Найголовніша подія вересня на фронті дає нам надію на жовтень

Наприкінці серпня, описуючи свої очікування на вересень, я написав, що буде "битва за надію".

За моїми уявленнями у вересні мало вирішитися, чи збережеться надія на прорив на південній ділянці фронту.

У вересні прориву не сталося. Тут треба зазначити, що слово "прорив" в описі подій на Токмацькому напрямку часто використовується, але це не той прорив, після якого вороги дезорієнтовано біжать, а наша кавалерія з шашками наголошує на тили супротивника.

У нас під "проривом" розуміється захід на так звану "першу лінію Суровікіна", яка являє собою смугу з протитанковими ровами, бетонними пірамідками та траншеями для піхоти.

Біля Вербового ЗСУ подолали ці самі рови, пірамідки та місцями траншеї. Після чого прогризання оборони рашистів продовжилося.

І це найголовніша подія вересня, яка продовжує наші сподівання на жовтень.

Потрібно сказати, що ніхто не робить загадкові особи під час обговорення, який напрям наступу основний.

Основний — Токмацький напрямок. Наступ на Старомлинівському напрямку та просування на південному фланзі Бахмута — допоміжні, покликані стягнути до себе частину сил противника.

В підсумку. Попереду жовтень. Завдяки вересневим діям ЗСУ ми продовжимо сподіватися, що прогризання російської оборони як мінімум не зупиниться, а якнайбільше знайде в цій обороні слабке місце. Що російські резерви вичерпаються. Що промислові темпи знищення російської артилерії, іншої техніки, складів та штабів принесуть свої плоди.

Я не знаю, чи справдяться ці надії. Але я вірю в це, бо вірити в це правильно.