Проколоти ворожу оборону: генерал оцінив шанси ЗСУ на серйозний успіх до кінця року

Практично весь серпень західна преса та окремі чиновники критикували наступальні дії українських Сил оборони. Їм не подобалися повільні темпи, те, що Україна не кидає всі сили на один – південний – напрямок. Невдоволення викликали навіть атаки на Крим.

Ці заяви "Телеграфу" прокоментував генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006—2010 рр.) Ігор Романенко. Він також розповів, що може зробити український наступ ефективнішим.

– Критичні зауваження щодо наступальних дій ЗСУ з боку західних ЗМІ, деяких політиків та чиновників показують, що там немає реально авторитетних медіа – непідкупних, які діють за класичними стандартами журналістики. Гроші путіна, зокрема в США, не вважають кривавими. І готові публікувати матеріали з явно прокремлівськими меседжами, які ледве загорнуті в західну обгортку, – вважає Ігор Романенко.

Він зауважує, що росіяни в рази інтенсифікували пропаганду за кордоном, витрачають величезні кошти, наймають лобістів. А в будь-якій країні, наголошує експерт, є нечисті на руку люди, які заради грошей готові на будь-що. Так і з’являються статті у стилі "український наступ не призведе до потрібного ефекту", заяви на кшталт "слід швидше домовлятися", "це не наша війна" тощо.

За словами генерала, не тішить й поведінка турецького лідера Реджепа Ердогана.

- Таке враження, що путін його по-своєму "виховує". Не полетів до Туреччини. Примушує Ердогана прибути з візитом до Москви (зустріч начебто має відбутися на початку вересня). Та ще й робити заяви у стилі "потрібно екстрено припинити бойові дії". Що фактично означатиме легітимізацію всього, що захопила росія. А також – дозволить збройним силам агресора провести перегрупування, посилитись, отримати можливість для подальшого ведення війни, – пояснює Ігор Романенко.

Більш ніж дивними він називає заклики до України західних ЗМІ та низки політиків – діяти сміливіше в наступі. І це при тому, акцентує генерал, що не були повною мірою (причому значною мірою) здійснені обіцяні нам постачання озброєнь.

– Ще минулої осені наше вище військове командування просило про низку позицій, які б допомогли забезпечити звільнення українських територій, захоплених рф з лютого минулого року. Не йшлося про вихід на кордони 1991 року. Там потрібні були б зовсім інший рівень постачання озброєнь. Та ж авіація, далекобійні ракети тощо. Причому в кількості, котра як не в рази перевищує те, що є у противника (якщо ми говоримо про наш наступ), то хоча б у паритеті з ним. Але наші заклики не почули. Дали не все. І з великим запізненням, – констатує експерт.

Зрозуміло, продовжує він, що на Заході діє ще й внутрішньополітичний аспект. Відчувається втома від війни, бажання якщо не її припинення, то хоча б призупинення. Десь (як у тих самих Штатах) набирає хід виборча кампанія. І хоча президентські вибори там аж у листопаді 2024-го, певні рухи у цьому напрямі вже є. З різного роду заявами та статтями в ракурсі російсько-української війни.

– Нікому особливо не шкода чужих (у даному випадку – наших) територій, адже це – не їхні території. Просто демократичні держави не можуть говорити про це відверто. Однак натякають. Ми маємо ставити зустрічні запитання, а чи готові вони розстатися з тими чи іншими своїми територіями? Наприклад, США – з Аляскою чи її частиною?

Враховуючи, що в повному обсязі ми необхідного озброєння не отримали, що авіацію нам обіцяють не раніше наступного року, слід наголосити на термінових постачаннях не тільки більшої кількості бронетехніки, а й ППО для фронту. Щоб ці системи супроводжували наші наступальні дії. Нам потрібно більше потужної артилерії, ракет. Завдання – пробити коридори у серйозній системі оборони супротивника, вибудувати яку росіянам вдалося завдяки тому, що союзники України затягнули постачання нам навіть узгоджених видів озброєння, – наголошує Ігор Романенко.

За словами генерала, розпочавши у червні контрнаступ із тим, що мали, у тому числі під тиском наших закордонних партнерів, ЗСУ спробували впливати на цю потужну оборону супротивника. Ідучи при цьому всупереч тим самим статутам та доктринам країн НАТО, які передбачають, що ефективно наступати можна лише за певних умов.

– Одна з них – прикриття з неба, – пояснює експерт. – А в нас – слабка авіація, слабке військове ППО. У противника – перевага у рази. Отже, просування наших броньованих колон не тільки зіткнулося з перешкодами у вигляді щільних мінних загороджень, а й – з ударами з повітря. Що було передбачувано. Як наслідок – на перших етапах були серйозні втрати у техніці, в особовому складі.

За таких умов наступати не можна, упевнений Ігор Романенко. Потрібно шукати заміну того, чого в нас немає або чого дуже мало (авіація, потужні військові ППО).

– Такою заміною можуть бути далекобійні ракети. Поки що нам такі дають лише британці та французи. Щось ми робимо самі. Використовуємо також ударні безпілотні апарати – як власні, так і надані союзниками. Але цього явно недостатньо для ефективних наступальних дій на оборону такого рівня. Нам потрібне посилення німецькими далекобійними ракетами Taurus, а також американськими ATACMS. Але наступати, не маючи достатнього для цього потенціалу, як нас підштовхують західні партнери, є вкрай небезпечним, – попереджає генерал.

При цьому, зазначає він, резерви, які ми готували для прориву, ще є достатньою мірою. І якщо нам найближчим часом вдасться підвищити свої ударні можливості, які дозволять прорвати, проколоти ворожу оборону, у нас є сили і засоби, здатні увірватися в коридори, що утворилися. І перспективи цього до кінця року ще зберігаються, упевнений Ігор Романенко.