Чому нас має навчити Авдіївка? Є пріоритет номер один крім дронів та літаків

Радник мера Маріуполя Петро Андрющенко про висновки з боїв за Авдіївку

Урок Авдіївки. Або ми починаємо рити, або …

Зараз лунає пріоритет за пріоритетом в нашій війні. Дрони, снаряди, літаки. ППО, далекобійні ракети та знову дрони.

Все так. Безумовно. Лише одно але. Нам конче потрібні люди та екскаватори. Бетонні міксери та бетонні лінії. Чому? Тому, що варто не повторювати похибок минулого. Свого минулого і тверезо дивитись на ситуацію.

Чому має черговий раз навчити Авдіївка? Я не буду про тактику та стратегію ударів в лоб, по флангах чи маневрах. В мене немає ані освіти, ані глибокого досвіду задля такого аналізу. Давайте про інше.

Влітку 2022 року я мав розмову з одним свої товаришем, який очолював військову адміністрацію одного з районів на кордоні Дніпропетровської області. Я його питав, як він готується на випадок, якщо ліні фронту посунеться до нього. Він подивився на мене, як на людину як не розуміє що верзе та сказав "ніяк та нащо?" . Це – розмова до початку Харківського повернення додому. Думаєте, з того часу щось змінилось в підході? Ну-ну.

Насправді змінилось небагато. Але. Про пріоритети.

Пріоритет номер раз на містах, що межують з лінією фронту – ритись.

Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська Харківська. До них Сумська, Чернігівська, Волинська та Житомирська – бо Білорусь потенційна загроза теж. Ритись. Глибоко та серйозно. З залученням інженерів та будівельників. А для того нам потрібно військово-інженерної техніки і багато. Причому – вже зараз, а не завтра.

Окрім техніки нам потрібен бетон. Купа бетону. Зуби дракону, бетоні бліндажі, бетон вогневі точки, банально плити – перекриття. Безліч. Значить – десятки міні-заводів по всіх областях. Вже.

Якщо ми не будемо ритись та зариватись – росіяни продовжать просуватись. Набагато швидше, аніж в Авдіївці.

Для розуміння, а як в них? Ще в серпні на відстані понад 20 км. від с. Нікольске в бік Бердянська було нічого. З моменту відходу з Роботиного тут почали ритись. Вже на перше січня цього року, всього за повних нормальних 4 місяця тут лінія оборони з протитанковими рвами, підземними переходами, зубами дракону. Так це – четверта лінія оборони від адміні кордону Запорізької області до Маріуполя. Четверта. При відсутності нашого наступу, але готова вже. Можна, я не буду питати про лінії оборони десь Черкаській області? Полтавській? Рухатись далі або всі й так розуміють, що треба набагато більше? До слова. Росіяни не риють лопатами або "мобілізованими" чи строковиками.

Вони риють технікою. Як військовою, так і цивільною.

Тому, до чого. Треба ритись. Аби нам було куди відставити ногу, поки ми викошуємо популяцію росіян, аби відштовхнутися в ривку вперед.

Для того нам потрібні: спеціалісти, техніка, робітники та … зміни в нормативні акти. Щоб не вмовляти володаря земельної ділянки, а брати та рити там, де каже військове керівництво. А не там, де нема конфлікту з населенням. Не до популізму та політики.

Велика робота для всіх. Держави. Бізнесу. Суспільства. Разом. Та сама єдність, яка мусить нас рятувати знов.

Тому, що час спливає. А окопи самі себе не вириють. То ж давайте починати рити разом вже.