Що відбувається з українським наступом: чому справа не лише у росіянах

Два важливі для України заходи, проведені з різницею на тиждень, залишили по собі неприємний осад. На саміті НАТО у Вільнюсі країни — члени Альянсу не виявили достатньо потужної позиції щодо українських перспектив вступу до блоку. А 14-та зустріч Контактної групи з оборони України (формат "Рамштайн") завершилася без проривних рішень щодо масованого забезпечення ЗСУ всім необхідним для ефективного наступу та контрнаступу.

Генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ (2006-2010 рр.) Ігор Романенко розповів "Телеграфу", що і чому заважає швидшій деокупації українських територій.

За словами військового експерта, після "Рамштайну-14" багато хто звернув увагу на те, як начальник об’єднаного комітету штабів США Марк Міллі схарактеризував суттєві пробуксовування українського контрнаступу. А саме, що це – не провал, але буде довго, важко та криваво.

– Це відображає нинішню ситуацію. Але постає питання – чому так? Останнім часом почали відверто говорити про те, що вже почалася друга половина літа, а Україна так і не отримала всього того, що нам обіцяли ще на весну. Йдеться про задекларовані поставки ще з кінця минулого року та протягом нинішнього. Про те, що ми просили для ефективних контрнаступальних та наступальних дій. Ще у вересні, – нагадує експерт, – з’явилася стаття головкома Залужного та генерал-лейтенанта Забродського про війну проти росії. Там вони, серед іншого, зазначали, що якщо Україна не здобуде далекобійне озброєння, війна затягнеться на роки.

А за масштабами постачання все чітко ще в грудні минулого року окреслив той же головком Залужний в інтерв’ю The Economist, наголошуючи на необхідності сотень танків, БТР, БМП, гаубиць. Причому тоді йшлося про відвоювання територій на період до 24 лютого 2022-го, а не в міжнародно визнаних межах 1991-го (інакше на порядок більше було б у запитах). Однак навіть озброєння, на які був запит, нам вчасно і в потрібному обсязі не дали. Дали б – ситуація на фронті могла виглядати зараз зовсім інакше. У противника не було б можливості створити таку потужну оборону, накопичити резерви, – каже Ігор Романенко.

На Запорізькому напрямку, продовжує генерал, в окупаційної армії три лінії оборони на глибину до 30 км. Протитанкові рови, різні інженерні споруди, у тому числі бетоновані, тотальне мінування.

– До того ж за цей час росіяни створили лише на сході угруповання військ понад 100 тисяч. Рівень підготовки там, звісно, неоднорідний. Але це – величезна сила (зміцнена ще й 900 танками), яка вже діє на Куп’янському, Лиманському напрямках, а також у районі Кремінна — Сватове, – наголошує Ігор Романенко. – Тоді як той самий Міллі наводить приклад, що за кордоном підготували 17 бригадних комплектів українських військовослужбовців – близько 63 тисяч людей. І це наші резерви для ВСЬОГО наступу. Просто порівняйте…

За словами генерала, наші союзники часом неприємно вражають. Запізнюються з поставками нам всього, що самі ж обіцяли, не на тижні чи місяць, а приблизно на півріччя.

– Ми отримали лише від 50 до 80 відсотків всього обіцяного. У таких умовах, враховуючи перевагу противника в ракетній, авіаційній компоненті, по боєприпасах та живій силі (приблизно 4 до 1 на користь росіян), ЗСУ, звичайно, не можуть проводити ефективні наступальні дії. Тим більше, що це контрастувало б з доктринами тих самих США та НАТО загалом, – наголошує експерт. – Їхні армії ніколи б не пішли у масований наступ за такого невигідного для себе розкладу. Тож навіщо ж періодично нас намагаються підштовхнути до цього?

Близько півтора місяця ми проводимо певні наступальні дії, зазначає Ігор Романенко. Але не настільки масовані та швидкі, як розраховували деякі. І діємо тут абсолютно логічно. Навіть такі дії дозволили розкрити оборону противника і певні вади в ній.

– Щоб долати інженерні, мінні споруди – потрібна спецтехніка. Нам її також обіцяли. Але зараз дали лише на 15% від обіцяного. Так, нам анонсують постачання нових бронемашин, навіть відносно далекобійних ракет. Але що це, наприклад, за допомога — дві пускові установки? Вони не стріляють самі собою. Має бути вогнева одиниця, до якої входять локатор, пункт управління, пускова установка (установки) з ракетами. І це не можна поділяти.

Що робить та сама Іспанія? Обіцяє нам майже 60-річні Hawk (американський військовий зенітний ракетний комплекс середньої дальності), зняті з озброєння. У Штатів ракет до них близько шести тисяч у резервах. Але досі не зрозуміло – дали, не дали. Нібито у Тайваню викуплять, а нам, можливо, передадуть. Дуже довго. Дуже дивно. Тягнули з танками. Зараз тягнуть із літаками. Знаходять тисячі відмовок. А у нас щодня – нові смерті та руйнування! – обурюється генерал.

За його словами, деякі пояснення партнерів шокують. Наприклад, ті, хто звучать з США, що, мовляв, недоцільно передавати зараз Україні сучасні винищувачі, бо росіяни мають сильну ППО.

– З професійної точки зору – такі заяви в жодні ворота не лізуть. Адже придушувати ППО можна за допомогою протирадіолокаційних ракет (таких, як HARM). Причому українські умільці переробляють радянські літаки для відповідних ударів. Але ефективність тут знижена у зв’язку з тим, що не використовується локаційне обладнання, яке має той же F-16. Крім того, базовий натовський винищувач покоління 4+ (F-16, F-18, Gripen) може використовуватися ще й як штурмовик для завдання ударів, – пояснює експерт.

Відповідні засоби є. Вони ефективні. На дальності, що перевищує російські можливості. Але нам ці винищувачі не дають, зазначає Ігор Романенко. І не дають під різними приводами, знову і знову відсуваючи момент отримання цієї найважливішої військової техніки.

– Так було спершу з просто артилерією, потім із РСЗВ, потім із танками та системами ППО/ПРО. Практично постійно союзники штучно завищували терміни навчання, а українські військовослужбовці під час освоєння необхідного озброєння зменшували їх у середньому вдвічі. Чому так? Тому що Захід явно реалізує принцип затягування війни, вважає генерал.

Там, нарешті, погодилися, що добре, щоб Україна не просто не програла, а й – перемогла. Але роблять все, щоб це сталося повільно і не нищівно для росії. Аргументуючи це — то страхом ескалації (хоч рф постійно ескалює), то побоюваннями внутрішніх дестабілізаційних процесів у країні-агресорці — з непередбачуваними наслідками. А ви, українці, і далі продовжуйте обливатися кров’ю. Включати допомогу на максималку ніхто не буде. Недарма Міллі говорив про дорогу ціну нашого наступу. Не знаю, що він мав на увазі. Але для нас це точно – нові та нові втрачені життя… Через неквапливість і все ще недостатнє прозріння партнерів, – каже військовий експерт.

І все ж таки ми продовжуємо йти вперед, підкреслює Ігор Романенко. Повільно, але вірно. Роблячи ставку на якість бойових дій – з допомогою застосування сучасних видів озброєння. Плюс мотивація.

– Так, приємно, що ми за останній місяць звільнили більше територій, ніж росіяни захопили з січня до теперішнього часу. Але зараз противник, завдяки створенню нового угруповання, почав серйозно тиснути на сході. І має певний поступ. Намагаючись виконувати давно поставлені путіним завдання із захоплення Донецької та Луганської областей у їхніх адмінкордонах. Щоб потім, можливо, перейти до якихось торгів, – вважає генерал. – Думаю, вже досить скоро, коли здебільшого надійде потрібне нам озброєння, верховному головнокомандувачу Зеленському та головкому ЗСУ Залужному доведеться ухвалювати рішення про те, як наступати далі.