"Російський народ зжерли зсередини": соціальний психолог про те, чому бунти в рф неможливі

Читать на русском
Автор
6404
telegraf.com.ua Новина оновлена 12 січня 2023, 17:15

Олег Покальчук пояснив "Телеграфу", чи здатне російське суспільство "одужати" і коли це станеться

Останні військово-політичні події у росії вкотре опосередковано підтверджують песимістичні очікування, що війна рф проти України триватиме далі. А путінський режим і російське суспільство попри деякі експертні прогнози, схоже, поки далекі від кардинальних змін. Чому це відбувається і чи здатні взагалі росіяни до системних трансформацій, "Телеграф" запитував у соціального психолога Олега Покальчука.

У першій частині інтерв'ю ми цікавились у експерта про вплив війни на ментальність і психіку фанатів "руського міру", перевиховання путіністів і мовне питання в Україні.

Пропонуємо вашій увазі продовження розмови з Олегом Покальчуком.

"Бунт у росії неможливий, яки би ми не розраховували"

Чи можливий у росії бунт проти путінізму?

— Ні. Бунт у росії в принципі неможливий. Суспільство в рф не є бунтівним. Виключно і засадничо раби не бувають бунтарями. У росії можливі традиційні для неї якісь "палацові перевороти". Ну, власне, і все. Можлива заміна верхівки влади якимось чином через проблеми, що виникають у цих верхах. Всі попередні події в Російській імперії та Радянському Союзі є тому свідченням.

А як же більшовистський переворот? Виключення з правил?

— Це був просто переворот. Громадянську війну в росії називали війною червоної меншості проти білої меншості при мовчазному спогляданні більшості.

Насправді ж там загинула величезна кількість людей, але загалом там були дві протиборчих сили, які намагалися втягти у свої лави всю спільноту. Проте так не вийшло. Тому, повторюся, бунт у росії неможливий, яки би ми не розраховували. Також як і повстання національних околиць. Це все — наші рожеві мрії. Ми проєктуємо свою ментальність на російську, думаючи, що там у них є щось таке, що подібне до нас. Там нічого подібного до нас не має в принципі. Це абсолютно інша культура.

Повертаючись до теми хворобливості російського суспільства в сенсі "руського міру" і т.д., який колективний діагноз можна поставити такому концентрованому аномальному українофобству?

— Дивіться, патологія передбачає певну хворобу з конкретним діагнозом. Є міжнародна класифікація хвороб з 11-ти редакцій, там треба знайти певний відповідник, але для росіян його немає.

Ми бачимо нелюдську поведінку цих істот і, з нашої точки зору, певну звироднілість. Однак це просто називається деградацією. Бувають народи, які деградують. Ніхто ж не казав, що еволюція — це якийсь нескінченний підйом вгору (згідно з марксистським підходом). Буває інволюція, і росіяни інволюціонували десятками років.

Взагалі, як на мене, весь час після більшовистського перевороту постійно йшла деградація того, що мало шанс на якийсь культурний розвиток. Тому не треба розглядати події в росії, які відбуваються зараз, в контексті 10 місяців чи навіть 20-30 років, а варто дивитися від 1917 року. Те, що почалося з більшовизму/комунізму, це все є й сьогодні. Проявляється певна така соціальна патологія. Але у неї є назва — деградація, різного роду автодеструкція. Проте це не патологія в психічному значенні цього слова.

"Комунізм просто зжер російський народ, і зсередини він просто згнив"

Поясніть, чи можна відносно суспільства рф і путінізму застосовувати визначення "Стокгольмський синдром"?

— Нагадаю, Стокгольмський синдром — синдром заручників. Приміром, він виникає, коли ви як заручник установлюєте персональні позитивні стосунки з тим, хто вас захопив і утримує. Бо у вас інстинктивно немає іншого вибору, ніж як внутрішньо стати на бік кривдника. Такий феномен існує.

Але, по-перше, він не загальний. Якщо повертатися до генезису цього питання, з-посеред заручників, які були в Стокгольмі (під час нападу в 1973 р. — Авт.), декілька людей набули цей синдром, а навіть одна жертва, здається, згодом вийшла заміж за терориста. Але це не масове явище.

По-друге, медіа дуже часто вульгарно узагальнюють явища, які стосуються людської психіки, а вона — індивідуальна. Соціальні явища більш загальні, а психіка індивідуальна. Тому про Стокгольмський синдром можна було б говорити про період, напевно, 1920-х років. І відносно українців так само.

Чому?

— Згадайте всіх наших українських комуністів-боротьбистів, по яким ми зараз л`ємо крокодилячі сльози через те, що їх розстріляли комуністи. А вони, власне, й були тими людьми, які боролися з петлюрівцями, усіляко їх лаяли, обзивали і зневажали. Вони були носіями нової української пролетарської культури. Те, що їх потім всіх постріляли (крім Хвильового і Скрипника, які самі застрелились), це вже пізніша історія. Так буває. Я б сказав, що це є приклад Стокгольмського синдрому. А далі вже ні, потім були інші покоління. Якщо говорити в цих термінах про стан російського суспільства, повторюсь і хочу зауважити, це не патологія.

Існує такий термін Мартіна Селігмана, як завчена безпорадність. Під ним розуміють таке явище, коли люди кажуть, "А що ми можемо зробити? Ми, так, не згідні з чимось, але що ми можемо зробити?! Ми так виховані, нас так вчили/привчили". Тобто, повна усвідомлена безвідповідальність, або завчена безпорадність.

Іншими словами, якщо оперувати психологічними термінами, для цього є різного роду характеристики. Але вони описують, швидше, феномен, а не причину. А причина полягає у тому, як я вже сказав вище, це — комунізм. В основі усього лежить комунізм, який просто зжер російський народ, і зсередини він просто згнив.

Скільки років має пройти, щоб російське суспільство подолало наслідки комунізму-путінізму?

— Одне покоління або 20 років. Думаю, не менше, тому що, розумієте, не має раптового подолання. Дивіться, наприклад, якщо у якоїсь умовно старшої людини є якась болячка і водночас у дитини є певна хвороба. То організм дитини в процесі свого росту цю болячку переборе, адже є імунітет, клітини діляться, тіло росте тощо. А у старшого організму не так, такого не буває, і він з цим вже буде доживати (з тим, що у такої людини завелося в організмі).

Так само і з суспільством — нічого ви з цим не зробите, поки нинішнє покоління не відійде. Людей у віці 50+, які отруєні цими синдромами, ви не перевиховаєте ніяк. У такому середовищі це стосується навіть і російської молоді.

Невже все так в рф безнадійно і назавжди?

— Молоде покоління може мати так зване позитивне підкріплення, коли буде бачити якийсь вибір поведінки і політичної орієнтації, яка дає йому певні преференції. Воно може навчитися чомусь кращому. Та ж постгітлерівська Німеччина є тому свідченням. Попередній Папа Римський (Бенедикт XVI, — Авт.) був членом гітлер'югенду і служив у Вермахті в зенітних протиповітряних військах. Так само у ФРН й мільйони інших людей трансформувалися. Далеко не всі з них були військовими злочинцями і нацистами. Отямилися і пройшло. Але для цього потрібні усвідомлення вини, каяття і прийняття нової реальності. Далеко не всі на це можуть пристати.

"Чим більше ми матеріалістичні, тим міцніше у нас психічне здоров'я"

Зараз чимало українців переживають вплив і наслідки постійних стресів через війну. Чи страждають мирні мешканці населених пунктів, що знаходяться в тилу, на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), і як на вашу думку з ним ефективно боротися?

— (Сміється) Для початку потрібно менше читати в інтернеті, як краще переживати ці трагічні військові новини. Тому що, не знаю, як зараз, але раніше у медиків зустрічалась так звана "хвороба третього курсу", коли студенти вивчали загальну діагностику, вони знаходили у себе одразу всі хвороби.

Тому, коли зараз медіа вивчили словосполучення "посттравматичний стресовий розлад" і масово починають писати про нього абсолютно безглузді речі, люди знаходять у себе подібного роду діагнози. Це як раніше було популярне слово "депресія". У такому випадку я кажу, якби у вас дійсно була депресія, ви б фізично не могли б вимовити цього слова.

По-перше, ПТСР діагностується не раніше, ніж через півроку після закінчення бойових дій в принципі. Це абсолютно іншого роду явище, ніж вважається, і до поточних неврозів воно не має відношення. Те, що ми спостерігаємо, це бойовий психологічний стрес, різного роду неврози, невротичні чи психотичні реакції. Психіатрія має величезну шкалу різного роду таких посттравматичних розладів, але це далеко не завжди ПТСР.

По-друге, як я казав вище (про це йшла мова в першій частині інтерв'ю, — Авт.), війна нічого нового не створює. Війна загострює те, що у людини вже до того часу було в голові. Тобто, якщо у людини була якась фобія або тривожність, війна їх загострила. Або якщо у громадян були певні міжособистісні конфлікти, то вони загострилися через загальну невротизацію.

Що конкретно робити, аби привести свій внутрішній стан до норми?

— Моя перша порада: мінімізувати додаткові джерела збудження. В першу чергу йдеться про інтернет, і не треба вичитувати там про себе різні так би мовити "похоронні діагнози".

Друге. Треба зосередитись на тому просторі і тих людях, з якими ви безпосередньо взаємодієте. Маю на увазі наступне: якщо ви міняєте щось у ваші обстановці, кімнаті, домі, це зміцнює вас психологічно. Якщо ви спілкуєтеся з близькими людьми, яких насправді в реальності більше п'яти і не буває, комунікучи з ними, як з реальними (а не віртуальними істотами), то це вас теж зміцнює.

Але у разі, якщо ви переживаєте, що через брак електрики ваші десять тисяч френдів у соцмережах не побачать ваш лайк, ну, тоді я не знаю (сміється).

Тобто треба повернутися, як то кажуть, до заводських налаштувань у вашому психологічному стані, мінімізувати всі понти, які були пов'язаними з претензіями на особистісний зріст...

Чому ви кажете "претензіями"?

— Тому що нам десятиліттями напарювали, що особистісний зріст — це щось таке, чого можна досягнути, не докладаючи зусиль і особливо не витрачаючи на це коштів. Умовно — за 5 гривень пройти курс і стати видатною та успішною людиною.

До чого я веду — чим більше ми матеріалістичні, чим більше прагматичні, практичні, тим міцніше у нас психічне здоров'я.