Після смерті українських воїнів сім’ї загиблих проходять свою особисту війну. І про це треба писати.

Читать на русском
Автор
Українських воїнів ховають із почестями

Політичний оглядач, парламентський журналіст, автор порталу "Телеграф" Юлія Забєліна поділилася своїми переживаннями після похорону українського військового, який загинув на "Азовсталі"

Я хочу відчути весь біль цієї війни та не дистанціюватися від неї.

Зараз була на похороні героя, який загинув на "Азовсталі". Ще у квітні. Поховати змогли лише зараз, бо… про це напишу у репортажі, наскільки зможу. Тому що після смерті сім’ї загиблих проходять окрему свою особисту війну. І про це треба писати.

Хоча розуміти, як правильно писати про такі речі, ще належить. Навіть фізично тяжко.

Паралельно читаю книгу "Травма та зцілення" про жертв політичного терору, воєн та насильства, і там автор пише, що ветерани війни у В’єтнамі багато говорили після повернення про те, що мало хто насправді хоче знати реальну правду про війну.

Напевно, це й з одного боку нормально. Важко було б продовжувати у Києві вести мирне життя, знаючи, що на Байковому цвинтарі неподалік центру постійно когось кремують та ховають.

Правда про смерть взагалі мало кому потрібна, бо це складна тема.

Мені у цьому розумінні дуже допомагає особистий досвід втрат і інший важкий досвід.

А ще мені дуже подобається культура ставлення до загиблих військових в Америці. Мені подобається, що вони мають Арлінгтонський цвинтар, де поховані військові, які брали участь у різних війнах. Поховані з почестями за участю перших осіб країни. Подобається їхнє ставлення до ветеранів. Нашому міністерству ветеранів ще багато чому доведеться повчитися там. І нам теж потрібне таке особливе місце поховання. Тому що ці герої гідні того, щоб їх шанували після смерті. І тут мені теж подобається позиція "Азова" (які вони круті!): вони хочуть зробити меморіал у Києві, де будуть поховані всі захисники Маріуполя.

Нам ще жити пліч-о-пліч зі смертю дуже довго. Навіть після закінчення війни. І це варто розуміти.