Я пережив підрив на міні, біля голови розірвалися три гранати, — ветеран після втрати ніг відкрив бізнес

Росіяни – ворог, який не бавиться в честь і благородство

Військовий зі Львову 31-річний Володимир Савельєв – відкрита, творча людина зі щирою посмішкою. Та за цією легкістю та позитивом ховаються пережиті на війні моменти, які не кожному до снаги витримати. На фронті чоловік втратив ноги, та не зламався. Ба більше, створив власний простір і продовжує об’єднувати людей навколо себе. Свою історію захисник розповів нашому виданню.

"Я хотів помститися росіянам"

До повномасштабного вторгнення РФ Володимир працював предметним дизайнером: проєктував меблі, робив декорації, викладав дизайн дітям У можливість "великої" війни не вірив до останнього.

– Хоча розумів, що війна на сході вже давно триває, гинуть люди. Та я сприйняв це нормально: коли так, то треба жити вже в новій реальності, – каже ветеран.

Та 24 лютого 2022 року назавжди змінило життя чоловіка.

– Крізь сон я чув вибухи. Мені зателефонувала мама і сказала, що почалася війна. По інерції я відповів: "Мама, я знаю, але хочу ще трошки відпочити". Ми з дружиною ще годинку дрімали в обіймах, бо я знав, що після цього вже не буде ніякого спокою, – пригадує Володимир.

Батько чоловіка майже одразу після початку "великої" війни, 28 лютого, пішов до ЗСУ. Сам Володимир ще деякий час жив цивільним життям, займався волонтерством, а потім у липні 2023 року підписав контракт із ЗСУ.

– Моєю мотивацією було виживання, захист рідних. Це наша свобода, наша країна, і кудись тікати за кордон я ніколи не планував, тому що у нас надзвичайно чудова країна і люди. Крім того, у мене було бажання помститися за весь цей час, який росіяни у нас забрали, – розповідає боєць.

"Росіяни не орки"

У війську Володимир отримав позивний "Монгол" через характерну форму вусів – таке прізвисько дав кращий друг, і воно прижилося. Спочатку був стрільцем-санітаром, потім бойовим медиком. Згодом вивчився на офіцера і став командиром взводу. Воював на Донбасі.

– Найстрашніше завжди перед бойовим виходом, коли збираєш свою амуніцію. Ти телефонуєш рідним, кажеш, що з тобою не буде зв’язку. Тобто страшно не тоді, коли щось відбувається, а саме очікування. Ти з укриття маєш вийти і наважитися на ці кілька перших кроків, – каже Володимир.

Про ворога чоловік розповідає без прикрас, реалістично.

– Я бачив особисто, як один росіянин підганяв іншого і казав: "Шире шаг, вперед-вперед, смелее". І цей, котрий підганяв, був повністю у броні, а інший – у якійсь курточці і з автоматом. Ми поділяли їх на "лускунчиків" і штурмовиків. "Лускунчики" – це розхідники, а штурмовики знали, де наші вогневі позиції, і були підготовлені, – розповідає боєць.

Володимир вважає, що неправильно називати ворогів "орками".

– Це люди, і тут треба розуміти, що саме людина здатна робити такі звірства. Це хитрий, підступний ворог, який має величезні ресурси. Цей ворог не бавиться в честь, благородство. Його завдання – виграти війну, і він усе для цього робить і ні з чим не рахується. Ми часто жахаємось від того, як росіяни ставляться до наших полонених. А чого тут дивуватися? Вони своїх не жаліють, – каже військовий.

"Повз до броні. Це тривало вічність"

Бойовий шлях "Монгола" перервався у жовтні 2024 року.

– Ми поверталися з виходу, і я наступив на протипіхотну міну. На жаль… Та зі мною був побратим, ми швидко наклали турнікети на ноги і відтягнулися в лісосмугу, – пригадує ветеран.

Та на цьому боротьба за виживання тільки почалася. Над пораненим чоловіком завис ворожий дрон.

– Прилетів російський дрон і зафіксував нас. Коли він полетів геть, я зрозумів, що терміново потрібно сховатися. Я зарився в листя, та наступний дрон прилетів уже з гранатою і знайшов мене. Дрон зробив скид, та мені пощастило – він не влучив. Граната впала в трьох метрах від мене. Я швидко змінив схованку, та прилетів наступний дрон з ще однією гранатою. Знову не влучив. На третій раз я кардинально змінив стратегію: сховався і ліг обличчям у землю. Дрон знову не влучив, – розповідає боєць.

Нарешті побратим крикнув: "Монгол, броня!". Володимир подумав, що це ворог, та побратимам пощастило – це були свої, ЗСУ.

– Я з останніх сил доповз до броні. Мені здавалося, що це тривало вічність. Коли ж мене закинули в БТР, я лежав на ношах, світило червоне світло, було тепло, приємний запах мастила, і я розслабився. Хоча й розумів, що зберігався ще досить великий ризик, адже міг прилетіти дрон, початися обстріл, – каже Володимир.

"Бути щасливим – серйозна праця"

Чоловік був повністю при свідомості. Його доправили до стабілізаційного пункту, де "вирубили" знеболювальними. Прокинувся військовий уже в лікарні Мечникова в Дніпрі – без ніг.

– Я лежав з трубкою в роті, говорити не міг, прив’язаний до ліжка, – пригадує ветеран.

Що втратить кінцівки, Володимир розумів ще тоді, в лісосмузі, коли накладав собі турнікети.

– Я знав, чим це може закінчитися. Ми робили переоцінку турнікетів. Праве коліно я тоді врятував, але коли оглядав ліву ногу, то побачив, що там велика рана в районі коліна, і робити якісь маніпуляції з турнікетом на ній було небезпечно, – каже боєць.

Нову реальність чоловік сприйняв на диво позитивно.

– Знаєте, я був на позитиві. У мене друзі, шалена підтримка. Звичайно, сумно, що немає ніг, але ж чорт забирай, я пережив підрив міни, розрив трьох гранат біля голови, – зізнається Володимир.

Володимир протезувався в Україні. Повне усвідомлення втрати прийшло не одразу.

– Остаточно зрозумів, що втратив ноги, тільки тоді, коли вперше став на протези. Було тяжко, але я себе морально готував до того і не плекав ілюзій, що стану на протези і одразу почну бігати. Десь щось натирає, постійна втома, ноги набрякають, – розповідає ветеран.

Втім, за три місяці чоловік навчився ходити на протезах за допомогою тростини.

– Але це вдалося лише завдяки впертості, роботі з лікарем і фізичній підготовці, адже раніше я багато років займався танцями, – каже Володимир.

Зараз Володимир відкрив власний бізнес – коворкінг "Берег". Це більше ніж просто робочий простір, адже тут діє постійна виставка картин ветеранів, продається продукція, яку виготовляють побратими.

– Ідея виникла тоді, коли я сидів удома і намагався працювати. Та робота не йшла. Мені було якось сумно і самотньо. Тому я вирішив спробувати зробити свій бізнес, свій простір, який буде об’єднувати людей. Так і виникла ідея з коворкінгом. Чому назвав "Берег"? Тому що для мене берег – це місце сили, де можна побути самому чи з компанією. Як тесляр, який будує човни і відправляє їх від берега, так само і до берега причалюють човни, – пояснює Володимир.

Про мрії чоловік розповідає просто й щиро.

– Як і будь-хто з українців, я мрію про перемогу. Щоб близькі та друзі кожного були цілими та здоровими, родини не розлучалися. Що ж стосується особистих мрій, то я хочу подорожувати і бути щасливим, адже це теж серйозна праця, – резюмував Володимир Савельєв.​​​​​​​​​​​​​​​​

Українці з інвалідністю можуть отримати допомогу на сайті організації EnableMe Ukraine. Поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу ви можете у спільноті EnableMe.