«Сестру викрали прямо з дому»: вчителька Вікторія Андруша вже пів року перебуває у полоні в росіян

Сім’я вчительки Вікторії Андруші, яку росіяни викрали ще навесні з батьківського дому на Чернігівщині, досі не знає про її долю. Днями російські правозахисники розповсюдили інформацію про те, що їм до рук потрапив лист від українського педагога. Вісточку мають передати на батьківщину, але й вона не дає розуміння, де утримують молоду жінку.

"Перевернули у будинку все – був повноцінний обшук"

На хвилі радості від масового обміну полонених, серед яких і героїчні захисники "Азовсталі", чути й голоси рідних тих військових та цивільних, хто поки що залишається в руках росіян. Серед викрадених — Вікторія Андруша, вчителька математики та інформатики Броварського ліцею № 5 ім. Василя Стуса. Востаннє родина бачила її 25 березня, коли до їхнього будинку у селі Старий Биків Чернігівської області увірвалися озброєні росіяни.

- Сестра живе у Броварах, але, коли місто почали обстрілювати, вона поїхала до батьків у Старий Биків, – розповіла "Телеграфу" Ольга – сестра Вікторії. — Думала, що там буде безпечніше. Виявилося, навпаки. Вже наступного дня після її приїзду, 27 лютого, село було окуповане. Людей не чіпали до того часу, як росіяни почали відводити техніку від Києва. Тоді якісь нові військові з’явилися. Одного дня вони пішли дворами, шукали зброю, солдатів, не знаю навіть, що. У батьків нишпорили скрізь – залізли в льох, на горище, в сарай, колупалися в сіні та соломі. Перевернули у будинку все – був повноцінний обшук.

Нічого особливого рашисти не знайшли, але відібрали у господарів та їхньої доньки телефони, ноутбук, особисті речі, а її саму забрали. Нібито через те, що молода жінка повідомляла ЗСУ про пересування російських військ. Більше Вікторію родина не бачила.

— Як можна було збирати інформацію, якщо, за словами мами, вони місяць не виходили за ворота, і всюди були окупанти, — каже Ольга. – Але їм нічого не доведеш. Вони навіть до черевиків Вікиних причепилися, буцімто ті схожі на берці, а в нас у таких навіть діти ходять. Того дня ще мого дядька та сусіда забрали, тримали окремо від Віки та незабаром відпустили. Маму допитали, і вона повернулася додому, потім забрали ще раз. Звільнили її з підвалу односельці 31 березня, коли до села зайшла наша армія. Тоді ми від хлопців, яких теж утримували росіяни, довідалися, що Віки на той момент уже кілька днів у селі не було. Вони зрозуміли з розмов окупантів, що її вивезуть за межі України.

У Курському СІЗО говорила лише українською, чим дуже дратувала росіян

Пізніше родина Вікторії отримала лише одну зачіпку. Полонені, які повернулися додому після обміну, розповіли: вона знаходилася разом з іншими українцями у СІЗО у російському Курську.

- В якому стані Віка, як до неї ставляться, ми не знаємо, — зазначає Ольга. – Один із військовослужбовців нам тоді сказав: "Там несолодко всім!" Єдине, на що ще звернули увагу хлопці: Віка розмовляла з росіянами виключно українською мовою, чим їх дуже дратувала. Вона наголошувала, що є українкою, заявляла про свої права, що її, згідно з Женевською конвенцією, не можуть утримувати, бо вона цивільна і нічого протиправного не вчинила.

Рідні Вікторії, домагаючись її визволення, звернулися до всіх можливих інстанцій. Втрутилася в ситуацію і Human Rights Watch (неурядова організація, яка здійснює моніторинг, розслідування та документування порушень прав людини). Її представники зазначають: випадок із педагогом з Чернігівщини кваліфікується як "насильницьке зникнення".

- росія має негайно визнати факт затримання Вікторії Андруші, надати інформацію про її місцеперебування та про юридичні підстави для її затримання, — йшлося у повідомленні на сайті Human Rights Watch у середині червня. — російська влада має звільнити Вікторію і дозволити їй повернутися в Україну, а доти вона повинна неухильно дотримуватися її прав. Зокрема, як цивільна особа вона має право самостійно обрати адвоката.

За даними організації, інтереси української вчительки взялася представляти російська правозахисниця Ірина Бірюкова. Але її спроба ще наприкінці квітня зустрітися з Вікторією у СІЗО, на яке вказали звільнені полонені, не мала успіху. Після консультації начальника ізолятора з кимось у телефонному режимі він повідомив адвокату, що "серед підозрюваних чи обвинувачених її немає".

- Наскільки ми знаємо, Бірюкова кілька разів намагалася потрапити до цього ізолятора, але відповідь завжди була одна, — каже сестра Вікторії Ольга. – Можливо, її й немає у Курську.

Про Вікторію згадувала у постах та інтерв’ю, що вийшли кілька днів тому, засновниця фонду "Русь за гратами" Ольга Романова. Вона коментувала інформацію про затримання вчителів-співвітчизників на звільнених українських територіях (як повідомлялося, вона не відповідає дійсності) як шанс для Андруші швидше потрапити додому.

Також правозахисниця наголошувала, що їй відомо про десятки затриманих цивільних українців.

- Вони були викрадені у березні на Київщині, це Буча насамперед, Гостомель, Ірпінь, також Волноваха та Чернігівська область, – перераховує правозахисниця в ефірі Breakfast Show. – Це медики, це вчителі, просто цивільні спеціалісти. Серед них багато людей, котрі були вдома, не військовозобов’язані – інваліди, підлітки, жінки. Головою та серцем цієї групи стала якраз вчителька Вікторія Андруша. Ми знаємо близько 40 імен, прізвищ, подробиці їхнього викрадення.

Правозахисниця додає, що неофіційним визнанням факту утримання на території Росії громадян України можна вважати листи, які потрапили до розпорядження Червоного Хреста.

— Листи були у мішку "Пошта Росії", без марок та зворотної адреси, — зазначає Ольга Романова. – Люди пишуть російською мовою, навіть ті, хто російською мовою не говорив. Багато листів під диктовку, але всі впізнали почерк. Вікторія Андруша написала великий лист, але з позначкою "пройшло цензуру", без вказівки місця, де вона знаходиться, просто, що вона жива, здорова. А хтось кілька рядків написав.

Сестра Вікторії Ольга повідомила "Телеграфу", що лист до її родини не дійшов. Тож поки що рідні нічого не знають про її долю.

— Усі, до кого ми звертаємося, кажуть, що треба чекати, — наголошує Ольга. – Ми стежимо за обмінами, нам дзвонять та приїжджають репортери, але розголос не допомагає. Ми не розуміємо, навіщо росіянам Віка та такі люди, як вона. Сестра – звичайна вчителька, яка жила своєю справою. Вона дуже любить математику, багато займається репетиторством. У неї навіть не залишалося часу на себе! Ми дуже сподіваємось, що вона повернеться додому.