Через два місяці на доставку, сервіси та смачну їжу у росіян не буде грошей

Читать на русском
Автор
1195
Росіянам простіше відстояти чергу до банкомату, ніж вийти на мітинг
Росіянам простіше відстояти чергу до банкомату, ніж вийти на мітинг

Російський журналіст Павло Канигін про поведінку російського народу під час війни з Україною

У такий переломний кризовий час хороші люди часто кажуть собі: кожен має робити свою справу краще за колишнє, дизайнер — краще малювати, журналіст — краще писати, водій краще водити, а керівник — краще керувати, так і впораємося.

У кризовому управлінні це називають work avoidance. Замість того, щоб прийняти кризу і змінити правила, як зробила та ж Марія Кожевнікова, ти намагаєшся закопатися в колишню рутину, втекти за фасадом професійних обов’язків і по суті вдати, що нічого особливого не відбувається. Мозок людський влаштований так, нічого не поробиш, і чим менш він поінформований, накачаний та прокачаний, тим сильніше піддається цій слабкості.

При цьому катастрофа від цього меншою не стає. Росія і гарненька Москва не будуть колишніми принаймні для нашого покоління. Скільки не намагайся ти, дизайнере, малювати, вже пізно. Колись від тебе щось залежало, але зараз уже немає. І від твоєї роботи тим паче.

Для квітів, подкастів, сироварень та таксі через два місяці не залишиться платоспроможного попиту. І зла іронія полягає в тому, що на доставку, сервіси та смачну їжу не буде грошей навіть тому, що в момент перелому кожен продовжував займатися своєю справою, а не брав відповідальність за порятунок хоча б майбутнього, як зробила Кожевникова — даремно що про*ано справжнє.

Почасти відлуння такого ставлення до життя з тим самим мисленням ми всі ці роки ми могли спостерігати на Донбасі, Кузбасі, Тагілі та інших територіях з тією різницею, що тут благополуччя складалося з обміну фізичної праці на гроші. "Ніколи нам вибирати/мітингувати/вимагати/думати, нам працювати треба", "Ми завжди працювали, а вони завжди шукали, як би на нашій праці папаразитувати". "Ми люди праці, нам усе це ваше західне нецікаве". Ми часто чули ці слова. Звичайно, сумно, що в масовій свідомості розумова праця все ще вважається несправжньою, а відповідно її продукт та економіка знань — незрозумілою ілюзією, чорт із цим. Але ж і сама по собі праця все ще розглядається як механічна дія, що не передбачає нічого, крім отримання в обмін на нього засобів для існування. У цьому сенсі жителі великих міст ставляться до своєї роботи дизайнерів/продюсерів/аналітиків/клерків так само, як і робітники Кузбасу та Донбасу. Ця праця немає жодної ідейної мотиваційної основи крім збільшення особистого добробуту.

Тоді як ініціатива, адаптивна робота — зусилля, спрямовані на якісну зміну економічної та суспільної основи як на рівні організацій, так і на рівні країни, — працею не вважається. Люди не вважають себе акторами в цьому процесі і віддають цю функцію/начальникам, які ніколи не будуть нічого змінювати, оскільки зацікавлені у збереженні статусу-кво.