Україна вже стала "Ізраїлем" із населенням у 40 мільйонів людей. Ні Захід, ні росія виявилися до цього не готові

Дисклеймер.

Мені нескінченно все одно як сприйме цей текст переважна кількість добрих людей, які його прочитали. І як ставитимуться особисто до мене. Як і все написане на цій сторінці, ці літери – виключно моя суб’єктивна думка.

Я усвідомлюю, що зараз цей текст буде сприйнятий погано. Така ситуація. Гаряча. Багато болю. Люди не хочуть приймати факти та аналізувати складні явища. Вони шукають підтвердження тому, що вже повірили, що їм близько. Це нормально – потрібні сили, щоби вижити.

Написаний текст тому, що 1) було багато запитань від людей, до яких я ставлюся з повагою, хоч і часто сперечаюся. 2) можливо, він дасть якісь підказки тим, хто напередодні вирішальних подій намагається розібратися та шукає точку опори. 3) щоб до нього можна було повернутися за кілька місяців, коли потрібно буде з чимось звіритися. 4) у мережі твориться якась дичина, немов війна вже закінчилася, і настав час карати невинних та нагороджувати непричетних. Нічого не закінчилося, навіть близько.

Так ось.

Перше. Будь-хто, хто має хоч якісь мізки, не може заперечувати. Навіть зараз. На тлі розтерзаного Маріуполя, пораненого Харкова, понівеченого Чернігова. Після геноциду у Бучі, братських могил у багатоповерхівках Бородянки, вокзалу у Краматорську. На тлі терору на Херсонщині. Навіть зараз. Рівень залучення та реакції з боку "цивілізованого світу" залишаються неадекватними ситуації. Чи не недостатніми, а неадекватними. Нелогічними, якщо в основі логіки – недопущення/боротьба з тим, що уособлює Кремль.

Рішення, що приймаються зараз на Заході, були б ідеальні в листопаді і хороші в грудні 2021. Вони були б запізнілими в січні, коли НАТО запропонували "зібрати манатки". Але ще могли б вплинути у лютому. До того як. Але маємо те, що маємо.

Весь блог читайте мовою оригіналу — у матеріалі "Телеграфу".