Ми вступаємо в нову фазу війни, і на горизонті маячить нова криза, але є рецепт нашого виживання

Читать на русском
Автор
11362
ЗСУ
ЗСУ

Радник міністра оборони, харківський блогер Олексій Копитько вважає, що те, як ефективно Україна використовуватиме ресурси в найближчі півтора місяці, залежить її виживання:

Середина літа – це час, коли за моїми суб’єктивними відчуттями мало "щось прояснитися". І ось воно прояснилося. Частина моїх внутрішніх прогнозів не справдилась. Щось навпаки – сталося точно до деталей. Спробую узагальнити.

Суть. Протягом цих місяців ми пройшли через кілька криз у дусі книги/фільму "Марсіанін". Кожна з цих криз могла нас вбити, але не вбила. Десь пошматувала, десь зміцнила, бо ми обрали правильну стратегію. Тепер ми вступаємо в нову фазу війни, і одночасно на горизонті маячить нова криза, здатна нас прикінчити – фінансово-економічна. Від того, як ми до нього підготуємось, залежить наше виживання.

Якщо докладніше.

У найближчі півтора місяці, тримаючи в голові події на фронті, потоки зброї та інші суто оборонні питання, особисто я дивитимусь на один найважливіший індикатор — підвищення ефективності використання ресурсів. Цей градусник відобразить наші шанси.

Рецепт нашого виживання до сьогоднішнього моменту можна грубо описати так.

1. Збереження керованості.

У жодний з моментів за минулі майже 5 місяців ворогові не вдалося розвалити нашу систему управління обороною та країною загалом. Влада та суспільство продемонстрували несподівану для ворога (і партнерів) стійкість. Навіть у перші дні. Коли багато хто був у шоці, але робили свою роботу.

Якщо дивитися вузько: у перші години вторгнення ворог атакував системи управління та зв’язку (ракетами, кібер, ДРГ, активувавши зрадників). Те, що йому вдалось обрушити, відновили/замістили досить швидко. Провисання не створило незворотних наслідків на стратегічному рівні.

Як результат – російській орді будь-якої миті часу протистояла держава та армія. А не збіговисько партизанських загонів чи ополчень.

Це знищило російські плани здійснити бліцкриг.

2. Мобілізація.

З усіма загальновідомими складнощами Україна вдруге за умов реальної війни зуміла провести мобілізацію. Цього разу набагато успішніше, ніж у 2014-2015 р. У більш стислий термін і у більших обсягах.

(До речі, наші партнери вражені. Бо ЖОДНА країна в Європі не знає, як насправді вона проводитиме мобілізацію в такій обстановці. Частина країн у тихому жаху. Бо вони проаналізували реальні можливості своїх армій і неслабко так здригнулися. Вони підозрюють, що їх розрахунки щодо мобілізації в момент зіткнення з реальністю можуть сильно і неприємно здивувати).

Мобілізація дозволила забезпечити необхідну щільність оборони, коли Росія може просуватися лише ціною граничних зусиль і втрат. І тепер змушена судомно стягувати всі можливі ресурси – мобілізуючи зеків, формуючи "національні" добровольчі загони, рекрутуючи сирійців, підбурюючи білорусів тощо.

3. Переозброєння.

Навіть проваливши бліцкриг, російське командування чітко розуміло, у який термін українська армія закінчиться.

Відкотившись із півночі і змістивши акцент тиску Схід, вони орієнтувалися на вимірювані показники. Зокрема, вони знали, що після знищення наших арсеналів у 2015-2018 рр. ми зможемо протриматися дуже обмежений час.

Вдалося зробити те, чого вони не очікували.

Паралельно з отриманням допомоги та ПОКУПОЮ зброї та техніки (пост)радянських типів, Міноборони всіма силами домагалося рішень про перехід на важкі озброєння західного зразка. Насамперед – артилерії, як найуразливішої категорії.

Значення цього переходу ще буде оцінено, але його результати вже наочні. Воюють сотні стволів 155-мм, а також низка інших калібрів. Сьогодні ми маємо більше снарядів для серйозної артилерії, ніж було до 24.02. Це результат шалених зусиль.

Щось видно публічно (допомога від партнерів), щось взагалі за кадром (КУПІВЛІ за рахунок українського бюджету). У результаті (пост) радянське озброєння зіграло роль штучного дихання для армії, а західні поставки забезпечили необхідне підживлення. Спочатку у вигляді крапельниці, потім у вигляді рідкої їжі та пюре, а зараз концентрація поступово зростає до шматочків вареного м’яса у поживному бульйоні.

Тактика вогняного валу, на яку росіяни цілком обґрунтовано розраховували, не спрацювала. У травні українська армія продемонструвала масовий героїзм. Тоді було найгірше становище зі зброєю (радянське вичерпалося, а обсяги західного ще були невеликі), тоді були найбільші втрати. З червня тотальне домінування росіян почало зазнавати ерозії, а в липні у них позначилися пробуксовки.

Тобто українська армія не закінчилася.

Наші бойові частини зазнали втрат. Люди втомились. Ситуація на фронті дуже складна. Дуже. Але ворог не вирішив стратегічного завдання. І при цьому вже змушений брати таймаути та перебудовуватися. У т.ч. реагуючи на ті ж хаймарси.

Росіяни не дурні, вони адаптуються. Просто нам усім удалося їх кілька разів здивувати на системному рівні. Тепер їм доводиться вкладати у цю війну ресурси, на які вони не розраховували.

4. Постачання та логістика.

Багато хто уявляє ситуацію на момент лютого 2022 р. у плані постачання. Після 24.02 Міноборони вирішувало два завдання.

Безумовний пріоритет – зброя. Потрібно було запустити процеси, щоби нашій армії було чим воювати.

Контрактувалося все, що могло бути отримано швидко або виготовлено у раціональний термін. Наприклад, десятки байрактарів та інших БПЛА – це результат держконтрактів.

Друге завдання – розгорнути систему постачання зрослої приблизно втричі армії. Було чітке розуміння, що ми йдемо через кризу і потрібно було вибрати опорні точки, закриваючи найкритичніші потреби та вибудовуючи логіку, яка дозволить витягти себе за волосся з болота.

На подив багатьох, у армії виявився запас палива (бо всупереч поширеній думці його формували). Який дав можливість встояти та пройти всі ці 5 місяців без серйозних зривів, спираючись на запаси, включаючи приватний ресурс та західну допомогу. Армія не зупинилася.

Так само встояла система харчування. Ми фіксуємо та розбираємо всі відомі випадку локальних зривів чи претензії. Частину проблем знімають волонтери. Але левова частка забезпечення харчуванням – це бюджет. Система розгорнулася та працює.

Десь до середини квітня ми рухалися через кризу, яку вдалося пройти завдяки участі суспільства (громадян та волонтерів як організаторів підтримки). Наочний приклад, який наводився неодноразово – бронежилети.

На кінець квітня 50% броників в армії становила гуманітарна допомога (централізована та точкова), друга половина – постачання Міноборони. Нині ситуація принципово інша. Тільки за минулий тиждень Міноборони поставило до ЗСУ 30 тис. одиниць броні (хто знає цифри на початок року – може оцінити пройдений шлях).

Такий ритм вже досить довго. Броніки як тема зникли, вони існують як індивідуальні побажання або провтики на локальному рівні. Це питання логістики від складу до бійця, що поза веденням Міноборони. Зараз починає змінюватися структура постачання – підвищується частка вітчизняних виробників, які виходять на пристойний обсяг.

З наочного, як і раніше, кризовою залишається тема форми. Вона має вирівнятися до кінця місяця, якщо не буде жодних несподіванок (все відшивається, вантажиться, має незабаром проявитися на складах. Нарощуються темпи по зимі).

Важливим пом’якшуючим фактором стало підвищення грошового забезпечення всім військовослужбовцям на період воєнного часу. Ми відчули вплив виплат у травні, коли люди отримали повноцінні гроші за квітень, а багатьом закрили хвости по березень. Зрозуміло, що була ще безліч складнощів, але сотні тисяч людей отримали ресурс, який прийняв на себе частину навантаження.

Спираючись на ці купини, вдалося вкласти необхідні зусилля у зброю та не потонути у болоті проблем забезпечення всім іншим.

Станом на сьогодні Міноборони законтрактовано гігантські обсяги всього і основні зусилля, крім нових контрактів – це домагатися дотримання термінів поставок. Це окреме мистецтво.

Загалом, незважаючи на справедливу критику з низки проблемних питань, система оборони розгорнулася для відсічі ворогові, який перевершує нас за всіма можливими параметрами, крім мотивації та професіоналізму.

І ось тут розпочинається нова історія.

5. Гроші.

Як ви знаєте, грошей країна не має. Ми не можемо повною мірою оплачувати війну, яку ведемо. Бо справа не лише в армії, яка за місяць споживає річний бюджет. Економіка згортається.

Від подвигів Міноборони у пошуку зброї та укладанні контрактів не буде ніякого толку, якщо в країни закінчаться гроші. Має бути дуже важкий і конфліктний, але вкрай необхідний етап — підвищення ефективності всього. Дуже жорстке розташування пріоритетів.

Перші місяці ми відбивалися за всяку ціну. Зараз стоїть завдання зробити систему максимально стрункою, вичавити максимум з кожної копійки витрат. У нас немає безлімітних ресурсів та нескінченного потоку витратних матеріалів. Просто немає.

Це сподобається далеко не всім. Але на коні виживання. Ресурси повинні спрямовуватись на те, 1) без чого просто не вижити; 2) що буде підвищувати наш суверенітет та стійкість. Досвід того ж таки Ізраїлю – це опора на свої сили плюс бонуси у вигляді допомоги.

Якщо ми хочемо зберегти допомогу від країн, населення яких зіткнеться з наростаючим потоком побутових складнощів, ми маємо стати суперефективними.

По зброї ми цей тест більш-менш проходимо. Щодо організації системи загалом – ще багато чого належить зробити…

Я свідомо не торкаюсь суто військових питань, ситуації всередині підрозділів, обстановки на конкретних ділянках. Це або за межами компетенції, або є грамотніші люди, які можуть давати оцінки.

Станом на сьогодні загалом я дивлюся з оптимізмом.

Кризи організації забезпечення оборони ми пройшли/проходимо краще, ніж я очікував, виходячи зі стартових умов.

Якщо ми успішно форсуємо питання підвищення ефективності (автоматизація, зв’язок, врахування всього, демонтаж неефективних і дублюючих структур тощо) до моменту, коли у нас закінчаться гроші, то гроші у нас не закінчаться. Відкриється новий рубіж виживання, як у згадуваному "Марсіаніні"...

Вже півтора місяця ми відчуваємо зростання пресингу з боку росіян, які намагаються обрушити управління обороною. І через інформаційні атаки, і через тиск на ключових осіб, які ухвалюють рішення, і через втручання на всіх етапах забезпечення – від виробництва до логістики. І через багато чого ще. Це показник, що в нас щось виходить.

Підстав для ейфорії немає. Але й у тотальну зневіру впадати не варто. Має бути дуже багато виснажливої рутинної роботи без чарівництва. Чари теж будуть — як результат зусиль, але без міцної основи воно не врятує.

Так і живемо.

(Сі сторінки Копитько в соцмережі Фейсбук)