Війна бруду і компроматів: шість аргументів щодо виборів в Україні
- Автор
- Дата публікації
- Автор
- 4215
Екснардеп Віталій Чепинога спеціально для "Телеграфу" розповів про наявні розклади та про те, чи варто "міняти шило на мотовило"
Є така давня українська народна прикмета: якщо нам переконливо й наполегливо розповідають, що вибори "не на часі", значить, вибори скоро відбудуться.
Справді, Верховна Рада України 9-го скликання завершила свою каденцію. Добігає кінця і перший термін президентства Володимира Зеленського. В жовтні цього року і навесні 2024-го мали б відбутися чергові парламентські та президентські вибори.
Але! В нормальних умовах. У нас же умови наразі, якщо ви помітили, не так щоб зовсім нормальні. У нас – війна!
А Конституція (стаття 83) каже, що в умовах воєнного стану повноваження парламенту продовжуються аж до його (стану) скасування. Закон про воєнний стан прямо й категорично забороняє проведення будь-яких виборів під час війни.
Здавалося б, все зрозуміло і ясно. Вибори в нинішніх умовах провести немає можливості. Та й потреби немає. Тим більше, що 80 відсотків громадян України (за даними опитування КМІС) виступають проти проведення виборів під час війни, людям вибори сьогодні "не горять".
І про це нещодавно сказав і сам президент України: народ не підтримує ідею виборів. Народ підтримує ідею Перемоги!
Але вже за кілька днів міністр закордонних справ Дмитро Кулеба натякнув, що можливість проведення виборів все ж таки розглядається президентом. За даними українського тижневика NV, влада готується до серйозної ротації в складі Центральної виборчої комісії, а до парламенту вже передані проєкти про зміни в законодавстві, що дозволяють проводити вибори за умов воєнного стану.
Cui bono? ("кому це вигідно". — Ред.) – риторично питали давні римляни в подібних випадках.
Передусім, провести вибори навесні 2024 року було б вигідно чинному президенту. На сьогодні його підтримує переважна більшість населення, а будь-які можливі конкуренти рейтингово відстають від Володимира Зеленського в рази. Але тут теж є багато "але".
Насамперед, довіра до чинного президента з боку українських громадян має "кредитний характер". Це довіра під майбутню перемогу. І не просто перемогу, а перемогу безумовну, безсумнівну та остаточну. Реалії ж кажуть нам, що такої перемоги (з тризубом на Кремлі та етапуванням полоненого Шойгу по Хрещатику) в якомусь близькому осяжному майбутньому, скоріше за все, не буде. Витверезне інтерв’ю головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного британському "Економісту" — яскраве і промовисте тому підтвердження.
Окрім того, в рейтингу Володимира Зеленського в останні місяці серйозно змінилася структура підтримки. А саме: суттєво зменшилася кількість тих, хто "безумовно підтримують" і настільки ж суттєво збільшилася кількість тих, хто "скоріше підтримують". І якщо обивателю такі зміни не кажуть ні про що, то соціологи розуміють, що оці "скоріше підтримують" — це вже майже втрачений електорат. Дуже важко зачарувати назад виборця, який почав розчаровуватися. Він уже перебуває в пошуках нових кандидатів, хоч, можливо, і сам того не свідомий.
Тому Володимиру Олександровичу було б політично комфортно провести президентські вибори найближчим часом і отримати другий термін президентства, доки він не зайшов в зону великого ризику. Перемога на виборах дасть президенту Зеленському "додаткову легітимність", переконання в тому, що він веде країну в правильному напрямку.
Складніше з виборами парламентськими. Популярність "Слуги народу" не йде в ніяке порівняння з рейтингами президента, і про будь-яку монобільшість в наступному складі парламенту можна й не мріяти. Про якусь конфігурацію ситуативної більшості сьогодні можна лише гадати, оскільки досить багато невідомих в цьому рівнянні. Чи зможе зібрати докупи Арестович залишки ОПЗЖ? Чи піде самостійно на вибори голова Миколаївської ОДА Віталій Кім? Скільки зрештою голосів набере Сергій Притула? Чи матиме успіх політичний проєкт Тайри? Чи вдасться "Євросолідарності" набрати більше голосів, ніж "слугам" президента? Чи буде "виборчий блок ветеранів"?
Про це можемо зараз хіба гіпотезувати. Але один висновок можна зробити вже сьогодні: судячи з усіх наявних розкладів, якість наступного парламенту буде нічим не гірша, але й нічим не краща, ніж якість нинішнього!
То чи є сенс міняти шило на мотовило?
Проти проведення виборів можна навести щонайменше п’ять дуже серйозних і неспростовних аргументів:
- По-перше: немає ніякої можливості організувати голосування тих українців, які через війну виїхали з України. А таких зараз чи то сім, чи то вісім мільйонів. Це величезна цифра.
- По-друге: військові ЗСУ не тільки не зможуть проголосувати, але й не можуть бути обраними на "воєнних виборах". І дуже важко пояснити таке рішення народові.
- По-третє: ніяк не можна забезпечити безпеку громадян України під час голосування. Бо неможливо розташувати всі виборчі дільниці в укриттях.
- По-четверте: вибори потребують величезних видатків з державного бюджету, яких Україна не може собі дозволити, бо кожна копійка зараз має йти на фінансування потреб Збройних Сил України.
- По-п’яте: не будуть враховані голоси мільйонів українців, які зараз мешкають на тимчасово окупованих територіях.
Є й інші аргументи. Наприклад, рівний доступ всіх кандидатів до медіа, що в умовах "єдиного телемарафону" реалізувати неможливо, або ж – обов’язкова присутність на дільницях міжнародних спостерігачів.
Але все це аргументи юридичного, процедурного, технічного характеру.
Є ще один мегааргумент, про який чомусь ніхто й ніде не говорить.
Вибори за своєю суттю – це змагання. Змагання брудні й несамовиті. Вибори – це чвари та дебати, це скандали та компромати, це баталії та судові процеси, вибори це – конкуренція. Словом, це все те, що є прямим антагонізмом єдності нації, про необхідність якої завзято говориться з усіх політичних трибун. І саме в цьому контексті проведення виборів прямо загрожує національній безпеці України. Занурити всю країну в тривалу й небезпечну політичну боротьбу в умовах війни, — це абсолютна безвідповідальність. Бо сьогодні для України йдеться не так про дотримання демократичних процедур, як про виживання її, як нації та незалежної держави. Я щиро сподіваюся, що люди, які ухвалюють рішення, усвідомлюють це.
Словом, сьогодні для України як ніколи є актуальними оті відомі слова американського теолога 19-го століття Джеймса Фрімена Кларка: "A politician is a man who thinks of the next election; while the statesman thinks of the next generation". Що означає: "Політики думають про наступні вибори, державники думають про наступні покоління…" Дуже хотілося б, аби державники в Україні таки взяли гору над політиками.
P. S. Народний депутат від фракції ЄС Олексій Гончаренко стверджує, що президент Володимир Зеленський ухвалив рішення провести президентські вибори 31 березня 2024 року.