Українка вразила світ історією порятунку з Маріуполя: син досі ховає хліб від страху голоду

Понад місяць Маріуполь тримає оборону. Сотні тисяч мирних жителів залишаються без електрики, водопроводу, газу, води та їжі. Багаторазові спроби відкрити коридори для допомоги та евакуації мешканців не мали успіху.

Ті, кому вдалося вибратися з обложеного міста, розповідають про жахіття пережитого. Своєю історією порятунку поділилася з журналістами ВВС Надія Денисенко.

Свіжі факти та аналітика – достовірно про війну з росією

39-річна жінка розповіла, що її з дітьми вдалося вибратися з міста після тритижневого перебування в Маріуполі, в облозі та під постійними обстрілами, живучи у своїй холодній квартирі, де вікна вилетіли після того, як поряд розірвався снаряд. Протягом кількох днів вони майже нічого не їли та майже нічого не пили.

"Це було пекло. Просто пекло. Ти проживав свої дні, не знаючи, чи ти прокинешся вранці живим", — згадує Надя.

Під час свого перебування в місті сусіди готували те, що в них було, в польовій кухні на вулиці.

"Ми часто залишалися зовні, бо там було тепліше, ніж усередині", — розповідає Надя. В останні два дні перебування там їм нічого було їсти. Ні пластівців, ні вівсянки. Не має значення, чи були в тебе гроші. У місті не лишилося їжі.

В одну із спроб втечі вона з дітьми попрямувала до місця скупчення машин, вважаючи, що це буде евакуаційний пункт. Вони потрапили під удар. "Це було зроблено спеціально", — сказала вона.

За словами Наді, вони вижили лише після того, як чоловік заштовхав її та дітей "як цуценят" у пошкоджену будівлю, де, як вони думали, вони будуть захищені.

"Коли ми йшли, — сказала вона, — ми стали свідками чогось жахливого". До машини потрапив снаряд. Водія, військовослужбовця, який намагався вивезти сім’ю з міста, було поранено в голову. Вона та інші відвели його до підвалу, де дівчина, яка не була лікарем, наклала йому кілька швів за допомогою звичайної голки з ниткою.

"Побачивши все це, ми повернулися додому, і мій молодший син спитав мене: Мамо, чому нас намагаються вбити? У мене не було слів йому відповісти", — розповіла Надя.

Надя думає, що її діти зможуть подолати те, що їм довелося пройти. Зараз її син досі ховає хліб від страху голоду, а донька, яка була людиною товариською, цурається людей.

Коли війна закінчиться Надя хоче повернутися до рідного Маріуполя: "Від нього нічого не залишилося... Місто розквітало і розвивалося. Це було просто чудово. Я просто не розумію, чому все це сталося. Навіщо вони це зробили? Коли місто буде відновлено хочу повернутися".

Раніше "Телеграф" публікував сповідь евакуйованої з Маріуполя 16-річної дівчини Катерини.