Мінним полем до закоханої: як пекар із Франції опинився у захисті Запоріжжя і за що отримав від ЗСУ

Йде не менш страшний, ніж усі попередні, 22-й день війни. Але крім звісток про трагедії, розруху і біль, щодня приносить і дивовижні розповіді про сміливість, патріотизм, самопожертву, альтруїзм. І, звичайно ж, про кохання. За ці три тижні в Україні, незважаючи на бойові дії та евакуації, було укладено чимало шлюбів – і в силових підрозділах, і серед біженців, і в окупованих населених пунктах.

Про зовсім незвичайну історію розповів на своїй Фейсбук-сторінці відомий запорізький шоумен та ще більш відомий патріот Василь Бушаров.

"Поліцейські привезли до мене на подвір’я сьогодні гостя. Марку. Так, саме так звати француза, який ночує у мене сьогодні вдома. Він листувався з дівчиною з Василівки. І чотири дні тому поїхав її виручати й спробувати забрати її з собою до Франції. До столиці Шампані — Реймс. Так ось, він вирішив її врятувати. Пройшов польський кордон. Приїхав до Запоріжжя. Дібрався майже до Василівки й пішов. Полем. Як потім виявилося, мінним. Він перетнув мінне поле і на виході його зловили українські вояки. Добре пом’яли йому боки. Скотчем заклеїли очі та почали з пристрастю дізнаватися, хто він такий.Знайшли його паспорт з російською візою 2018 року і наваляли ще раз. Потім пробили по всіх базах і зрозуміли, що він невинний закоханий. Потім його тягали по всіх органах. Потім він сидів півдня десь на блокпосту, потім його віддали поліцейським, а в них уже відібрали його ми. Переляканого. Пригніченого. Так вийшло, що моя дівчина знає французьку, я зміг порозумітися з ним англійською. В якийсь момент ми обіймали хлопця, що плакав, і намагалися його заспокоїти. Нагодували. Розпитали. Подзвонили панночці з Василівки. Вона випитала чи все з ним гаразд, і попросила відправити його до Львова. Виїхати до нього вона не збиралася. Просто трохи динамила хлопця. А він ішов до неї мінним полем. Прямо по розтяжках і дивом лишився живий. Ось таке кохання. Виявилося, що у Шампані він пекар. І завтра ми домовилися, що після нашого волонтерського штабу ми відвеземо його до пекарні "Урожай", де він зробить заміс хліба на підставі свого досвіду. А ще він обіцяв нас навчити пекти круасани. Все це схоже на сторінку книги, але виявилося частиною мого дня сьогодні".

Справа була ще на 12-й день війни, 7 березня. Тоді на пост Василя відреагувала маса людей. Коментарі були гідні:

"Француз до 8 березня — це добрий знак. Божої вам допомоги, ви — найкращий, я вами пишаюся";

"Жінки Запоріжжя, нам такий хлопець сміливий дуже потрібний, знайдемо йому справжню гарну українку";

"Василю, як надихають ваші пости, ці очі, в яких спокій, радість, віра, оптимізм, а ця дивовижна, чарівна посмішка… А ще й француз гарненький поруч. Та ще й в очікуванні французьких круасанів. Ви надихаєте на добро, на допомогу. З Божою допомогою Все буде Україна";

"Вася, любий, історія з французом — неймовірна. Любов переможе все!";

"Нічого собі! Ви просто супер! Ваші сила та справи цілющі! Месьє французу привітання від запорожанок!".

Звичайно ж, усім цікаво, чим закінчився цей "військово-польовий роман". А він не закінчився, а продовжується. Через кілька днів Бушаров в одному зі своїх щоденних звітів про роботу організованого та очолюваного ним волонтерського центру повідомив, що Марк-Антуан Коляс став предметом полювання журналістів (точніше, журналісток) різних українських телеканалів. "Три інтерв’ю за день. Як на мене, він щасливий. Зараз пишу пост та чую, як він миє посуд на кухні. Правильний гість. Сьогодні весь день планували робити з ним торт, але так і не знайшли на цей час. За легендою, завтра його кохана виїжджає до нього із Василівки".

І Владислава таки приїхала до закоханого! Потім Марку з дівчиною вирушили до Львова. Василю Бушарову він про це написав так: "Я з Владиславою у поїзді. Їду до Львова. Зберу для вас все необхідне, їду та медикаменти та повернусь".

До речі, як з’ясувалося, француз не лише чудовий пекар, його золоті руки стали у нагоді й на інших роботах у волонтерському центрі Запоріжжя.

Замість післямови. Мабуть, багато хто знає про скульптурну композицію під назвою "Вічне кохання", встановлену в Києві 9 років тому на честь двох закоханих. Молодий італійський солдат Луїджі Педотто та вивезена на примусові роботи українська дівчина Мокрина Юрзук познайомилися 1943 року в австрійському таборі для військовополонених. І покохали одне одного. У 1945 році після звільнення Мокрине довелося повернутися додому, але Луїджі разом із нею не пустили. Він шукав свою кохану багато років, надсилаючи листи до різних інстанцій. Після 60-річної розлуки їм вдалося зустрітися на телепередачі "Жди меня". Натхненна цією історією творча команда "Інтера" вирішила увічнити її — так і з’явився пам’ятник цій парі.

Нехай історія француза Марка та українки Владислави буде позитивнішою.

Раніше "Телеграф" розповідав про те, що в Україні через напад путінських військ залишається дедалі менше безпечних територій.