Ті, хто краде гуманітарку - працюють проти перемоги України у війні - засновник Фонду "Волонтерський рух"

Благодійний фонд "Волонтерський рух" існує в Україні ще з часів Майдану. Під час війни всі його учасники знову возз'єднались, щоб допомагати своїй країні. Пілоти, майбутні космонавти та адвокати кожного дня крім роботи займаються допомогою у партнерстві з UNICEF.

Голова фонду Наталя Гнатюк розповіла "Телеграфу" про особливості роботи з міжнародними донорами та про те, чому крадії гуманітарної допомоги по суті крадуть у країни перемогу.

- Чим саме зараз займається ваш фонд? На вашому сайті видно, що у вас доволі масштабна команда.

- Наш фонд "Волонтерський рух" був створений ще у 2014 році, ми вже тоді надавали допомогу. З того часу в нас збереглась команда волонтерів, яка дуже швидко об’єднується, як тільки в цьому з’являється необхідність.

Так відбулось і цього разу: люди, які в мирному житті є досить успішними в різних спеціальностях, за лічені години об’єднались, щоб допомагати Україні. З перших днів війни ми підключились до великого проєкту UNICEF. Наша команда виступила в ролі їхніх логістичних партнерів. За короткий час було відкрито три великих склади-хаби в Києві, Дніпрі та Одесі. Звідти гуманітарну допомогу поставляють і в сусідні області, і в найбільш гарячі точки. Ми об’єднуємо великих донорів з кінцевими отримувачами допомоги — маленькими партіями розвозимо вантажі в лікарні, пологові будинки, ОТГ. Також команда відслідковує потреби і передає їх донорам, а потім робимо адресні доставки. Ми були одними з перших, хто привіз допомогу в Бучу, Бородянку, Макарів, Іванків (всі міста — Київська область — ред.).

Ми отримуємо 20-тонні фури, тобто, величезні об’єми допомоги, які доставляє UNICEF. І серед цієї допомоги все досить професійно укомплектовано — окремо для лікарень, для пологових будинків, для дітей, для переселенців, для бомбосховищ.

Є аптечки, є кисневі концентратори, генератори, є все для первинної допомоги, лікар одразу має всі необхідні препарати. UNICEF передає допомогу від дуже відомих донорів у світі, а наша команда передає її безпосередньо отримувачам. Через наші склади вже пройшло допомоги на понад 2 млн доларів.

- А як саме формуються запити до вас? Як люди можуть про вас дізнатись?

- Ми фонд, в якому зібрались дуже потужні особистості. В нас є представники в Америці, в Польщі. Кожен включив свої компетентності, свої контакти, щоб організувати цей процес. У нас є люди, наприклад, які телефонують в лікарні, збирають потреби, нам роблять заявки й потім ми робимо їм доставку. Для нас важливо не лише передати допомогу, але й відслідкувати, яким чином вона використовується. Є обов’язковий моніторинг, ми розуміємо, хто з пацієнтів що отримує.

Зараз також намагаємось більше про себе розповідати, щоб люди знали, куди звертатись.

- А розкажіть трохи про вашу команду. Хто ці потужні професіонали?

- Серед нас є хірург, пілот, майбутній космонавт, інженер, адвокати, бізнесмен. Це люди, у яких є потреба допомогти державі. Ми всі максимально швидко перекваліфікувалися для того, щоб робити спільну справу. Наприклад, завідуючий складу у нас пілот міжнародного рівня. З відкриванням складів нам допомагали великі бізнесмени.

Але передача гуманітарної допомоги — це лише одна з частин проєкту нашого Фонду, який, до речі, ще й включений до бази ООН. Це одна з вимог UNICEF. Другий етап — ми запускаємо мобільні бригади. Ними ми плануємо покрити шість областей. В склад такої бригади буде входити два лікарі, соціальний працівник або психолог та водій. Вони будуть мати обладнання для діагностики та надавати послуги телемедицини. Люди будуть мати можливість спілкуватись з найкращими лікарями України. Охматдит, інститут серця — це наші партнери.

- З якими важкими запитами ви зіштовхнулись за цей час? Які можете згадати найбільш особливі моменти?

- Мене вразив мій візит до Бородянки. Як тільки трохи розмінували місто, ми одні з перших поїхали туди. Коли ти ідеш, і розумієш, що будь-який кілометр чи метр, можуть бути останніми, адже там було ще багато мін. Це було страшно.

В самій Бородянці ми привезли до лікарні 20 тонн вантажу, але там взагалі нікого не було. Відчиняють двері лікарні й ми розуміємо, що нам зараз якось треба відвантажити допомогу, а людей немає навколо — є я, мій син і водій. Все.

А потім поруч з нами на балкон вийшов хлопець й запитав, що ми робимо. Почувши, що ми привезли допомогу, він якимось чином організував величезну кількість мешканців, дітей, які стали поруч з нами ланцюгом. Вони так і передавали коробки. І ми врешті решт дуже швидко відвантажили допомогу.

Потім у нас у Бородянці навіть з’явився свій волонтер. Люди дуже хотіли спілкуватись, розповідали, хто був більш жорстокий в російській армії, як жінки намагались рятувати чоловіків. Якщо росіяни бачили будь-якого чоловіка, то його просто вбивали. Було багато випадків, коли жінки просто лягали тілами, щоб накрити чоловіків.

А другий випадок, який мене вразив вже про мого сина. Йому 25 років і він, побачивши мій приклад, теж став волонтером. Це сталось після візиту до Іванкова. Іванків для мене особливе місце, адже у мирному житті я займаюсь культурою, митцями, я є партнером фонду Марії Примаченко. Тому, знаючи, як важко там проходила окупація, ми поїхали туди. І ось ввечері син каже: я сьогодні побачив найбільш красиву дівчинку на землі. Я думала, може він когось зустрів там. А він показав мені фото, а на ньому — семирічна справді дуже красива дівчинка. Він плаче й каже: розумієш, вона бігала до мене за продуктами. А через п’ять хвилин прибігає і приносить мені малюнок на згадку і вдячність про себе. Потім, звичайно мій син їздив до цієї дівчинки і третій раз, і четвертий, і п’ятий. Він навіть повіз їй свої м’які іграшки з дитинства. Ми робимо свою волонтерську роботу, а серце при цьому не вимикається. Під час цієї війни взагалі кожна людина проявила себе з різних боків. Хтось — з позитивних, хтось з негативних, але всі стали справжніми.

Ця війна і об’єднала, і роз’єднала одночасно. Для мене волонтерство — це вже потреба допомагати. І зараз доля держави залежить від кожного з нас. Хтось стоїть в черзі за сіллю і робить ажіотаж, хтось виїжджає з країни, а хтось працює, тому що розуміє, що потрібна перемога у війні.

І буквально днями трапився випадок, який мене розчулив. Мені телефонує невідомий номер і каже, що наступного дня з Лондону привезе великий бус медикаментів і питає, в яку лікарню розвантажити. Я йому запропонувала забрати вантаж і розвести своїми бригадами. Він погодився. І наступного дня, коли я була впевнена, що це якась помилка, мені дзвонять зі складу і кажуть, що вантаж довезли. І на одній з коробок навіть було написано "Наталці". Потім я намагалась з’ясувати, хто в Лондоні направив до нас вантаж. А мені відповіли: ми — банда. Тобто люди навіть не хочуть афішувати свої імена і піаритись на цьому. Для них важливе єдине — щоб не було маніпуляцій з гуманітарною допомогою. Адже в нас дуже багато зараз випадків з її розкраданням і продажем. А наш фонд викликає довіру.

- Ви сказали, що багато випадків, коли перепродають допомогу, а наскільки іноземці зараз більше контролюють допомогу Україні?

- З того, що я бачу, допомоги Україні стало набагато менше. І тут є фактор недовіри. Благодійництвом зараз намагаються займатись всі. Але не завжди це чесна гра. Ми бачили допомогу, яка продавалась чи виставлялась в аптеках. Мушу сказати, що такі люди працюють проти перемоги України у війні. А для нас прозорість у фонді — це найголовніше. Щоб люди розуміли, що їхня допомога доходить до адресата.

- Я знаю, що UNICEF допомагають багато відомих особистостей у світі, чи знаєте, хто саме передає допомогу в Україну?

- Вони співпрацюють з багатьма зірками, але я не буду зараз всіх перелічувати. Скажу тільки, що вони дуже великі донори й вони так швидко організували допомогу в перші дні війни, що це було неймовірно. У них величезні можливості і з обладнанням, і з продуктами, і з машинами. Вони допомагають всюди, де це можливо.