В нас прокидається ненависть. Але немає поряд Путіна, якого можна тут же придушити, – психолог та волонтер Валентин Кім

Україна вже два тижні бореться із російським агресором.

За цей час ми стали свідками величезної кількості подвигів та трагедій. Росія стрімко рухається до військового, політичного та економічного краху, але продовжує вбивати мирних українців.

Ми знаходимося не тільки у стані небаченого патріотичного підйому, а й цілодобово живемо у стані стресу. Тому що будь-якої хвилини в будь-якій точці України може прозвучати сигнал повітряної тривоги – і почати падати російські ракети чи бомби. Як ми змінюємося під час війни, куди слід перенаправляти ненависть і чому важливо не ділити світ на чорний і білий? Про це і не лише "Телеграфу" розповів психолог та волонтер Валентин Кім.

Ми спрощуємо ситуацію, тікаючи від стресу

– Що важливо українцям, які пережили два тижні війни, розуміти у психологічному плані? Як ми змінились?

– За останні дні я встиг побувати у багатьох областях, побачив багатьох людей, багато ситуацій. Ми зараз поводимося зовсім по-різному. При тому що наша психіка змушує нас сприймати ситуацію однозначно. Тому що для неї це спасіння. Деякі кажуть – "люди – сволочі, негідники, така ситуація, а вони наживаються на крові", "що ж вони, гади, тікають із країни".

Але це спрощене сприйняття реальності. Комусь необхідно її сприймати саме у такому – негативному – світлі. Звинувачувати окремих українців і навіть своїх рідних близьких, що вони поводяться непатріотично. Усіх підводити під один гребінець.

Так само спрацьовує цей психологічний ефект "одного гребінця" у зворотний бік. Коли кажуть – "усі українці піднялися, усі українці – молодці, усі українці сконсолідувалися – і всередині країни, і за кордоном". Це також спрощення.

- Чому так відбувається?

– Ми зараз переживаємо надзвичайно складні соціальні, політичні процеси. І наша психіка не витримує – і скочується до спрощеного сприйняття реальності. Чорне-біле. Без півтонів. Це ознака стресу, що переживається. Ми спрощуємо, щоб не витрачати внутрішні сили на необхідність розбиратися з нюансами. Ми в такий спосіб тікаємо від стресу. Це своєрідна захисна реакція.

– Тобто – це не добре, не погано, це – просто є?

- Саме так! Це природна реакція на стрес. Свідчення того, що ми ще не адаптувалися до ситуації. І, звичайно, свідчення найглибшого травматичного досвіду. Тому що майже вся країна зараз під обстрілами. І російські ракети, снаряди, бомби можуть впасти будь-коли – будь-де. Ніде українець на своїй землі не може почуватися у безпеці.

Прикордоння – це особлива ментальність

– Які ситуації, які бачили, показують цю різницю українців, різне сприйняття того, що відбувається?

– Я вивозив людей, допомагав дістатися до кордону двом жінкам, які вирішили тимчасово покинути Україну. І протягом трьох хвилин побачив два протилежні приклади поведінки місцевих, що живуть на прикордонній території. Прикордоння – це особлива ментальність. Там люди звикли заробляти на тому, щоб обслуговувати чужі потреби, які традиційно актуальні в цьому місці. Місцеві мають преференції під час переходу кордону, мають зв’язку з прикордонниками та митниками, що допомагає у вирішенні тих чи інших питань. І ось зараз, коли ринув величезний потік біженців, деякі місцеві починають на цьому активно заробляти.

- Як саме?

– Стоїть величезний затор на в’їзді до невеликого прикордонного міста. І якщо ти місцевий, то тебе на блокпості пропускають позачергово. І деякі місцеві підсідають у машини до киян, харків’ян, людей з Дніпра тощо, які прагнуть покинути Україну. Зрозуміло, що підсідають, беручи за цю "послугу" певну плату. Показують на блокпості паспорт (ми, мовляв, місцеві) – і проїжджають із людьми позачергово. Це підло до тих, хто стоїть у величезній черзі. Причому підло не лише з боку місцевих, а й з боку тих, хто погоджується на таку "послугу". Адже вони, виходить, обманюють таких самих біженців, як вони самі.

– А щодо позитивного прикладу?

– У тому самому місці – стоїть намет. Поруч із нею – машина, знову ж таки, з місцевими номерами. І місцеві жителі роздають (безкоштовно) всім, хто потребує цієї черги біля блокпоста, воду, чай, "Мівіну", печиво, сухарики і так далі. І ті, що наживаються, підсідаючи в машини, і ті, що роздають безкоштовно продукти, воду та чай – місцеві. Але поводяться по-різному. Тому важливо бачити реальність не чорно-білої, а у всій палітрі. Розуміти нюанси та відмінності.

Ненависть вимагає прояву

– Наскільки зросла під час війни роль психолога?

- Величезна кількість людей зараз переживають душевну травму. І багатьом знадобиться оперативна психологічна, а то й психіатрична допомога.

Пережити обстріли, пережити вибухи, просто страх очікування смерті – тяжке випробування. Ми були не готові до цього. І зараз через це проходять десятки мільйонів українців. Потрібно розуміти, що цю травму потрібно обов’язково потім опрацювати. З нею не можна жити далі. Вона гальмуватиме нас. У міру сил я намагаюся проводити психотерапевтичні інтервенції. Людям, які цього потребують – прямо тут і зараз. І таких фахівців із психології у нашій країні багато. Маса моїх колег пройшли чудову підготовку, працюючи з людьми, які стояли на Майдані, з ветеранами АТО/ООС, із членами їхніх сімей. І зараз ця допомога дуже затребувана, тому що багато наших співгромадян її потребують. Важливо консолідуватись і в цьому сенсі. Говорити один з одним, намагатися один одного почути та зрозуміти. Чи не нав’язати точку зору, не поділитися істеричною реакцією, а просто зрозуміти – що відчуває інша людина. Це важко. Але це потрібно прожити – і перемогти.

– Чи є якісь універсальні поради, як пережити все, що відбувається зараз, не зламавшись, не впадаючи у прірву відчаю?

– Універсальних порад немає. Давати самі технології психотерапевтичних вправ у такому форматі – неправильно. Це завжди особиста робота.

Тому що ми всі по-різному сприймаємо те, що відбувається за ступенем травматизму. По-різному відчуваємо та реагуємо. Хтось пережив звуки вибухів на вулиці, коли йшов у магазин, – і сильний переляк та страх залишилися з ним. А хтось просидів кілька днів у підвалі під обстрілами, вийшовши з підвалу – побачив зруйнований район, де він жив, але залишився психологічно зібраним. І досить стійким. Тому що зміг прожити цей стрес, перемогти загрозу смерті – вийти та усвідомити, що живий, незважаючи ні на що. Живий і не зламаний.

– Багатьох українців зараз переповнює ненависть. Як бути з цим, як жити з цим, як це правильно спрямувати?

– Ненависть – це форма прояву гніву, який має ряд ступенів (лютість, ненависть, невдоволення). Ненависть – це мобілізуюча емоція, що дозволяє тобі сконцентруватися. Але біда полягає в тому, що найчастіше ми відчуваємо цю глуху, глибоку ненависть якраз у той момент, коли не здатні її переадресувати на того, хто в ній винен. Ми бачимо зруйновані будинки у Харкові, Києві, Маріуполі чи Чернігові, страждання та смерті людей. У нас прокидається ненависть. Але немає поряд Путіна, якого можна відразу придушити. І якщо така ненависть, така агресія довго не знаходить виходу, вона починає перетворюватися на аутоагресію. Агресію проти себе. Наше тіло починає атакувати себе. Тож важливо турбуватися про власне здоров’я. Воно нам ще знадобиться, щоб жити довго та щасливо у квітучій Україні після війни.

- Що порадите?

– Обмежувати кількість споживаних новин. Якщо ви не здатні зайнятися якоюсь корисною, суспільно значущою діяльністю, то просто перегляд новин починає вас руйнувати. А як тільки ви знаходите справу, результат якої важливий іншим людям і вам у тому числі, вам одразу стає легше. А тому усереднена рекомендація – намагатись щось робити. Іти в територіальну оборону, якщо ви готові до цього. Волонтерити: допомагати військовим, збирати допомогу для біженців, плести маскувальні сітки, готувати їжу – для фронту, для тилу, для всіх, хто потребує. Найпростіше консолідуватися на рівні тих людей, до кого ви можете буквально доторкнутися. Члени сім’ї, близькі, рідні, сусіди. Допомагайте одне одному. Купуйте комусь продукти, воду, ліки. Обіймайте частіше рідних-близьких. Говоріть їм, як ви їх любите, цінуєте, як ви ними дорожите. Виявляйте любов та турботу про близьких – замість консолідації ненависті. Тому що ненависть потребує прояву. Їй важливо виплеснутися на той чи інший об’єкт. А більшість громадянських не можуть її виплеснути на агресора. І тому ненависть у цьому плані відіграє деструктивну функцію.

Раніше "Телеграф" повідомляв, що чинний президент України Володимир Зеленський потужно звернувся до парламенту Великої Британії.

Він, зокрема, повідомив, що українська сторона триматиметься до кінця.

У свою чергу заступник голови Офісу президента Ігор Жовква підкреслив, що на ультиматуми з боку рф або компроміси з принципових питань Україна не піде, але готова дискутувати про вид можливого нейтрального статусу.