Навіть через рік великої війни. У Дніпровській трагедії мене вразили дві речі

Читать на русском
Автор
523
Під уламками зруйнованого російською ракетою будинку загинули десятки людей
Під уламками зруйнованого російською ракетою будинку загинули десятки людей. Фото Ян Доброносов, "Телеграф"

Український журналіст Юрій Кошмарченко наголошує, що навіть через рік повномасштабної війни в країні українці здатні відчувати біль і співчувати чужим трагедіям

Навіть через рік війни.

У Дніпровській трагедії мене вразили дві речі.

Ми все ще можемо так відчувати. Навіть через рік повномасштабної війни, коли трагічні новини — це щоденна рутина, коли у кожного є друг в соцмережах, який вже ніколи не оновить сторінку, коли повітряна тривога це не катастрофа, а "та ну скільки можна?!". Навіть за таких умов ми все ще відчуваємо трагедії й чужий біль.

Ми плачемо за незнайомими загиблими людьми, проживаємо весь цей морок із глухою жінкою, яка добу лежала під завалами без можливості покликати на допомогу, і переживаємо навіть за кішку, яка застрягла в зруйнованій квартирі. Ми все ще все це відчуваємо — і співчуваємо.

І це — друге, що мене вразило. Навіть через рік війни ми не захлинулися болем чи ненавистю, натомість ми переповнені бажанням підтримати й допомогти. Прості місцеві жителі на холоді годинами розбирали завали, а якась жінка, якій не вистачило лопати, навіть використала для цього дорожній знак, що зірвало вибухом. Дніпряни написали сотні пропозицій прийняти людей у себе вдома, а збори, які відкривають для постраждалих, просто за кілька годин набирають сотні тисяч гривень. Це важко навіть уявити: проживши найстрашніші місяці свого життя, українці все одно жертвують своїм і моментально збирають величезні суми, аби підтримати один одного.

Навіть в умовах перманентних трагедій ми не тільки за себе, а й за всіх, ми разом.

Навіть через рік війни.

Джерело: Facebook-сторінка Юрий Кошмарченко