми втримати Авдіївку? Це питання до наших військових. Я довіряю їхнім компетенціям. Виходячи з останніх повідомлень з лінії фронту, окупанти готуються до чергової (третьої чи четвертої) хвилі атак на це місто.

Водночас негативна для нас інформація починає надходити з району Бахмута. Начебто росіяни починають піддавлювати на тих територіях, які ми нещодавно звільнили під час складних боїв. Поки що нам не вдалося створити оперативне оточення Бахмута, змусивши росіян вийти із залишків цього населеного пункту.

— Що відбувається на Луганщині, частина якої ще залишається за нами?

— Кілька тижнів тому там було зниження інтенсивності боїв. А наприкінці минулого тижня знову збільшився тиск окупантів на наші позиції. Позитивних новин для росіян немає. Але вони явно посилили спроби продавити оборону ЗСУ на підконтрольній частині Луганської області.

На жаль, чимала частина українців вважає, що всю Луганщину вже окуповано. Але це не так. І подібне незнання свідчить, на мій погляд, про те, що нинішня влада чи то не бажає, чи то не вміє мобілізувати належним чином увагу населення країни на військову тематику та ефективно організувати власне мобілізацію з метою краще давати відсіч ворогові. У результаті багато українців живуть "поза війною". Наче вона не на їхній землі, а десь осторонь.

— А що в нас із Кримом? Якими є перспективи звільнення півострова?

— Ну, нещодавно вдало так залетіли наші ракети в Керч, на суднобудівний завод. Сподіваюся, далі буде. При цьому об’єктивно на сьогодні я не бачу швидких перспектив звільнення Криму. Те, що ми стали там частіше турбувати окупантів, — це, звісно, позитивно. І нещодавнє пошкодження двох ракетоносіїв у Керчі – серйозний удар по рф. Виведення з ладу таких озброєнь — чудово. Але поки що реалізація там повномасштабної військової операції виглядає нереалістично.

— Які очікування від майбутнього опалювального сезону в ракурсі російських атак ракетами та дронами?

— Погоджуся з професійними військовими, які прогнозують, що росіяни накопичують ресурси, щоб із настанням холодів збільшити масовані удари по Україні. Намагаючись погіршити ситуацію у теплоенергетиці нашої країни.

— Наскільки ми готові до такого розвитку подій?

— Не виключаю, що ситуація може бути навіть гірша, ніж минулого року. По ряду причин. Минула зима була парадоксально теплою. Не факт, що такою буде майбутня.

До того ж під час попереднього опалювального сезону нашій енергосистемі було завдано таких пошкоджень, що вимилися практично всі ресурси, необхідні для її підтримки. Довелося оперативно звертатися по допомогу до союзників уже з проханням про постачання не лише озброєнь, а й обладнання для підтримки нашої теплоенергетики. Не впевнений, що нам удалося створити запас міцності напередодні чергової військової зими. Наша теплоенергетична система побудована ще за радянських часів. Там використовується переважно застаріле обладнання. Замінювати його вкрай складно, тому що подібне вже мало де використовується. Нам потрібна повна перебудова системи. Що за умов війни фактично неможливо.

Про гучні одкровення, переговори та допомогу

— Про що говорять останні висловлювання у західній пресі довкола російсько-української війни? Та ж гучна стаття TIME , колонка та інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного в The Economist, дані NBC News про те, що Захід нібито підштовхує Україну до переговорів з рф.

— Я нічого сенсаційного у цих матеріалах не побачив. Виходячи з того, що переважна кількість громадян України не живуть війною, хоч би як це парадоксально звучало, для них озвучені тези виявилися повною несподіванкою. А для військових, волонтерів, аналітиків, для тих, хто "в темі", нічого сенсаційного в інформації немає.

Взяти, скажімо, статтю TIME. Для мене точно не новина, що в частині оточення Зеленського є пораженські настрої. Інша річ — обумовлені такі настрої деякими об’єктивними чинниками або це відверто проросійські віяння, які опанували певну частину наближених до президента. Цим, як на мене, має цікавитись Служба безпеки.

Щодо одкровень Залужного в The Economist — так, вони дисонують з тим, що нам розповідають в "Єдиному телемарафоні" про постійні перемоги, супер-пупер прориви тощо. Головком визнав, що є загроза перетворення того, що відбувається на фронті, на окопну війну. Деякі ветерани мені в особистих повідомленнях пишуть, що ми дійшли стадії АТО-2. Того, що ми мали на Донбасі, починаючи приблизно з 2016-го. І це не надає оптимізму. Я чудово знаю, що означає такого роду "заморожування" на лінії фронту. Це завжди призводить до деморалізації особового складу. До демотивації. Це погано, дуже погано.

— Залужний називає низку способів подолання такої ситуації. Що скажете про той рецепт, що він пропонує?

— Мене відверто дивує позиція окремих коментаторів з Офісу президента, які твердять виключно про "винуватість" наших союзників у ситуації, що склалася. Мовляв, вони не давали чи не вчасно давали нам ті чи інші види озброєння тощо. Тим часом Залужний чітко позначає позиції, до яких наші союзники не мають жодного відношення. Але подібні тези чомусь ігноруються спікерами ОП.

Наприклад, питання підготовки та формування резервів. До чого тут наші союзники? Це свідчення того, що українська влада не схотіла (або не змогла) належним чином мобілізувати населення країни. Як наслідок — маємо некомплект діючих формувань та неймовірну втому бійців.

Але про це чомусь ніхто з "позитивних блогерів", підгодованих ОП, або псевдоекспертів, не говорить. Хоча це є важливою складовою ефективного ведення війни. Можна мати сто гаубиць, але нестачу артилерійських розрахунків. І толку тоді від цих ста гаубиць?

Нам надважлива активізація (в рази більша, ніж зараз) вітчизняного ВПК, про що також говорить головком.

Все це констатація факту. Неприємна, але правдива.

— Чи справді Україну підштовхують до переговорів?

— На офіційному рівні це заперечується. Але в мене таке враження, що під час роботи формату "Рамштайн" різного роду "радники", "експерти", умовні Арестовичі могли вести подібні розмови в курилці. Але це не загальна позиція наших союзників. Хоч я говорив і говорю про наявність таких "миротворців" в оточенні Зеленського. Втім, впливу на загальнодержавну політику вони, на мою думку, не мають.

— Чого очікувати в найближчому майбутньому в ракурсі російсько-української війни?

— До кінця року на фронті навряд чи щось кардинально зміниться. Щодо політичних процесів, Зеленському незабаром доведеться визначитися — чи відбудуться у нас наступного року президентські вибори? Відповідне рішення, як на мене, треба ухвалювати вже у грудні.

Щодо підтримки України, попри те, що ситуація в США залишається досить складною, я вірю, що така підтримка буде. Щобільше, є якесь внутрішнє переконання, що рівень консолідації американських політиків виявиться таким високим, що ми навіть отримаємо більше, ніж нам би хотілося. І мова тут, перш за все, про якість та кількість озброєнь.

Для тих, хто живе війною, не є секретом, що системи озброєнь, які ми отримуємо з різних країн, або морально застаріли, або приходять у некомплектному вигляді. Особливо бронетехніка. Доводиться щось доопрацьовувати, "ліпити" з трьох танків один. Артсистеми за такого навантаження вимагають періодичних ремонтних робіт, заміни стволів або замків.

Але, наголошую, у мене складається враження, що США можуть дати нам нові види озброєнь. І такі необхідні системи радіоелектронної боротьби різного виду, і ракетні системи з великим радіусом дії.