Заводи з України вивозять з новою силою: бізнес тікає від податкового хаосу та боїться блекаутів

В Україні стартувала друга хвиля еміграції бізнесу за кордон. Вона принципово відрізняється від першої хвилі релокації, пік якою припав на весну-літо минулого року. Раніше власники підприємств поспіхом вивозили обладнання на захід, тікаючи від обстрілів. Нинішня хвиля — це переїзд без поспіху, з обдумуванням всіх деталей. Промисловці приймають рішення про еміграцію через рейдерські атаки, хаос в державній економічній політиці, відсутності можливості застрахувати воєнні ризики, а також повну непередбачуваність щодо забезпечення електроенергією.

Чому в Польщі краще

Українські компанії й досі шукають на мапі місце, де змогли б продовжити свою діяльність. Завдяки своєму географічному положенню та культурній близькості, сусідня Польща стала логістичним і організаційним хабом, основним місцем передислокації українських виробництв.

Власник підприємства машинобудівної галузі Hydrosila, яка обʼєднує чотири заводи в Україні, Павло Штутман нещодавно анонсував будівництво нового заводу у польському Вроцлаві. Компанія уже придбала земельну ділянку з виробничими та адміністративними будівлями, на якій незабаром планує облаштувати потужності з виробництва запчастин до сільськогосподарської техніки. У Польщі бізнесмен отримав повну підтримку місцевої влади, податкові пільги, компенсацію витрат на будівництво. Він переконаний, що запуск нового виробництва відкриє для компанії можливість збільшити обсяги поставок до Європейських країн, зокрема, Німеччини.

"Розміщення виробництва саме в польському місті Вроцлав було обрано через цілий ряд факторів: розвинена інфраструктура, сприятливий інвестиційний клімат, прозора система оподаткування, відшкодування ПДВ, ефективна логістика, велика кількість кваліфікованих фахівців, зокрема, українців із виробничим досвідом", — розповідає "Бізнес Телеграфу" Павло Штутман.

Але не лише війна та провальна податкова політика стали причиною зведення бізнесменом заводу в Польщі. Корпоративні права групи компаній "Гідросила" були арештовані судом, а промисловець Павло Штутман був звинувачений у співпраці з ворогом і оголошений ледь не держзрадником через те, що продукція "Гідросили" з´явилася в росії. Це при тому, що два заводи компанії, які розміщені у Мелітополі, були захоплені окупантами, а уся готова продукція розграбована.

Динаміка переїзду підприємств за кордон вражаюча. Лише у Польщі українці зареєстрували 10,2 тис. ФОП, при чому 50% з них зробили це, щоб продовжити бізнес, який вели в Україні до війни. Наразі український бізнес, а це більше 24 тис. фірм, становить чи не половину усіх нових іноземних компаній, що відкрилися у Польщі. Близько двох третин заявили, що не планують повертатися додому по закінченні війни, а мають намір залишитись на польському ринку. Такі дані наводить Польський економічний інститут (PIE).

Міграція бізнесу створює нову індустрію

Власник такелажної компанії "Шеф-Монтаж" Віталій Андрощук розказав "Бізнес Телеграфу", що буквально з перших днів повномасштабної війни почали надходити замовлення на релокацію виробництв. Кейси були різними: від перевезення малогабаритного, але дороговартісного обладнання, до великого й об’ємного, вага якого складала тисячі тонн. Складнощів додавала ще й ситуація в країні, оскільки вивозити підприємства доводилося під обстрілами. "Тоді, — згадує Віталій Андрощук, — релокували одного з найбільших виробників холодильного обладнання з Харківської області — Green Cool (UBC group). Пізніше — із Черкас до Словаччини 5 цехів обладнання компанії Saturn, яка виробляє побутову техніку, а це близько 100 фур з обладнанням".

"У Польщі достатньо своїх виробників, — говорить фахівець,— тож для довготривалого перебування українці шукають бідніші країни. Але якщо відкривати нове підприємство коштом грантів, то це, без сумніву, Польща, яка дотує українських підприємців, щоб вони розвивали економічно слабкі регіони.Тож зазвичай заводи будуються не в центральних промислових регіонах Польщі, а у більш віддалених. Щоб демонтувати, перевезти, а потім зібрати обладнання на новому місці, потрібно витратити приблизно 20% загальної вартості потужностей".

"Проте люди, — додає Віталій Андрощук, — готові були платити будь-які гроші, аби зберегти підприємства від війни та невизначеності".

Держава має боротися за кожного підприємця та робоче місце

Виконавчий директор ФРУ Руслан Іллічов розповів "Бізнес Телеграфу", що якщо раніше підприємства переміщували своє виробництво за кордон винятково в цілях безпеки, то зараз релокують до інших країн, щоб отримати більш привабливі умови для ведення бізнесу, доступ до дешевого кредитування й інші системи стимулювання виробництва.

"Заводи виїжджають з України десятками, прямо зараз 30 потужних компаній будують нові підприємства за кордоном. Зупинити процес еміграції можна лише кардинально змінивши державну економічну політику. Держава має боротися за кожного підприємця, за кожне робоче місце", — вважає він.

Однак на сьогодні уряд не має ключових інструментів, щоб стимулювати інвесторів вкладати кошти в підприємства в Україні. Фахівець говорить, що до цього часу існують труднощі з логістикою. І завдання держави вирішувати питання не лише "зернового коридору", а і як безпечно експортувати підприємствам готову уже продукцію. Немає вільного доступу до кредитів. Програмою 5/7/9 можуть скористатися одиниці, оскільки вона має обмеження для довгострокових інвестицій. Тому підприємцю нічого не залишається, як погоджуватися на банківський кредит з обліковою ставкою 25%.

"Ми маємо картинку загального бізнес-клімату в Україні: припинення відшкодування ПДВ експортерам, попри воєнний стан, відбувається блокування податкових накладних, безкінечні зміни в податковій царині: то ми відкривали кордони минулого року, потім повертали податки на імпорт, то дозволяли бізнесу перейти на єдиний податок 2% з обороту, то скасовували, що не додає компаніям впевненості у завтрашньому дні", — говорить Руслан Іллічов.

Проте в Україні залишилися компанії, які, попри усі негаразди, продовжують працювати на своїх локаціях. Вони потребують підтримки.

"Ми не можемо говорити про точкові вирішення проблеми. Держава повинна підходити комплексно і 24/7 підтримувати тих, хто інвестує у виробництво", — резюмував Руслан Іллічов.

Війна, податки та фобія блекаутів

Попри те, що ситуація з електрикою в Україні поступово виправляється, донедавна чимало регіонів країни потопали в суцільній пітьмі. Енергетики запроваджували графіки відключень світла, щоб зарадити ситуації. І якщо побутові споживачі вже звикли до "романтичної" вечері зі свічками та проблем з увімкненням приладів, то для підприємств відсутність електрики означала зупинку виробництва. Щоб цього не сталось, керівництво компаній домовлялося з енергетиками про ліміти енергії, які вони могли використовувати в певний період часу. Доводилося працювати переважно вночі та на вихідних. Немає гарантій, що блекаути та вимкнення світла не повернуться в наше життя. Така ситуація в енергетиці, попри нинішнє покращення, змушує український бізнес частіше дивитися в бік Заходу.

Член енергетичного комітету Верховної Ради Олексій Кучеренко вважає, що вже зараз слід закладати модель роботи енергоринку на наступну зиму, пріоритетом якої має стати гарантоване забезпечення електроенергією важливих галузей економіки.

"На українському енергетичному ринку є дві проблеми: формування ціни на електроенергію і власне стабільність та якість її постачання. Обидві — не дуже сприятливі для бізнесу, оскільки через вимкнення світла підприємства неритмічно працювали. Наразі влада увійшла в протиріччя: з одного боку населення, перед яким вона не хоче втрачати авторитет, тим самим не обмежує у споживання електроенергії, з другого боку — бізнес, який через обмежені можливості тікає за кордон. Бізнесмени перебувають у надскладних умовах, вони не мають жодних гарантій щодо подальшої роботи, а держава не може і не хоче їм нічого гарантувати. Але і населення перебуває у нервовому очікуванні: що ж буде взимку, якщо уже сьогодні прогнозують дефіцит електроенергії", — говорить Олексій Кучеренко.

Наслідки міграції

Економічний експерт Олег Пендзин застерігає: якщо Україна не сформує сприятливі податкові умови на своїх теренах, кількадесят тисяч робочих місць може бути втрачено, відповідно, бюджет недоотримає кошти від сплати податків, що не може не вплинути на стан економіки.

"На сьогодні до інших країн виїхало близько 8,2 млн українців. А це, звісно, втрата робочих рук на підприємствах. Якщо люди й надалі продовжать виїжджати, то працездатних осіб, які залишились в Україні, не вистачить, щоб реалізувати програми відновлення. Щоб виконати всі інвестиційні плани, доведеться займатися ще й питанням трудової міграції, шукаючи працівників у країнах Південної Азії та Африки. Тож повернення українців назад є досить важливим питанням",— зазначає економіст.

Наразі ж спостерігаємо зворотній тренд. І державна політика його лише посилює. Підприємці тікають від непрогнозованого майбутнього в енергетиці та податкового хаосу. Друга хвиля еміграції бізнесу тільки починається.