В Одесі пластичні хірурги безкоштовно рятують постраждалих від війни: історія однієї жінки

У перші дні повномасштабного вторгнення клініка пластичної хірургії в Одесі, де працював пластичний хірург Артур Тумбашян, як більшість приватних установ, закрилася. Але вже за кілька тижнів лікарі відновили роботу, і Артур написав у Facebook, що готовий оперувати безкоштовно всіх, хто постраждав внаслідок бойових дій. Довго чекати на пацієнтів не довелося.

- Ми з колегами зібралися, і зрозуміли, що не можемо сидіти склавши руки, — каже Артур. – Щоб ми перемогли у цій війні, кожен на своєму фронті має робити все, що може. Ми можемо робити пластичні операції. А людей, яким вони зараз потрібні, на жаль, з кожним днем все більше. Тому я написав у соцмережах, що ми готові безкоштовно приймати всіх постраждалих від цієї війни. Ми знаходимося в Одесі, але пацієнтів приймаємо з усіх регіонів України. І ми раді, що можемо бути корисними.

Людям, які звертаються до Артура, часто потрібна далеко не одна пластична операція.

— Прямої загрози їхньому життю вже немає, адже одразу після того, як вони були травмовані, їм надали першу допомогу в найближчій лікарні, — каже Артур. – Звичайно, коли людині рятують життя, не йдеться про естетику. До нас ці люди потрапляють вже тоді, коли їхній стан дозволяє робити пластичні операції. І коли вони їм справді необхідні. Наприклад, в однієї з моїх пацієнток Лариси Шмалько, яка постраждала під час ракетного обстрілу росією курортної Сергіївки, все обличчя було в осколкових порізах. Біля брів був перебитий нерв, один з осколків застряг у кістці. Ми зробили їй дві операції. Потім – тривале лікування, ін'єкції… Її лікування триває донині, на відновлення піде щонайменше рік. Але ми вже бачимо дуже добрий результат. Через деякий час цей результат буде ще кращим — навіть ті рубці, які залишаться, повинні стати практично непомітними.

55-річна Лариса Шмалько зізнається: після того, як вона дивом вижила під час ракетного удару росії по Сергіївці, вона спочатку боялася підходити до дзеркала. Боялася зустрічатися з рідними, особливо з маленькою онукою.

- Коли онука вперше мене побачила, вона дуже злякалася, — згадує Лариса. — Видовище було справді жахливим — все обличчя порізане, всюди моторошні шрами. Я казала внучці, що мене вколов їжачок… Я розуміла, що дивом залишилася жива і мушу радіти. Але не уявляла, як із таким обличчям жити далі. Ракетний удар пам'ятаю досі й, мабуть, ніколи не забуду. Я була вдома. Ніщо не віщувало лиха, як раптом подзвонив син і закричав, що в бік мого будинку летить ракета. Він крикнув: "Мамо, біжи!"

Лариса запанікувала. І замість того, щоб одразу побігти в укриття, вирішила зачинити вікна на балконі.

- Я подумала, що треба зачинити вікна, щоб їх не вибило, — згадує жінка. – Але встигла лише прибігти на балкон. Підняла руку, щоб зачинити вікно — і в цей момент мене обдало гарячим повітрям. Почула вибух. Полетіли уламки скла… Я впала, мене засліпило. Далі нічого вже не бачила. Навпомацки спробувала доповзти до вхідних дверей, але не змогла їх знайти. Виявляється, дверей вже не було.

Того дня, 1 липня, внаслідок ракетного удару росії по базі відпочинку та житловому будинку в Сергіївці Білгород-Дністровського району Одеської області загинула 21 особа. Ще 38 отримали травми. Ларису разом з іншими постраждалими привезли до найближчої лікарні, де їй урятували життя.

- Але дивитися на себе в дзеркало мені справді було страшно, — зізнається Лариса. — Здавалося, що від мого обличчя практично нічого не лишилося. Половина обличчя не рухалася, я навіть не могла підняти брову. Я боялася, що залишусь такою на все життя. Адже пластичні операції – це дуже дорого, я не мала таких грошей. Навіть не сподівалася, що знайдуться лікарі, які зроблять все абсолютно безкоштовно.

До Артура Тумбашяна Лариса потрапила завдяки волонтерам, які побачили допис пластичного хірурга у Facebook. Серед пацієнтів Артура не лише Лариса, яка постраждала у Сергіївці. Ще один хлопець, який постраждав за тих же обставин, звернувся з посіченим обличчям, шиєю та порізаним сухожиллям на руці. Артур із колегами витягли кілька уламків із його шиї та лицьового нерва. Сухожилля вже відновили.

– Ми готові й надалі приймати людей, – каже Артур. – Адміністрація клініки взяла на себе матеріальну базу – забезпечує обладнання, палати тощо. Я, як хірург, оперую. Робити операції постраждалим внаслідок бойових дій людям нам вдається за рахунок того, що клініка працює та приймає також пацієнтів, які роблять естетичні операції, наприклад, збільшення губ, грудей чи ринопластику. Ці операції, як відомо, коштують недешево. І завдяки їм ми зараз маємо можливість безкоштовно допомагати тим, кому це необхідно.

Сам Артур Тумбашян родом із Миколаєва. У рідному місті працював пластичним хірургом до 2021 року. Рік тому разом із молодою дружиною переїхав до Одеси. У лютому 2022-го, якраз, коли почалося повномасштабне вторгнення росії, у подружжя народилася дитина.

Нині родина Артура залишається разом із ним в Одесі.

– Коли бачиш результат своєї роботи, з'являються сили та бажання робити ще більше, – каже Артур. — Пацієнти, які думали, що через каліцтво повноцінне життя закінчено, більше не бояться дивитися в дзеркало і знову радіють своєму відображенню. Дуже сподіваюся, що нам вдасться допомогти якомога більшій кількості людей.